ТЕМА 3. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ 3.1 Сутність

ТЕМА 3. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ

3.1 Сутність та принципи бюджетного планування на підприємстві 3.2 Етапність бюджетного планування 3.3 Методи бюджетного планування 3.4 Нормативні засади розроблення бюджетів

3.1 Сутність та принципи бюджетного планування на підприємстві Бюджетне планування – це вид управлінської діяльності, який пов'язаний з розробленням в установі бюджетів різних видів та для різних об'єктів, формуванням моделі їх консолідування для отримання зведених бюджетів установи. Бюджетне планування є одним із етапів реалізації обраної стратегії діяльності окремого суб’єкта фінансового ринку, тобто одним із етапів тактичного планування.

Тактичне планування складається з поточного та оперативного планування. Поточне планування – це різновид управлінської діяльності, який спрямований на розроблення параметрів, заходів, бюджетів та адміністративних важелів з метою формування поточних планів щодо функціонування конкретних сфер діяльності окремих суб’єктів фінансового ринку або їх діяльності на річний період у напрямку досягнення обраної стратегії діяльності.

Бюджетне планування, як один із етапів поточного планування, покликане розробити на альтернативних засадах оптимальні механізми кількісної реалізації сформованих на попередньому етапі заходів на засадах розроблення бюджеті з мінімальними втратами та максимальними вигодами для господарюючого суб’єкта.

Перевагами здійснення бюджетного планування в організації діяльності суб’єктів фінансового ринку є: періодичне формування бюджетів у фінансовій компанії та будь-якій юридичній особі створює більш реальне уявлення про обсяги, структуру, спрямування доходів і витрат фінансової компанії чи юридичної особи та їх структурних підрозділів на противагу від використання наявної фінансової звітності для інформаційно-управлінських цілей;

структурним підрозділам надається більше можливостей у сфері формування, аналізу та економії власних контрольованих витрат і використання на цих засадах мотиваційних механізмів з метою регулювання фонду оплати праці; формування бюджетів на всіх рівнях і ланках фінансової установи та інших господарюючих суб’єктів дозволяє забезпечувати реалістичність бюджетних показників; досягається економія грошових ресурсів та оптимізація управління грошовими потоками, що забезпечить підтримання необхідного рівня платоспроможності будь-якого суб’єкта фінансового ринку.

Деякі економісти вважають, що застосування бюджетного планування є найбільш ефективним на виробничих і виробничо-торгівельних підприємствах середнього розміру. Особливо бюджетне планування потрібне, коли підприємство фінансово не здатне впровадити потужну корпоративну інформаційну систему. У межах бюджетного планування великого значення набуває вибір бюджетного періоду.

Це термін на який розробляють бюджети на різних господарюючих суб’єктах фінансового ринку. На практиці бюджетний період часто називають горизонтом бюджетного планування. Виділення мінімального бюджетного періоду визначається видом бюджету, стабільністю середовища функціонування та пов’язане з рівнем деталізації фінансової інформації. Зазвичай бюджетним періодом є календарний чи фінансовий рік, квартал, місяць, декада, тиждень.

Також тривалість бюджетного періоду може безпосередньо залежити від тривалості виробничого циклу. Є випадки, коли термін складання бюджетів передбачено законодавством чи умовою контрактів (для інвестиційних проектів). Якщо діяльність господарюючого суб’єкта перебуває під значним впливом сезонних коливань, то бюджетним періодом повинен бути сезон.

Отже, вибір бюджетного періоду залежить від значного переліку чинників: об’єктів виробництва і реалізації; виду послуг, які надають установи на фінансовому ринку; технології і циклу виробництва; асортименту продукції (асортимент послуг); сезонності; оборотності запасів; наявності ресурсів (матеріальних, трудових і фінансових); рівня підприємницького ризику і державного регулювання.

Чим короткотерміновий бюджет, тим він надійніший, достовірний, точніший. Підготовка до розроблення бюджетів на наступний бюджетний період повинна здійснюватися задовго до його початку. Бюджетне планування необхідно здійснювати на засадах певних принципів. На рисунку 1 наведено класифікацію принципів бюджетного планування за різними ознаками.

