1 Тема Сучасні організаційні форми реалізації інновацій ВИТВИЦЬКА

1 Тема. Сучасні організаційні форми реалізації інновацій ВИТВИЦЬКА ОЛЬГА ДАНИЛІВНА Д. е. н. , зав. кафедри інноваційної діяльності в АПК НУБіП України

2 Тема. Сучасні організаційні форми реалізації інновацій 1. Наукові організації як джерело формування та реалізації інновацій. 2. Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності. 3. Організаційні форми інтеграції науки та виробництва.

3 Організаційні структури інноваційної діяльності — це підприємства (організації), що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями, розробленням та реалізацією інновацій. Усі організаційні структури інноваційної діяльності можна поділити на 3 групи: 1 група — наукові організації, що створюють і реалізують інновації; 2 група — ринкові суб’єкти інноваційної діяльності, що доопрацьовують, виробляють та реалізують інновації; 3 група — організаційні структури інтеграції науки та виробництва, що скорочують період від виникнення ідеї до її практичного використання.

4 Наукова організація — організація (утворення, підприємство, фірма), для якої наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Вони можуть бути основною діяльністю також для підрозділів цієї організації. Наявність таких підрозділів не залежить від належності організації до тієї або іншої галузі економіки, від організаційно правової форми власності.

5 Державний сектор об’єднує організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому; безприбуткові (некомерційні) організації, цілком або в основному, які фінансуються і контролюються урядом, за винятком організацій, що належать до вищого рівня.

6 Підприємницький сектор охоплює всі організації і підприємства, основна діяльність яких пов’язана з виробництвом продукції або послуг з метою продажу, у тому числі й ті, що перебувають у власності держави

7 Вищі організації — це університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково дослідні інститути, експериментальні станції, клініки; організації, що безпосередньо обслуговують вищі організації.

8 Приватний безприбутковий сектор складається з приватних організацій, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (фахові товариства, спілки, асоціації, суспільні, добродійні організації, фонди); приватних індивідуальних організацій.

9 Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності — це здебільшого малі підприємства, до яких належать: венчурні, обслуговуючі, інжинірингові фірми, проектні бригади, фірми «спін офф» .

10 Великі фірми, які здійснюють масове виробництво, їм властиве силове конкурентне й інноваційне поводження на ринку, яке прийнято називати віолентним. Фірму, що веде себе таким чином, називають віолентом. Ці фірми мають великі розміри, велику кількість працюючих, безліч філій і дочірніх підприємств, повноту асортиментів, здатність до масового виробництва.

11 Типи віолентів: 1) «гордий лев» – тип віолентів, для яких характерний самий динамічний темп розвитку. Цю групу можна розділити на підгрупи: «лідерів» , «віце лідерів» та інших; 2) «могутній слон» – тип з менш динамічним розвитком, розширеною диверсифікованістю як компенсацією за втрату позиції лідера в галузі; 3) «неповороткий бегемот» – тип віолентів, які втратили динаміку розвитку, надмірно захоплені широкою диверсифікованістю.

12 Фірми - патієнти ( «хитрі лиси» ) можуть бути різних розмірів: малі, середні й навіть великі. Патієнтна стратегія це стратегія диференціації продукції і заняття своєї ніші, вузького сегмента ринку.

13 Дрібні фірми, задовольняючи локальний і вузькогруповий або навіть індивідуальний попит, тим самим зв'язують економіку на всьому просторі. Вони беруться за все, що не викликає інтересу у віолентів, патієнтів й експлерентів. Їхня роль об'єднавча, єднальна. Тому їх назвали «комутантами» .

14 Етап I. Становлення. Створення дрібної фірми не викликає особливих труднощів. Відповідно до інтересів і можливостями засновників вибирається напрямок діяльності: сфера й вид обслуговування, предмет субпоставки, об'єкт імітації.

