Виконала магістр ІІ року навчання кафедри вірусології ННЦ

Виконала: магістр ІІ року навчання кафедри вірусології ННЦ «Інститут біології» КНУ ім. Т. Г. Шевченка Чайка Дар'я Олександрівна Київ - 2013

Родина Enterobacteriaceae Рід Escherichia Вид Escherichia coli § Прямі, грамнегативні палички; § Не утворюють спор, деякі утворюють мікрокапсулу. Клінічні ізоляти можуть утворювати капсули; § Аероби. Можливо, але не завжди, є факультативними анаеробами.

E. coli – фоновий вид кишкової мікрофлори людини і тварин. Стійкість § у воді, ґрунті виживає до 3 -4 місяців ; § Дуже чутлива до дезрозчинів та високої температури (+60 С викликає загибель E. coli через 15 хв). Джерело інфекції § Хворі зі стертою формою захворювання; § Хворі в розпал захворювання; § Реконвалісценти; § Здорові бактеріоносії. Інкубаційний період - від кількох годин до 4 х діб. Механізм передачі - фекально-оральний. Шляхи передачі – контактний (аліментарно з продуктами харчування, контактно -побутовим шляхом). Високовірулентні штами маніфестні форми захворювання Низьковірулентні штами бактеріоносійство

Вид E. coli поділяється на підвиди, тому розрізняють: 1. Умовно-патогенні – складають мікрофлору кишечника ссавців, плазунів, птахів, риб. § здатні викликати ендогенні гнійно-запальні процесі різної локалізації (парентеральні ешеріхіози). ПЕ може проходити у вигляді сепсису, нагноєння ран, вторинної пневмонії. Часто виникає на фоні імунодефіцитних станів. 2. Діареєгенні – патогенні E. сoli, що є збудниками кишкового ешеріхіозу, гострих кишкових інфекцій. Категорії діареєгенних E. сoli: Ентеротоксигенні кишкові палички; Ентероінвазивні КП; Ентеропатогенні КП; Ентерогеморагічні КП; Ентероагрегативні, або ентероадгезивні КП. 3. Патогенні ешеріхії викликають: • E. coli серогруп О 2, О 6, О 9 викликають інфекції сечовивідних шляхів (30%госпітальне ураження); • Бактеріємію – у дітей та дорослих (17 -35%), у новонароджених (15 -20%) всіх бактеріємій; • Менінгіт – у новонароджених (неонатальний менінгіт, в середньому 1 -5/1000); • Респіраторні інфекції – у новонароджених, грудних дітей і осіб похилого віку.

Ентеротоксигенні КП (17 серогруп, серед них серовари О 6: Н 16, О 8: Н 9, О 78: Н 11) Виробляють термолабільний та термостабільний ентеротоксини порушення водно-сольового обміну в кишечнику порушення транспорту електролітів холероподібна діарея • Розмножуються на поверхні епітелію тонкого кишечника пошкодження (не відбувається вторгнення в епітелій); • без його Збудники холероподібних захворювань дітей та дорослих. Ентероінвазивні КП (викликають ураження товстого кишечника ) вторгнення і розмноження в епітеліальних клітинах слизової стінки кишечника розвиток запальної реакції і розвиток ерозії запалення слизової оболонки діарея із кров'ю (відбувається інтенсивне всмоктування ентеротоксинів у кров, всмоктування поліморфноядерними лейкоцитами) • Викликають дизентерієподібне захворювання дітей, дорослі уражуються дуже рідко.

Ентерогеморагічні КП • Викликають у людей ускладненнями; геморагічний коліт (геморагічна діарея) із • Механізм взаємодії із поверхневим епітелієм товстого кишечника пов’язаний із руйнуванням клітин ендотелію дрібних кровоносних судин, ураженням кровотоку, ішемією, некрозами. Ентеропатогенні КП (серогрупи О 55, О 111, О 26, О 18 – всього 13) • Механізм дії пов’язаний із розвитком у дітей раннього віку коліентеритів, передаються контактно-побутовим шляхом, часто – внутрішньолікарняні інфекції для новонароджених і грудних дітей, що знаходяться на штучному вигодовуванні; • Розмножуються на поверхні епітелію тонкого кишечника із руйнуванням мікроворсинок і пошкодженням апікальної поверхні епітелію (часткове вторгнення КП в епітелій); • При ураженні характерний розвиток діареї секреторного типу – без розвитку запальних реакцій.