Принципи бюджетного планування Принципи за ознакою побудови бюджетів: системність передбачає розгляд об'єктів бюджетного планування як системи, яка складається зі структурних взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів. Нехтування хоча б одним із елементів чи певних взаємозв'язків може призвести до не об'єктивності та неадекватності сформованих бюджетів; збалансованість передбачає забезпечення відповідності та рівності між частинами потреб та ресурсів (витратами та доходами, видатками та надходженнями, активами та пасивами) бюджетів суб’єктів фінансового ринку;

оптимальність означає, що весь комплекс рішень, передбачених бюджетами, повинен бути найкращим для досягнення встановлених цілей; економність пов'язаний із організацією процесу бюджетного планування з мінімальними витратами, тобто забезпечення між результатами бюджетного планування та витратами ресурсів на його здійснення раціонального співвідношення. Для цього, необхідно розробляти раціональні бюджетні форми, вилучати дублюючу та неістотну за певних умов інформацію, ефективно організовувати процес бюджетного планування; гнучкість полягає в оперативному реагуванні процесу бюджетного планування та бюджетів на вплив зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування. При цьому, передбачається формування бюджетів для різних діапазонів ділової активності;

взаємоузгодження передбачає взаємозв'язок бюджетів різних часових горизонтів та об'єктів бюджетного планування; неперервність формування та корегування бюджетів передбачає, що процес бюджетного планування здійснюється систематично в межах визначеного бюджетного циклу. При цьому розроблені бюджети корегуються в межах бюджетного періоду відповідно до змін середовища функціонування; точність передбачає, що бюджети повинні якомога точніше кількісно відображати майбутні операції діяльності суб’єкта фінансового ринку, базуватись на реальних прогнозах та конкретизуватися тією мірою, якою дозволяють умови функціонування;

конфіденційність полягає у тому, що вся бюджетна інформація призначається лише для власників, управлінців, кредиторів та інвесторів, не підлягає відкритому опублікуванню та розголошенню, а є закритою для всіх інших зовнішніх користувачів і розцінюється як комерційна таємниця.; уніфікованість бюджетних форм та процедур передбачає створення системи уніфікованих бюджетних форм для різних підрозділів та сфер організації з метою забезпечення формування зведених бюджетів, а також уніфікованих процедур консолідації бюджетних показників; альтернативність випливає з можливості розвитку об'єктів бюджетного планування у різних напрямах, за різних взаємозв'язків та структурних співвідношень відповідно до різноманітних сценаріїв розвитку середовища функціонування. При цьому ключовою проблемою є вибір найбільш імовірного варіанта розвитку та діяльності об'єктів бюджетного планування;

повнота полягає у тому, що розроблення бюджету повинно охоплювати всі сторони діяльності та всі підрозділи як юридичної особи, так і банківських і небанківських установ. Тобто, всі операції господарюючого суб’єкта, що призводять до доходів чи витрат, надходжень чи виплат грошових коштів, зміни складу та структури активів і пасивів, повинні бути відображені в бюджеті; реальність, обґрунтованість та достовірність бюджетів Полягає утому, що при формуванні бюджетів повинен всебічно враховуватися вплив сукупності чинників середовища функціонування, бюджетне планування повинно здійснюватися на засадах результатів прогнозування розвитку об'єктів шляхом застосування сучасних прогностичних методів та на засадах якісного інформаційного забезпечення;

інтегрування передбачає орієнтування під час формування бюджетів підрозділів установи на основні консолідовані бюджети, що забезпечує можливість відображення в них загальної мети і стратегії фінансових посередників та юридичних осіб; декомпозиція полягає у тому, що кожний бюджет нижчого рівня є деталізацією бюджетів вищого рівня, тобто бюджети підрозділів господарюючих суб’єктів формують зведений бюджет установи.

2. Принципи за ознакою функціонального призначення бюджетів: цілеспрямованість передбачає, що бюджетне планування, усі його процедури здійснюються відповідно до встановлених цілей. Цілеспрямованість надає бюджетному плануванню активного характеру, вирішує проблему невизначеності; координації полягає у тому, що формування бюджетів структурних підрозділів та функціональних сфер установи сприяє забезпеченню чітких взаємозв'язків між ними та оперативне корегування бюджетів одних об'єктів на зміни в бюджетах інших об'єктів;

формування відповідальності за досягнення бюджетних показників у межах фінансової організаційної структури управління за цим принципом керівники центрів відповідальності повинні відповідати за контрольовані доходи та витрати, надходження та видатки, тобто ті, які можуть безпосередньо ними контролюватися та регулюватись у необхідному напрямку;

своєчасність доведення до виконавців оскільки бюджет з позиції виявлення майбутнього стану організації є планом, то його своєчасне формування і доведення до виконавців дає змогу підготуватися до роботи у плановому бюджетному періоді; цільове використання фінансових ресурсів суб’єкта господарювання означає, що використання фінансових ресурсів установ повинно здійснюватися відповідно до встановлених цілей, визначених лімітів у конкретних напрямках.

