Харківський національний університет імені
Практическая работа 2.pptx
- Количество слайдов: 27
Харківський національний університет імені В. Н. Каразина Кафедра моніторингу, природокористування та попередження надзвичайних ситуацій Практичне заняття 2 Змістовий модуль 1. Механізми забезпечення раціонального природокористування та екологічної безпеки Тема 2. Освіта керівників і фахівців в області природоохоронної та ресурсозберігаючої діяльності. Заняття 4. Типові професійні завдання для керівників і фахівців в галузі управління екологічною безпекою
Зміст 1. Основні завдання для керівників і фахівців в галузі управління екологічною безпекою 2. Компетентністний підхід в системі підготовки керівників і фахівців в галузі управління екологічною безпекою
1. Основні завдання для керівників і фахівців в галузі управління екологічною безпекою Згідно із сучасними уявами відомих вчених управління – це процес впливу на систему для переведення її до нового стану або для підтримання її у якомусь установленому режимі. Воно характеризується наявністю системи та зв'язку між її елементами, керуючої та керованої підсистем, динамічного харак теру системи. Початковим пунктом управлінської діяльності є формування й вибір мети, кінцевим її досягнення. Риси, що притаманні всім видам управління, можна об'єднати в 2 групи: статистичні (форми і структури управління) і динамічні (притаманні процесу управління).
Метод теорії управління містить у собі логічний метод і метод зразків. У свою чергу, логічний метод розкривається в наступних підходах: плановому, міжгалузевому, системному, комплексному, оптимізаційному. Процес управління можна охарактеризувати з точки зору місту організації та технології. Зміст визначається сутністю, метою, функціями й методами управління. Організація характеризується наступними стадіями: планування й прогнозування; організація, координація й мотивація; облік, аналіз і контроль. У теорії управління виділяють 2 частини: теорія управління, яка побудована на базі логічного методу; мистецтво управління, яке включає узагальнення.
Наукові основи управління – це система наукових знань, яка складає теоретичну базу практики управління. Уся система наукових основ управління складається з 3 х частин: 1. Методичні основи управління – відповідні розділи суспільних наук і науки, що вивчають загальні організаційно технічні закони, притаманні різним видам управління (кібернетика, теорія систем і т. і. ). 2. Конкретні управлінські науки про елементи, функції та аспекти управління: планування, облік, статистика, соціологія, право. 3. Теорія управління. Предмет теорії управління: закони й закономірності управління як цілісного, комплексного суспільного явища.
Функції управління – це особливий вид діяльності, продукт процесу розподілу праці та спеціалізації у сфері управління. У загальному вигляді виділяють класифікацію функцій управління між різними ступенями ієрархії органів управління. Вони називаються господарчими і містять – попереднє управління, оперативне управління і завершальне управління. Функції попереднього управління: визначення мети, прогнозування й планування. Функції оперативного управління: організація (включає організацію об'єкта й суб'єкта управління, дію суб'єкта на об'єкт); мотивація (стимулювання), координація дії; усунення конфліктів. Функції завершального управління: контроль, облік та аналіз.
Управління екологічною безпекою є забезпечення виконання норм і вимог, які обмежують шкідливий вплив забруднюючих речовин на навколишнє середовище. Сутність управління у сфері екологічної безпеки полягає у виконанні функцій регулювання, нагляду, прогнозування, планування, програмування, інформування, експертизи, досліджень, контролю та інших видів виконавчо розпорядчої діяльності. Головною метою управління екологічною безпекою є найбільш ефективне досягнення гармонізації соціального, економічного і екологічного розвитку (балансу між цими складовими сталого розвитку); реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у сфері охорони навколишнього середовища.
Управління у сфері екологічної безпеки базується на основних принципах охорони навколишнього природного середовища. До них належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки й обов'язковість дотримання екологічних стандартів; гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя й здоров'я людей; попереджувальний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища; науково обґрунтоване узгодження економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства; використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення; прогнозування стану навколишнього середовища й обов'язковість екологічної експертизи; демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан навколишнього природного середовища й формування в населення екологічного світогляду; стягнення плати за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ре сурсів; компенсація збитків, заподіяних порушенням екологічного законодавства та деякі інші принципові вимоги. Принципи охорони навколишнього природного середовища, як основні засади правового регулювання взаємодії суспільства з природою, істотно впливають на визначення екологічної правосуб'єктності державних органів і громадян країни.
