Згідно зі ст. 901 ЦК за договором про

Згідно зі ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати поаіугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної диьіьності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Поняття договору про надання послуг.

1. Сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. Замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, зазначених у договорі, контролює надання послуги і оплачує її. Ним може бути як юридична, так і фізична особа незалежно від наявності у неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Характеристика договору про надання послуг.

Виконавцем за загальними положеннями ЦК, як і замовником, може бути будь-яка юридична або фізична особа. Положення актівспеціального законодавства уточнюють його статус. Гак, Закон "Про житлово-комунальні послуги" у ст. 1 під терміном "виконавець" розуміє суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору.

2. Предметом договору, що розглядається, є надання послуг різного роду за завданням замовника. В теорії послугою вважається трудова корисна діяльність людини (групи людей), результати якої дістають вияв у корисному ефекті, що задовольняє будь-яку потребу суспільства . Цей суспільно корисний ефект (або благо) виступає не у формі речей, а у формі діяльності. Зазначене знаходить підтвердження в законодавстві України — згідно з п. 17 ч. і ст. 1 Закону "Про захист прав споживачів" послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); якість послуги диференціюється (залежить від кваліфікації працівника); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються) .

Послуги відрізняються і від робіт, проте ця різниця вже не є такою чіткою. Корисний ефект від діяльності з надання послуги не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи (наприклад, за договором підряду), а полягає в самому процесі надання послуги . Крім того особливістю послуги є збіг у часі та просторі процесів виробництва, реалізації та витрачання їх споживчої вартості . Тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не співпадає з часом їх надання.

Деякі законодавчі акти змішують категорії "роботи" та "послуги", не надаючи належного значення різниці у їх природі. Так, наприклад, Закон України від 1 липня 2004 р. "Про транспортно-експеди- торську діяльність" визначає транспортно-експедиторські послуги як роботи, що безпосередньо пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає такі послуги як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, фактично прирівнюючи їх до робіт.

Приклади послуг наводяться в ст. 1 Закону "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", яка до послуг відносить підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування. Але перелік можливих послуг є набагато ширшим, що опосередковує наявність багатьох видів договорів, що розглядаються в цій книзі. Виконавець надає послугу замовнику за його завданням. Завданням в договорі про надання послуг є замовлення, з яким замовник звертається до виконавця. Ним є визначений обсяг послуг, у наданні яких зацікавлений замовник, їх обсяг та вказівки щодо їх надання

3. Послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Наприклад, замовник транспортних послуг споживає їх у процесі їх надання — під час пересування (перевезення його особисто, вантажів, багажу) обумовленим транспортним засобом. Так само замовник юридичних послуг споживає їх шляхом аналізу наданої інформації. В останньому випадку процес надання послуги може не співпасти з процесом її споживання — наприклад, якщо послуга надається у вигляді письмового документу, який використовується вже після того, як була надана послуга з його підготовки.

4. Замовник зобов'язується оплатити послугу, що була надана. Оплатний характер послуги зумовлений, насамперед, наявністю прямої на це вказівки у визначенні договору про надання послуг. Згідно зі ст. 903 ЦК якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте договір про надання послуг може бути і безоплатним. Утакому разі замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 904 ЦК).

5. Строк не визначений законом як істотна умова договору про надання послуг. Стаття 905 ЦК відносить вирішення питання щодо строку договору про надання послуг на розсуд сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

6. Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

7. Договір про надання послуги є консенсуальним двостороннім договором, може мати як оплатний так і безоплатний характер.

Договори перевезення на загальному рівні регулюються гл. 64 ЦК. Глава 32 ГК регулює перевезення вантажів; ч. 6 ст. 306 цього Кодексу вказує, шо відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК та іншими нормативно-правовими актами. Спеціальне правове регулювання відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке перевезення. Так, згідно зі ст. 2 Закону "Про транспорт" відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються вказаним Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу

• транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); • промисловий залізничний транспорт; • відомчий транспорт; • трубопровідний транспорт. Стаття 21 Закону "Про транспорт", визначаючи складові єдиної транспортної системи, виокремлює такі види транспорту:

Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин між транспортними організаціями і замовниками; до них, власне, і належить класичний договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Допоміжні договори сприяють організації процесу перевезення; до них, зокрема, належать договори на організацію перевезень, експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів, експедирування тощо . Транспортні договори поділяються на основні і допоміжні.