Імунітет § § § Парентеральні ешеріхіози недовготривалий набутий імунітет; Кишкові ешеріхіози неспецифічний імунітет (природний імунітет у дітей 1 го року життя за рахунок колонізації кишечника біфідобактеріями); Ентероінвазивні КП специфічний пасивний трансплацентарний імунітет (внаслідок проходження через плаценту Ig. G, не захищає датей до 1 го року життя від інших КП). Методи діагностики v v Мікробіологічна діагностика - бактеріологічний лактозовмісні середовища); Серологічний метод (реакція аглютинації). метод (диференційні, Препарати для лікування § § Вакцина полікомпонентна – суміш антигенів з мікробних клітин S. aureus, K. pneumoniae, E. coli; Бактеріофаг колі-рідкий (суміш стерильних фільтратів фаголізатів E. coli умовно-патогенних; Бактеріофаг колі-протейний (суміш фільтратів фаголізатів ентеропатогенних E. coli; Еубіотики (біфікол, колібактерин).

Збудники шигельозу § Shigella sonnei (1 серовар); § Shigella flexneri (8 сероварів); § Shigella boydii (18 сероварів); § Shigella dysenteriae (12 сероварів) (Shigella dysenteriae 1 - паличка Григорєва. Шиги, Shigella dysenteriae 2 - паличка Штуцера-Шмітца). Частота розшифрування діарей шигельозного типу становить лише 28%, відсоток смертності досить високий. Важко виявити – Україна: 30 -80 випадків/100000 населення (переважно східні та південні регіони). • Нерухомі палички, спор і капсул не утворюють; • Еліпсоподібної форми із заокругленими кінцями; • Добре культивуються на простих поживних середовищах, диференційно-діагностичні середовища – Ендо, Плоскірьова, Киглера, соломітовий бульйон.

Стійкість Sh. sonnei, Sh. flexneri – найбільш стійкі; § Добре витримують висушування – у висохших випорож. зберігаються від 4 до 5 місяців; при дії низьких температур3 -4 місяці; у воді – від 0, 5 до 3 місяців; у грунті – 3 -4 місяці; на продуктах харчування до кількох тижнів. • Чутливі до прямих сонячних променів, нагрівання(при 60 С гинуть через 30 хв, при 100 С-миттєво), антибактеріальних преп. (фторхінолонів, цефалоспоринів), дезінфектантів, що містять Cl. § Джерело інфекції § § Хворі гострою і хронічною формою; Здорові бактеріоносії. Інкубаційний період - від кількох годин до 4 х діб. Механізм передачі - фекально-оральний. Шляхи передачі: Shigella sonnei – аліментарний шлях; Shigella flexneri – водний шлях; Shigella dysenteriae – контактно-побутовий шлях передачі. Сприйнятливість до захворювання дуже висока. Сезонність: літньо-осінній період

Пероральне потрапляння збудника до організму Шлунок-шигели гинуть при тривалому перебуванні Тонкий кишечник-прикріплення до ентероцитів і виділення ентеротоксичного екзотоксину, що зумовлює підвищену секрецію рідини і солей Частина шигел проникає в ентероцити та розмножується в них В тонкому кишечнику розвивається запалення Ендотоксин вивільнюється в кров та обумовлює розвиток інтоксикацій, розвивається бактеріємія Панкреатичні ферменти тонкого кишечника можуть на деякий час інактивувати поверхневі структури шигел + вступають в дію лімфоцити, які припиняють міжклітинне поширення збудника

Вираженого ураження тонкого кишечника не відбувається, шигели мігрують в підслизовий шар, де піддаються фагоцитозу мононуклеарними фагоцитами Шигели просуваються у нижні відділи кишечника Масове ураження епітелію товстого кишечника – інвазія шигелами колоноцитів кишечника супроводжується цитотоксичним пошкодженням і загибеллю клітин Шигели захоплюються М-клітинами після прикріплення, пенетрують в підслизову оболонку, де поглинаються макрофагами виділення IL 1, IL 8, фактору некрозу пухлин α оболонці апоптоз макрофагів загибель шигел запалення в підслизовій

Товстий кишечник: всередині ентероцитів відбувається розмноження шигел та їх міжклітинне поширення розвиток і утворення ерозій кишечника міжепітеліальне ураження колоноцитів утворення імунних комплексів (складова частина-ендотоксин) зосередження імунних комплексів в капілярах слизової оболонки товст. киш. порушення мікроциркуляції в товстому кишечнику токсини шигел можуть фіксуватися нервовими клітинами і спричинювати ураження вегетативної нервової системи Клінічна картина Патогенез може бути варіабельним, від безсимптомної форми до значних ускладнень. Характерними є часті випорожнення із слизом, кров'ю, радше-із гноєм, ректальний плювокакт виділення слизу із фекаліями.