15 Етап II. Зрілість. Комутанти традиційного типу, визначившись у сфері обслуговування, використовують свої конкурентні переваги, знаходять свій стиль і ціннісні орієнтації, щоб закріпитися на ринку. Звичайно це виконання індивідуальних замовлень за прийнятними цінами, якісно й у строк. При цьому комутанти традиційного типу залишаються у своїх невеликих розмірах. Але у деяких фірм розміри поступово збільшуються, що веде до втрати їхньої гнучкості й стабільності, росту витрат і втрати керованості. Це «миші переростки» .

16 Етап III. Спад і ліквідація. Падіння попиту на послуги й товари комутантів автоматично веде до їхньої ліквідації, але не банкрутства. Вони легко переносять ці труднощі й відроджуються знову на новому сегменті ринку.

17 Венчурний бізнес представлено самостійними невеличкими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, виробництві нової продукції. Їх створюють учені дослідники, інженери, новатори. Цей бізнес поширений у США, Західній Європі, Японії. Як правило, венчурні фірми не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам — експлерентам, патієнтам, комутантам. Венчурні фірми можуть бути дочірніми більших фірм.

Засоби ефективного впровадження інновацій: технопарки; технополіси; фірми-інкубатори; науково-промислові комплекси (консорціуми); кластери.

19 Наукові парки — інноваційні організації, що формуються навколо великих наукових центрів (університети, інститути). Корпорації — добровільні об’єднання незалежних промислових підприємств, наукових, проектних, конструкторських і інших організацій з метою підвищення ефективності на основі колективного підприємництва. Фінансово-промислові групи — організаційні структури, що об’єднують промислові підприємства, банки, торгові організації, пов’язані технологічним циклом для підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг.

20 Холдинги (холдингові компанії) — форма організації ФПГ, що припускає створення материнської і дочірніх компаній, де перша володіє контрольним пакетом акцій дочірніх компаній. Транснаціональні корпорації — товариства з дочірніми фір мами і філіями в різних країнах.

21 Технопарк — компактно розташований комплекс, що функціонує на засадах комерціалізації науково технічної діяльності. Технополіс — спеціально створений комплекс в одному регіоні, поблизу центру наукових ідей, до складу якого входять фірми і організації, що охоплюють повний інноваційний цикл. Стратегічний альянс — угода учасників міжфірмової кооперації на проведення комплексу складних робіт протягом усього інноваційного циклу, включаючи комерціалізацію результатів.

24 Принципи формування стратегії: диверсифікації — випуск товарів сполучення в портфелі товарів, що вдосконалюються внаслідок упровадження різноманітних видів інновацій; підвищення якості товарів і ресурсозбереження за рахунок активізації інноваційної діяльності, застосування щодо різних товарів, залежно від їхньої конкурентоспроможності, різноманітних стратегій: віолентів, патієнтів, комутантів або експлерентів, розвиток міжнародної інтеграції і кооперування; підвищення якості управлінського рішення.

25 Література • Закон України “Про інноваційну діяльність” • Закон України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності • • • технологічних парків” Закон України “Про інвестиційну діяльність” Інноваційна стратегія українських реформ /Гальчинський А. С. Та інш/ М. А. Йохна “Економіка і організація інноваційної діяльності” Економіка й організація інноваційної діяльності /Волков О. І. , Денисенко М. П. / Економіка та організація інноваційної діяльності /І. А. Павленко/

26 Додаткова література 1. Мильнер Б. З. Организация программно целевого управления. — М. : Наука, 1980. — 401 с. 2. Морозов Ю. П. Менеджмент исследовательской организации: Учеб. пособие. — Н. Новгород: Нижегородский коммерческий ин т, 1998. — 446 с. 3. Новая технология и организационные структуры / Под ред. М. Пинтинитса, А. Бьюнтандама. — М. : Экономика, 1990. — 362 с. 4. Управление организацией: Учебник / Под ред. А. Г. Поршнева и др. — М. : ИНФРА М, 1998. — 412 с. 5. Гунин В. Н. и др. Управление инновациями. Модуль 7. — М. : ИНФРА М, 1999. — 216 с. 6. Морозов Ю. П. Управление технологическими инновациями в условиях рыночных отношений. — Н. Новгород: ННГУ, 1995. — 446 с. 7. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. — М. : Мегаполис Контакт, 1993. — 402 с.