1. 2. • Що таке «Шкідливі виробничі фактори» ; Види шкідливих факторів: Шум; ві План:
Шкідливі виробничі фактори — фактори середовища і трудового процесу, які можуть викликати професійну патологію, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних та інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров'я потомства.
Шум-це сукупність різких за силою і чистотою звуків, що заважають сприйняттю необхідних для людини сигналів. Шум несприятливо впливає на людину і може спричинити хвороб ний стан, зокрема глухуватість і глухоту. Під впливом шуму у людини прискорюється пульс і дихання. Тривалий шум впливає на центральну та серцево-судинну систему: з’являється симптоми перевтоми, послаблюється увага, підвищується нервова збудливість, знижується працездатність, порушується робота шлунково-кишкового тракту.
Вібрація – це механічні коливання твердих тіл. З фізичної точки зору між шумом і вібрацією принципової відмінності немає, але людина сприймає їх по різному: вібрація сприймається вестибулярним апаратом та дотиком, а шум – органом слуху. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини. Вібрація буває загальна і місцева. За характером впливу на організм загальна вібрація передається на все тіло людини, а місцева – на руку працюючого. Місцева вібрація викликає погіршення кровопостачання окремих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи. У разі довготривалої та інтенсивної дії вібрації може виникнути тяжке захворювання - вібраційна хвороба.
Найефективнішим засобом боротьби з шумом є зниження його в джерелі створення. Для цього шумні технологічні процеси або обладнання змінюють на малошумні. Щоб зменшити шум на виробництві, використовують звуковбирання та звукоізоляцію, екранування і глушителі шуму, індивідуальні засоби захисту від шуму та інше.
Вібрація Заходи боротьби з вібрацією поділяють на колективні та індивідуальні. Колективні методи-це методи зниження вібрації через вплив на джерело і методи зниження вібрації на шляху її поширення. Індивідуальними заходами боротьби з вібрацією вважають використання віброзахисного взуття, прокладок, рукавиць. Засоби індивідуального захисту від вібрації: 1. Спеціальне віброзахисне взуття; 2. Рукавиці з м’якими надолонниками; 3. Пружнодемпфіруючі проклади та пластини для обхвату вібруючих рукояток та деталей; Засоби, що використовуються під час реалізації вищезгаданих методів віброзахисту, поділяють на: Огороджувальні (захисні); Віброізоляційні; Віброгасильні і вібропоглиначі; Засоби автоматичного контролю, сигналізації та дистанційного керування; Позначення вібруючих поверхонь знаків, або фарбою. Захисні засоби запобігають доступу людини до ділянок, де діє вібрація. Конструктивно вони можуть бути зроблені у вигляді гратчастих, сітчастих та непрозорих перешкод з металу, деревини тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації , що передаються від джерела на тіло працюючого.
Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення електричних зарядів різних -, -, - випромінювання, потоки нейтронів та інших ядерних часток. Іонізуюче випромінювання, проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, викликає в ній появу заряджених часток вільних електронів. Вільні електрони, які взаємодіють з сусідніми атомами, іонізують їх, що супроводжуються змінами структур молекул, порушеннями міжмолекулярних зв'язків і призводить до загибелі тканин. Періодичне проникнення радіоактивних речовин до організму призводить до їх накопичення, збільшення іонізації атомів та молекул живої тканини. Внаслідок змін, що відбуваються, порушується нормальне протікання біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадання волосся, під час дії на очі - катаракту. Виникають також і генетичні наслідки, які спричинюють спадкові захворювання.
Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів: — використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа; — скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання; — віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання; — екранування джерела іонізуючого випромінювання. В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: • халати та шапочки з бавовняної тканини захисні фартухи; • гумові рукавиці; • щитки; • засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"); • комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи. Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.
Відповідно до норм радіаційної безпеки (НРБ) встановлено такі категорії осіб, які опромінюються: категорія А – персонал ; категорія Б – обмежена частина населення; категорія В – населення області, держави. Персонал-особи, які не працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань. Обмежена частина населення-особи, які не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання, радіоактивних речовин або інших джерел випромінювання, що використовуються в установках і потрапляють в зовнішнє середовище з відходами. Чинними нормами встановлені ГДД опромінення, а також річний рівень опромінення персоналу, що не викликає за рівномірного накопичення дози протягом 50 років негативних змін у стані здоров’я осіб, які підпадають під категорію А , та здоров’я інших нащадків. Радіоактивних речовини нерівномірно розподіляються в різних органах і тканинах людини.