Імунітет Місцевий та загальний імунітет. При місцевому імунітеті суттєву роль відіграють секреторні Ig. A(SIg. A), які утворюються на 1 ому тижні захворювання в лімфоїдних клітинах слизової оболонки кишківника. Покриваючи слизову оболонку кишківника, ці антитіла перешкоджають прикріпленню та пенетрації шигел в епітеліальні клітини. Крім того, в процесі інфекції наростає титр сироваткових антитіл Ig. M, Ig. A, Ig. G, який досягає максимуму на 2 ому тижні захворювання. Найбільша кількість Ig. M виявляється на 1 ому тижні хвороби. Наявність специфічних сироваткових антитіл не є показником напруженості місцевого імунітету. Діагностика Бактеріологічний метод-випорожнення засівають на лактозовмісні середовища Ендо- та Плоскірьова, для швидкого розпізнавання шигелвисів на середовище Киглера. У випадку виявлення бактеріоносіїв посів проводиться у селенітовий бульйон із подальшим висівом збудника на лактозовмісні середовища, що дозволяють класифікувати на серовари. Ідентифікація з використанням Аг-стр. Має важливе епідеміологічне значення. Судять за здатністю моно- і полівалентних антисироваток аглютинувати бактерію. Для визначення Аг шигел в крові, сечі, у випорожненнях, використовують РЗК, ІФА. ПЛР. Для визначення Ат використовують РПГА з відповідним еритроцитарним діагностикумом + метод непрямої імунофлуоресценції. Лікування § Етіотропна терапія-призначення ципрофлоксацинів або фторхінолонів; Дезінтоксикаційна терапія; Регідратаційна терапія; Бактеріофаг перорально, пробіотики.

Родина Neisseriaceae Рід Neisseria Вид Neisseria gonorrhoeae § Нерухомий аспорогенний гремнегативний диплокок, що утворює капсулу; § Поліморфний вид, тобто окремі Neisseria відрізняються за розміром та формою; § Під впливом хіміотерапевтичних препаратів швидко змінюють свої властивості і стають грампозитивними, це також пов'язано із Агвластивостями; § Аероби, хемоорганотрофи.

Найбільш поширене захворювання, що передається при статевому контакті. Стійкість § § Збудник нестійкий до умов навколишнього середовища; Чутливі до антисептиків і дезрозчинів – чутливі до солей важких металів, антибіотиків (пеніцилін, тетрациклін та стрептоміцин). Джерело інфекції § Хворі люди, особливо з хронічною формою, що протікає безсимптомно. Місце локалізації: слизові оболонки сечостатевих шляхів. Вхідні ворота: циліндричний епітелій уретри, піхвова ділянка шийки матки, пряма кишка, кон`юктива ока (бленорея). Інкубаційний період – 2 -4 дні. Механізм передачі - контактний. Шляхи передачі – статевий, дуже рідко побутовий.

Гонорея – гостре гнійне запалення статевих органів, рідше слизових оболонок очей (бленорея). Адгезія відбувається за рахунок пілей та білків зовнішньої стінки клітини. Характерною особливістю гонококів є їх здатність проникати в лейкоцити і розмножуватися в них. Ліпополісахаридна частина гонококів проявляє токсичні властивості. Капсулярні полісахариди пригнічують фагоцитоз. Гонококи потрапляють в клітини за рахунок білків зовнішньої мембрани клітинної стінки, вони зумовлюють розвиток патологічних реакцій: гострого уретриту, цервіциту, ураження шийки матки у жінок, сімяних пухирців і передміхурової залози у чоловіків. При екстрагенії (позагенії) гонококи можуть пошкоджувати епітелій прямої кишки та викликати бленорею (кон`юктивіт) у новонароджених. Нозологічні форми захворювання: • Інфікування нижніх відділів сечостатевого тракту: цервіцит, уретрит; • Інфікування верхніх відділів сечовивідного тракту: ендометрит, епідидиміт; • Інфікування інших органів і тканин: фарингіт, бленорея, проктит.