1. Предметом цих договорів є перевезення вантажу, пасажирів, їх багажу та пошти. Характеристика договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу.

• продукцію сільського господарства; • продукцію лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості; • руди металічні; • продукцію паливно-енергетичної промисловості; • мінеральну сировину, мінерально-будівельні матеріали та вироби; • продукцію металургійної промисловості; • продукцію хімічної промисловості; • продукцію харчової, м'ясо-молочної та рибної промисловості; • промислові товари народного споживання; • продукцію машинобудування, приладобудування і металообробної промисловості; • інші вантажі. За видами продукції вантажі поділяються на:

- тверді; - рідкі ; - газоподібні; За фізичним станом вантажі поділяються на :

штучними, сипучими, навалочними, наливними. За способом вантаження і розвантаження вантажі бувають :

відправник вантажу перевізник вантажу Крім того, у відносинах перевезення вантажу бере участь і його одержувач, не виступаючи, щоправда, стороною договору перевезення. 2. Сторонами договору перевезення є

Відносини одержувача з відправником та перевізником визначаються товарно-транспортною накладною (при перевезенні вантажів автомобільним транспортом), накладною та квитанцією (при річкових перевезеннях), коносаментом (при морських перевезеннях), накладною (при перевезенні вантажів залізницею).

Одержувач вантажу, як правило, перебуває у договірних відносинах із відправником (за договорами поставки, купівлі-продажу, комісії тощо) і вже внаслідок цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж. Однак, як слушно зазначається в юридичній літературі, обов'язок одержувача прийняти і вивезти вантаж у пункті призначення випливає також з факту укладення договору перевезення конкретного вантажу і закріплюється у відповідних транспортних кодексах і статутах. Тому договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права, а й передбачені транспортними правилами обов'язки

Стаття 6 Закону "Про транспорт" встановлює положення про те, що перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти здійснюються відповідними підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами, на загальному рівні обмежуючи тим самим участь фізичних осіб у відповідних догс юрах як перевізників. ЦК і ГК у загальних положеннях не містять заборони фізичній особі бути перевізником. ГК, містячи у ст. 306 положення про те, що перевезення вантажів є господарською діяльністю, опосередковано зобов'язує фізичну особу, що бажає стати перевізником, набути статус суб'єкта підприємницької діяльності. Сторонами договору перевезення пасажирів та їх багажу є перевізник і пасажир (група пасажирів).

За змістом ст. З Правил повітряних перевезень вантажів пунктом призначення є місце, шо зазначене в документі, який підтверджує укладання договору перевезення, у якому закінчується перевезення вантажу, пасажиру та багажу. 3. Вантаж, пасажир та його багаж повинні бути доставлені перевізником до пункту призначення.

1) право одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком; 2) право провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця; 3) право купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною; 4) право перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами); Стаття 911 ЦК деталізує права пасажира під час користування транспортним засобом, виокремлюючи такі:

5) право зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби; 6) право відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами); 7) право отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом та інші права.

4. Перевізник зобов'язується вчасно доставити ввірений йому відправником вантаж або перевезти пасажира та його багаж, а також видати одержувачеві та пасажиру вантаж та, відповідно, багаж.

Згідно зі ст. 919 ЦК перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків — у розумний строк. За змістом ст. 307 ГК строк, у разі відсутності відповідних вказівок в законодавстві, повинен зазначатися в договорі, тобто є істотною умовою договору перевезення вантажу, що виключає можливість укладення безстрокового договору перевезення вантажу.

Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якшо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених пише строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами). Вантаж, не одержаний протягом ЗО днів після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.

5. Відправник (пасажир) зобов'язаний оплатити послуги з перевезення. Згідно зі ст. 916 ЦК за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

6. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору перевезення встановлена ст.ст. 920—924 ЦК, ст.ст. 313— 315 ГК, а також у відповідних статутах і кодексах, присвячених конкретних! видам транспорту;

У разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено відповідними актами транспортного законодавства.