С тратегічні задачі управління природоохоронною діяльністю в XXI сторіччі: • забезпечення екологічної безпеки всіх сфер життєдіяльності; • екологічне оздоровлення і відтворення порушених екосистем, у першу чергу, басейнових; • створення екологічних передумов для переходу до сталого розвитку, насамперед на екологічно депресивних територіях; • збереження й розширення біологічного та ландшафтного різноманіття; внутрішня інтеграція екологічних вимог у секторальну політику, до систем забезпечення життєдіяльності суспільства; • дотримання міжнародних стандартів, регламентів системного екологічного управління і аудиту, розвиток корпоративних систем екологічного управління; • демократизація процесу прийняття рішень і підсилення відповідальності за їх виконання.
Стратегічні задачі в управлінні екологічної безпеки досягаються шляхом формування й реалізації відповідних заходів згідно з наступними критеріями: • стан здоров'я населення сучасних і прийдешніх поколінь; гармонізація життєдіяльності суспільства у природному середовищі; • екологічна свідомість і відповідальність усіх верств населення; • екологічна чистота й культура виробництва й господарювання; • економія ресурсів, енергії, збереження самовідновлюваних властивостей і господарської ємності біосфери.
Процес реалізації національної екологічної стратегії у сфері управління екологічної безпеки вимагає тісного взаємопов'язування короткострокових, середньострокових та довгострокових задач і етапів на десятирічному відрізку часу. їхня особливість полягає у тому, що варто дотримуватися принципу "снігової кулі" від малих проектів до великих, від некапіталомістких заходів до середніх і капіталомістких.
В умовах децентралізації управління власністю, акціонування капіталу, у зв'язку з розширенням підприємництва все більше набуває поширення корпоративне управління, яке ґрунтується на трьох фундаментальних підходах: • для задоволення суспільних і підприємницьких інтересів потрібно знайти такій підхід до проблем управління, який сприяв би новому розумінню партнерства між урядом, суспільством і підприємництвом; • оскільки підприємництво явилось ефективною рушійною силою суспільного розвитку, то вимоги, поставлені перед системою управління, повинні зміцнювати фундамент оновлення цінностей життєдіяльності й прибутковості; • підприємці та ради директорів корпорацій повинні узгоджувати свою діяльність, цілком усвідомлюючи нові обсяги відповідальності, які випливають із нових масштабів і зростання ваги підприємства, розуміючи, що за все треба платити, і у першу чергу, за природокористування та шкоду, завдану природі.
Під корпорацією зазвичай розуміють об'єднання підприємств і власників для ведення підприємницької діяльності, метою якої є отримання прибутку; або об'єднання, що надає послуги населенню (забезпечення газом, водою, електроенергією тощо). Корпоративне управління має особливості, які випливають із принципу партнерства, – це потрійна взаємодія корпорацій, уряду й суспільства. Система корпоративного партнерства охоплює такі поняття, як корпоративна філософія, корпоративні цінності, корпоративна культура, корпоративний стиль управління, які повинні бути узгоджені як із національною культурою, так і зі світовими та міжнародними інтересами й зобов’язаннями.
Такий підхід потребує створення й забезпечення ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління як складової загальної системи корпоративного управління, яка має керуватися державними й міжнародними регламентами і стандартами, що стосуються систем екологічного управління за принципами відповідальності: • відповідальності – пошук та ідентифікація джерел екологічної шкоди, відповідальність за порушення екологічних регламентів і норм; • раціональності – досягнення господарських цілей за мінімальних впливів на навколишнє середовище; • превентивності – постійний моніторинг, проведення попереджувальних заходів щодо впливів; • мотивації (адміністративної та економічної) – ефективне природокористування; • компенсації – відшкодування витрат, пов'язаних із завданою шкодою як у природній, так і в соціальній сферах.
У цілому для забезпечення ефективної державної системи екологічної та ядерної безпеки передбачається: • створення умов для ефективної дії правового забезпечення політики екологічної та ядерної безпеки; • вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності і здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки; • розробка політики регулювання ядерної безпеки; • ліцензування і страхування екологічно небезпечних видів діяльності; • державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій; • державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, у тому числі в галузі ядерної та радіаційної безпеки; • забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки.
Механізм організаційно-правового забезпечення екологічної безпеки являє собою сукупність державно правових засобів, спрямованих на регулювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, на запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для населення і природних систем, на локалізацію проявів екологічної небезпеки (визначення зазначеного механізму прийнято за В. І. Андрейцевим). До функцій такого механізму належать організаційно превентивні, регулятивно стимулюючі, розпорядчо виконавчі, забезпечувальні та охорон відловлювальної.
Організаційно превентивні функції – це комплекс юридично значущих дій, спрямованих на виявлення екологічно небезпечних об'єктів, зон, територій і видів діяльності, впровадження і застосування важелів щодо запобігання виникненню екологічної небезпеки. Регулятивно стимулюючі функції – це система юридичних норм і правил, спрямованих на врегулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. Розпорядчо виконавчі функції – це цілеспрямована діяльність спеціально уповноважених органів чи служб щодо реалізації функцій і заходів у галузі екологічної безпеки.