Ø Клінічний досвід показав, що набутого імунітету при гонореї немає, тобто людина, яка перехворіла гонореєю, може уразитися повторно. Реінфекція зазвичай перебігає так само гостро, як і первинне ураження. Ø Вродженого імунітету до цієї інфекції також не існує. Ø Гонорея значно змінює реактивність організму хворого. При взаємодії гонокока із макроорганізмом розвиваються імунологічні реакції та змінюються деякі показники як неспецифічного захисту (бактерицидність покривів, лізоцим, пропердин, опсоніни, комплемент, фагоцитоз та ін. ), так і імунологічної реактивності (гуморальні та клітинні основи імунних реакцій). Величина фагоцитарної активності лейкоцитів хворих на гонорею залежить від особливостей клінічного перебігу запального процесу та його наслідків. Ø У 86% хворих під час дослідження виявили наявність аутоімунних реакцій на гонокок. Ø Дані стосовно стану В- та Т-систем імунітету та їх звязку із особливостями перебігу гонореї вкрай суперечливі. Усереднені дані: підвищення Ig. M та Ig. A при гострій інфекції, зниження Ig. G. . Підвищення вмісту Ig. M може бути обгрунтовано тим, що цей клас імуноглобулінів містить основну масу антитіл проти полісахаридів та О-антигенів грамнегативних бактерій. Незрозумілим є зниження в сироватці крові хворих гонореєю вмісту Ig. G. Можна припустити, що зниження рівня цього класу у хворих гонореєю повязано із специфічною етіологією запалення та відсутністю імунітету при цій інфекції.

Методи діагностики • Бактеріоскопічний метод, бактеріологічне дослідження (проводиться, коли гонококи в мазках не виявляються); • Культуральний метод (дозволяє виявити гонококи в 1, 5 -4 рази частіше, ніж бактеріоскопічний метод). Матеріали для дослідження – гнійні виділення з уретри, прямої кишки, шийки матки; • Серологічний (при відсутності у хворого виділень); • ІФА, ПЛР. Лікування та профілактика Для хіміотерапії гонореї використовують антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини). Вакцинопрофілактика не проводиться-відсутні ефект. вакцини.

Родина Neisseriaceae Рід Neisseria Вид Neisseria meningitidis § Сферичні клітини діаметром 0, 6 -1, 0 мкм, в мазках крові іліквора розташовані попарно; § Кілтини є поліморфними, хемоорганотрофи, полісахариду капсулу та пілі, спор не утворюють. аероби, мають

Високий рівень захворюваності у країнах із щільною популяцією. Є менінгококовий пояс в екваторіальних регіонах Африки, який охоплює 15 країн, через які проходить трансконтинентальна магістраль. Стійкість § Збудник слабкостійкий до умов навколишнього середовища, в оптимальних умовах культура гине через 48 -72 години (ріст на твердому середовищі), при рості на рідкому середовищі культура зберігається до 1 го місяця; § Поза організмом збудник гине фактично одразу, чутливий до впливу температур; § Дуже чутливий до антисептиків та дезрозчинів, особливо чутливий до солей важких металів; § Чутливий до антибіотиків, проте зростає кількість резистентних штамів.

Джерело інфекції § Хворі на генералізовану форму люди – до 1% від загального числа інфікованих; § Хворі на назофарингіт (10 -20%); § Здорові бактеріоносії (основне значення у поширенні-80 -90%). Носійство триває 2 -3 тижні, зростає із віком, наявність запальних процесів розширює носійтво до 6 тижнів і більше. Місце локалізації: слизові оболонки верхніх та нижніх дихальних шляхів. Важливе значення відіграє тіснота контакту та довга тривалість, в'ялий механізм зараження. Хворіють в основному діти до 15 років та особи юнацького віку (10 -15%). Інкубаційний період: 2 -10, частіше 4 -6 днів. Сезонність: осінньо-зимовий період. Механізм передачі - аерогенний. Шляхи передачі – повітряно-крапельний.

