Скачать презентацию 1 Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого Скачать презентацию 1 Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого

Zag_ps_bilet_12.ppt

  • Количество слайдов: 1

1. Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної 1. Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання. Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередковано, за допомогою системи засобів, зокрема мисленнєвих операцій, мови й мовлення, знань людини тощо. Відображення дійсності на рівні мислення має також узагальнений характер. Виділяючи загальне, ми спираємося не тільки на ті об'єкти, які сприймаємо в даний момент, а й на ті, які сприймали в минулому. Мислення часто ототожнювали з логікою, виділяли поняттєво-теоретичне мислення, яке часто неправомірно називали логічним. До інтелектуальних здібностей у той час відносили "світоспоглядання", логічні міркування та рефлексію (самопізнання) Вюрцбурзька школа виокремила мислення у самостійну діяльність, але відірвала його від практичної діяльності, мови та чуттєвих образів. Прикладом послідовного ідеалізму може бути таке міркування одного з представників цієї школи: "Ми не тільки скажемо: мислю - означає існую, а також: світ існує, як ми його встановлюємо та визначаємо". 2. Мисленнєва задача при наочнодійовому мисленні розв'язується безпосередньо в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини. Наочно-дійове мислення включає, як правило, зовнішні дійові спроби. Воно розвивається у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю. Засвоюючи засоби використання предметів, дитина засвоює і відношення між предметами, можливості впливу одного предмета на інший. Особливого значення тут набуває оволодіння опосередкованими діями з використанням предметів - знарядь-засобів. Автомат изм (грец. αύτόματος — самодіючий, саморухомий) — мимовільні, неусвідомлювані компоненти свідомої діяльності люд ини. У психології розрізняють: автоматизм первинний, природжений — інстинкт; автоматизм вторинний, набутий життєвим досвідом — навички і звички. Людина здатна свідомо контролювати свої автоматичні і автоматизовані рухи та дії, гальмуючи їх, відповідно спрямовуючи або переносячи в інші види діяльності й поведінки. Питання автоматизму відіграють важливу роль у справі політехнічного та виробничого навчання. 3, Уява розвивається в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій - від мимовільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невдалих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах "гасить" творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не викликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема дитини, сприяють казки, художня література, хороші фантастичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого оповідання, наприклад, "Театр", "Магазин", "Мандрівка за місто". Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку - нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує розвиток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід. Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є "робота з уявними предметами". Групі школярів або дорослих пропонується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту - вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені "коробку сірників". Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перекладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.