Забезпечувальні функції – це система юридично значущих дій, спрямованих на запобігання екологічним правопорушенням, захист прав людини на екологічно безпечне життя і пов'язаних із ним інших екологічних прав та застосування до осіб засобів державно правового примусу в разі порушення ними вимог і норм екологічної безпеки. Охоронно відновлювальні функції – це комплекс організаційно правових засобів, спрямованих на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику і встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки
Міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління. Програма дій ООН "Порядок денний на XXI століття" визначає такі пріоритети екологічно безпечного управління: екологічно безпечне управління використанням токсичних хімічних речовин; • екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності; • екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів, у тому числі запобігання незаконному міжнародному обігу токсичних і небезпечних відходів; • екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод; • безпечне та екологічно обгрунтоване вилучення радіоактивних відходів; • розширення діяльності, пов'язаної з відходами.
2. Компетентністний підхід в системі підготовки керівників і фахівців в галузі управління екологічною безпекою Праця фахівця будь якої спеціальності спрямована на певний об’єкт (предмет) діяльності й полягає у виконанні визначених виробничих функцій. Вона пов’язана з конкретною системою діяльності та реалізується за допомогою відповідної системи засобів цієї діяльності. Тобто праця фахівця пов’язана з конкретною технологією або є елементом цієї технології.
Сучасному суспільству потрібні компетентні фахівці, які , мають не тільки професійні знання, уміння та навички, але й можуть приймати відповідальні рішення в ситуаціях вибору, схильні до співробітництва, вирізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, здатністю до адаптації, умінням реалізувати свої творчі здібності. У доповіді міжнародної комісії з освіти для ХХІ століття Жан Делор сформулював суть моделі сучасної освіченої людини в термінах, на яких ґрунтується освіта – навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися бути. Компетенція – це сукупність взаємозв’язаних якостей особи (знань, умінь, способів діяльності, досвіду) і є відчуженою, наперед заданою соціальною вимогою (нормою) до освітньої підготовки учня, необхідної для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері.
Поняття “компетенції” відбиває переважно соціальний бік діяльності суб’єкта, й фіксує коло заданих ззовні цілей і способів діяльності. Компетентність – це інтегративне утворення особистості, що поєднує в собі знання, уміння, навички, досвід і особистісні якості, які обумовлюють прагнення, готовність і здатність розв’язувати проблеми і завдання, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, усвідомлюючи при цьому значущість предмету і результату діяльності.
Професійна компетентність – це інтегративне утворення особистості, що поєднує в собі сукупність знань, умінь, здібностей та готовності і здатності особистості діяти у складній ситуації та вирішувати професійні завдання з високим ступенем невизначеності; здатність до досягнення більш якісного результату праці, ставлення до професії як до цінності. За робочою класифікацією компетенції діляться на загальні та предметно-спеціалізовані. До складу загальних компетенцій входять інструментальні , міжособистісні та системні. Вони класифіковані з точки зору значення навичок для професії і рівня їх опанування після закінчення програми. Предметно спеціалізовані компетенції тісно пов’язані з специфічним знанням предметної галузі.
Інструментальні компетенції включають когнітивні здатності (здатність розуміти та використовувати ідеї та міркування, методологічні здібності, здатність розуміти і керувати оточенням, організовувати робочий час, вибудовувати стратегії навчання, приймати рішення і вирішувати проблеми); технологічні уміння (уміння, пов’язані з використанням техніки, комп’ютерні та телекомунікаційні уміння, здатності інформаційного управління); лінгвістичні та комунікативні уміння. Міжособистісні компетенції передбачають індивідуальні здатності, пов’язані з умінням виказувати почуття і формувати стосунки, критичним осмисленням і здатністю до самокритики , а також соціальні навички, пов’язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати у групі, брати на себе соціальні та етичні зобов’язання.
Системні компетенції – це поєднання розуміння, відношення і знання, що дозволяють сприймати співвідношення частин цілого одна з одною і оцінювати місце кожного з компонентів у системі , здатність планувати зміни з метою удосконалення системи і конструювати нові системи. Системні компетенції вимагають засвоєння інструментальних і базових компетенцій як підґрунтя.
екологічна поведінкові екологічний інформація мотиви маркетинг Предмет управління екологічною безпекою людський фактор екологічна управлінська культура діяльність
роль політична воля для судової гілки влади ступінь вирішення проблем децентралізації при екологічної безпеки прийнятті політичних та адміністративних Освіта керівників і рішень фахівців у системі управління екологічної безпеки рівень інтеграції відкритість екологічної процесів прийняття політики політичних рішень рівень суспільного в питаннях доступу до екологічної безпеки екологічної інформації