При високому рівні бактеріємії і токсинемії відбувається пригнічення фагоцитозу, зниження бактерицидної активності крові, відмічається інтенсивне розмноження збудника і накопичення високих доз ліпополісахаридів, це призводить до порушення окисно-відновних процесів у мембранах. Відбувається неконтрольований викид біологічно активних речовин (кініни-низькомолекулярні поліпептиди, що підвищують проникність судин, виділяються катехоламіни, інтерлейкіни, що ініціюють генералізацію запальної реакції). Інтоксикаційний шок призводить до різкого порушення згортаючої та протизгортаючої систем крові, спочатку переважає процес гіперкоагуляції – збільшення вмісту фібрину та інших факторів згортання крові, а потім відбувається випадання фібрину у дрібні судини із утворенням тромбів. Внаслідок тромбозів можуть утворюватися гангрени пальців та кінцівок. Зниження фібриногену в крові призводить до розвитку масивних кровотеч та крововиливів у органи та тканини. Часто в зв'язку із інтенсивною бактеріємією нейтрофіли виробляють резусмієлопероксидази-антимікробні ферменти фагоцитів, що проявляють активність у присутності пероксиду водню, тоді фагоцитоз стає незавершеним. Нейтрофіли заносять збудника, долаючи гематоенцефалічний бар'єр, в субарахноїдальний простір (лікворвмісний простір під арахноїдальною оболонкою головного та спинного мозку), де розвивається запальний процес в м'яких мозкових оболонках, що призводить до набряку головного мозку. При проникненні менінгококу в головний мозок розвивається клінічна та патологічна картина. Розвивається синдром енцефаліту. Характер запалення у перші години серозний, а потім запалення гнійного характеру, що призводить до підвищення тиску ліквору та порушення його циркуляції. Якщо стискується продовгуватий мозок-смерть від

Постінфекційний імунітет при генералізованих формах достатньо напружений, стійкий, повторні захворювання та рецдиви виникають рідко, імунітет гуморального характеру. Несприйнятливість до менінгококів обумовлена наявністю сироваткових менінгококових антитіл. Ат від імунізованої матері передаються плоду трансплацентарно. Такі Ат вдається виявити протягом 2 -5 місяців від народження дитини. Визначення рівня Ат у різних вікових групах показало, що діти із 6 ти місяців до 10 ти років мають низький титр Ат, з 10 ти років – ріст титру Ат до полісахаридного білкового Аг. Полісахаридні Аг сероварів А і С характеризуються високою імуногенністю, полісахариди серовару В не імуногенні. Елімінацію збудника із слизової оболонки та тканин здійснюють Ig. M та імуноглобуліни Ig. G. Також необхідною є активація комплементу, що викликає лізис збудника. Методи діагностики Залежно від форми менінгококової інфекції матеріалами для досліджень слугують: • Спинномозкова рідина (ліквор); • Слиз із зіву та носа; • Гній при підозрі на менінгіт; • Кров при підозрі на менінгококкемію.

Для діагностики використовують методи: § Бактеріоскопічний (дозволяє встановити наявність збудника); § Бактеріологічний (проводиться з метою виділення та ідентифікації чистої культури менінгококів. Бактеріологічному дослідженню підлягає слиз із носоглотки, кров, ліквор); § Серологічний метод - використовується для виявлення розчинних бактеріальних Аг в лікворі або Ат в сироватці крові. Для виявлення Аг використовують ІФА, радіоімунний аналіз, імуноелектрофорез та РГА. У хворих Ат виявляються в кінці першого тижня захворювання, досягаючи максимуму на другому-третьому тижні, далі титр Ат знижуюється. В розпал інфекції підвищується рівень Ig. M, особливо при генералізованих формах. При реконвалесценції-Ig. G. Лікування • Бензилпеніцилін (ефективні також напівсинтетичні пеніциліни, замінникилевоміцетин, рифампіцин), цефтреаксон (антимікробна активність, характеризується здатністю проникати через гематоенцефалічний бар'єр, часто призначають при розвитку інтоксикаційного шоку), хлорамфеніколи. Профілактика Для створення пасивного імунітету дітям дошкільного віку вводять одноразово імуноглобулін не пізніше 7 го дня після реєстрації першого випадку захворювання. Специфічна профілактика-менінгококова хімічна вакцина.