1 2 Теорії регіональної економіки Теорії регіональної

1. 2. Теорії регіональної економіки

Теорії регіональної економіки Теорія сільськогосподарського штандорту Розробкою даної теорія займався німецький дослідник І. Тюнен. Запровадження поняття “ізольованої держави”. Основну увагу Тюнен приділив трьом головним факторам розміщення сільського господарства і їх взаємозв’язкам: v відстані від господарства до ринку збуту; v цінам на різні види сільськогосподарської продукції; v земельній ренті. У межах “ізольованої держави” просторова диференціація у використанні земель і сільськогосподарському виробництві є результатом дії трьох факторів: Ø номенклатури й обсягів аграрного виробництва, необхідного місту; Ø технології аграрного виробництва й перевезень готової продукції; Ø прагнення кожного виробника до максимізації земельної ренти шляхом виробництва таких видів продукції, для яких положення його земель щодо ринку збуту найбільш вигідне. Взаємодія цих факторів призвела до утворення класичних кілець (зон, поясів) навколо міста. 2

Теорія штандорту промисловості Важливий крок був здійснений А. Вебером у роботі “Теорія розміщення промисловості” (1909 р. ). Запроваджено уявлення про найважливіші фактори розміщення виробництва, що визначають “штандорт” – оптимальне місцерозташування підприємства або комбінації підприємств. Розміщення промисловості визначається трьома “орієнтаціями”: v Транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні); v Робочою (будівництво підприємств здійснюється в пунктах з найбільш дешевою робочою силою); v Агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скупчення інших промислових підприємств). Сформовано три головні закономірності розміщення промисловості, обумовлені транспортною орієнтацією: Ø при використанні одного або декількох повсюдних матеріалів виробництво орієнтується на пункт споживання; Ø при використанні чистого локалізованого матеріалу “штандорт” може перебувати між місцем видобутку сировини й пунктом споживання; Ø використання одного ваговтрачаючого локалізованого матеріалу веде до збігу центру виробництва й місця видобутку сировини.

Теорія центральних місць Вивчення територіальної диференціації регіональних ринків ресурсів, товарів і послуг є одним з найважливіших завдань регіональної економіки. Одними з перших цю проблему висвітлили німецькі вчені В. Кристаллер і А. Льош. Було доведено, що за умов подібного ідеального економічного простору неодмінно виникають фокуси (або ядра) різного рівня ієрархії, які притягують поселення нижчих рівнів. Вид одержаної мережі розселення розглянуто залежно від трьох факторів – збутового, транспортного й адміністративного. Основою утворення економічних районів служать зони збуту товарів і послуг, які пропонують виробники. Рівні економічних районів: 1. простора ринкова зона – зона збуту одного виду або групи товарів навколо центру виробництва; 2. мережа ринкових зон – сукупність усіх зон збуту одного товару або групи товарів; 3. система ринкових зон – сукупність мереж ринкових зон збуту різних товарів, яка розміщується навколо головного міста;

Теорія “полюсів розвитку” і “центрів розвитку” Дана теорія припускає, що розвиток виробництва в ринкових умовах не є рівномірним у всіх галузях, а завжди можна виділити найбільш динамічні пропульсивні галузі, які стимулюють розвиток усієї економіки і являють собою “полюси розвитку”. Автором теорії є французький економіст Ф. Перру (1950 р. ). Обґрунтовано класифікацію галузей виробництва за тенденціями їх розвитку. Місця розміщення комплексу профілюючих галузей, що динамічно розвиваються названо географічно агломерованим полюсом розвитку. Запроваджено поняття “комплекс галузей”. Регіональний центр росту являє собою набір галузей, що розвиваються й розширюються, розміщених на урбанізованій території й здатних викликати подальший розвиток економічної діяльності в усій зоні свого впливу.

Теорія економічних потенціалів Вихідною передумовою даної теорії є гравітаційна модель, згідно з якою інтенсивність ділових зв’язків між регіонами перебуває в прямо пропорційній залежності від добутку їх економічних характеристик і в обернено пропорційній – відстані між ними. Цю модель використовував У. Рейлі. Пізніше американський астрофізик Дж. Стюарт (1947 р. ) указав на ізоморфний зв’язок даної концепції з фізичним законом гравітації, запропонувавши формулу демографічного потенціалу як показника просторової взаємодії населених пунктів: Vi = Pi + ∑ Pj Rij Також Ч. Харрісом запропоновано формулу для розрахунку транспортних витрат за умови доставки товарів з одного регіонального ринку на всі інші: TCi = ∑ Pj*dij TC – сумарні транспортні витрати.

Теорія регіонального міжгалузевого балансу “витрати-випуск” Теорія ґрунтується на регіональному міжгалузевому балансі виробництва й розподілу продукції. Обґрунтована В. В. Новожиловим і Л. В. Кантоновичем. Головна мета міжгалузевого балансу – відображення процесу створення й розподілу суспільного продукту в межах регіону. Аналіз МГБ дозволяє дати комплексну характеристику процесу формування й використання сукупного суспільного продукту в галузевому розрізі. Перший розділ МГБ – це таблиця міжгалузевих виробничих зв’язків. У другому розділі балансу відображається структура кінцевого продукту, у третьому – формування його вартості. У четвертому розділі відображаються елементи перерозподілу й кінцевого використання національного доходу. Економіко-математична модель Леонтьєва: AX + Y = X X – вектор-стовпець обсягів виробництва; Y – те ж кінцевого продукту; A – матриця коефіцієнтів прямих витрат.

Теорія територіально-виробничих комплексів і промислових кластерів Поняття ТВК уведено в науку М. М. Колосовським. ТВК – це економічна комбінація підприємств в одній точці або районі, за допомогою чого досягається певний економічний ефект завдяки вдалому добору підприємств відповідно до природних і економічних умов району, його транспорту й економіко-географічному положенню. В основу виділення ТВК покладено метод енерговиробничих циклів. Спираючись на типові властивості Колосовський виділив генералізований ЕВЦ. Обґрунтовано вісім ЕВЦ. До теорії ТВК є близька теорія промислових кластерів. Промисловий кластер – це група взаємозалежних географічно наближених компаній і пов’язаних з ними організацій, що діють у певній сфері й взаємодоповнюють одна одну. Розрізняють три види кластерів: регіональні, вертикальні, горизонтальні.

Українська школа Розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, її становлення в Україні відбулося під керівництвом академіка В. Вернадського. У центрі уваги вченого були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний розвиток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у господарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвитку території, економічного районування.