3. Принципи за ознакою змістового наповнення бюджетів: інноваційне спрямування полягає у формуванні такої структури витрат, яка б передбачала витрати на інновації (освоєння нових видів і підвищення якості наявної продукції, впровадження прогресивних техніки і технології, удосконалення системи управління, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо) та розвиток установи, забезпечення фінансування цієї групи витрат, що сприяло б підвищенню ефективності поточної та перспективної діяльності суб’єктів фінансового ринку;

активізаційна дія полягає у формуванні у розрізі бюджетів фондів економічного стимулювання працівників та службовців, що включають витрати на заробітну плату, доплати, надбавки, премії тощо, з метою створення стимулів для мотивування працівників до більш результативної роботи, виявлення ініціативності, творчості тощо. За даним принципом у бюджетах повинні закладатися мотиваційні механізми за економію витрат, збільшення доходів;

забезпечення соціального розвитку – отримання і використання фінансових ресурсів повинно відбуватися в установлені терміни, тобто капітальні вкладення повинні фінансуватися за рахунок довготермінових зобов'язань, що сприятиме формуванню оборотних засобів та запобігатиме їх довгостроковому вилученню;

забезпечення потреб поточної діяльності полягає у розробленні структури витрат з урахуванням поточних витрат, що спрямовані на формування ресурсів організації для забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності тощо; формування ефективної інвестиційної політики передбачає формування у межах бюджетів ефективної інвестиційної політики для розміщення вільних фінансових ресурсів у прибуткові проекти з метою забезпечення перспективного розвитку як фінансової установи, так і підприємства.

оптимізація фіскальних платежів передбачає формування на альтернативних засадах оптимального рівня фіскальних платежів (податків, зборів та інших обов'язкових платежів) з урахуванням різних рівнів ділової активності; забезпечення платоспроможності стосується формування бюджету руху грошових коштів та передбачає таке збалансоване планування грошових потоків, за яких у будь-який період господарюючий суб’єкт володітиме ліквідними засобами для здійснення розрахунків за короткотерміновими зобов'язаннями;

забезпечення рентабельності капіталовкладень передбачає, що для капіталовкладень доцільно залучати найбільш дешеві способи фінансування (фінансовий лізинг, форфейтинг, інвестиційний селінг та інші). Зовнішнє фінансування доцільно залучати у тому випадку, якщо воно підвищує рентабельність власного капіталу; фінансового співвідношення термінів передбачає отримання і використання фінансових ресурсів повинно відбуватися в установлені терміни, тобто капітальні вкладення повинні фінансуватися за рахунок довготермінових зобов'язань, що сприятиме формуванню оборотних засобів та запобігатиме їх довгостроковому вилученню.

Виключну роль відіграють принципи змістовного наповнення бюджетів, які спрямовуються на забезпечення розвитку всіх сфер організації та досягнення бажаного рівня результативності.

3.2 Етапність бюджетного планування Бюджетне планування реалізовується через шість послідовних етапів: 1-й етап – інформаційне забезпечення бюджетного планування. Цей етап полягає в інформаційному забезпеченні розроблення бюджетів та передбачає цілеспрямований добір відповідної інформації з різних джерел. Інформаційною базою розроблення бюджетів є: стратегічні плани, договори; планово-кошторисна документація;

результати аналізу бухгалтерської й статистичної звітності; облікові реєстри; економічна та фінансова література. При цьому відбувається підбір інформації про місію, цілі, стратегію, політику організації; цільові планові параметри, яких прагне досягнути організація у бюджетному періоді; умови функціонування організації, очікувані зміни; кадровий потенціал, виробничі потужності, технічне забезпечення; наявність обмежувальних факторів.

2-й етап – встановлення цілей та визначення завдань бюджетного планування. Основними цілями бюджетного планування є: підвищення фінансової результативності діяльності; забезпечення збалансування надходження грошових коштів в організацію та їх використання; визначення обсягів залучення додаткових фінансових ресурсів та вибір на альтернативних засадах оптимальних джерел фінансування;

чітке виокремлення, структуризація та встановлення лімітів витрат в організації відповідно до встановлених організаційних цілей; мінімізація втрат та оптимізація ресурсних потоків, виражених у кількісній формі; вивільнення фінансових ресурсів для реалізації найбільш прибуткових проектів; пошук найбільш перспективних сфер для інвестування шляхом виокремлення високорентабельних, низькорентабельних та нерентабельних бізнес-напрямів;

оптимізація структури капіталу; забезпечення необхідного рівня платоспроможності, ліквідності; мінімізація дебіторської заборгованості та визначення критичного рівня кредиторської заборгованості; підвищення фінансового обґрунтування управлінських рішень в організації; підвищення ефективності використання наявних ресурсів в організації і її структурних підрозділах; формування фінансово-прозорої організації для управлінців, інвесторів, кредиторів; покращання фінансового стану організації в цілому

Отже, усі цілі бюджетного планування покликані упорядкувати та систематизувати фінансові ресурси підприємства, збалансувати їх надходження та використання, оптимізувати їх рух, ліквідувати непродуктивні витрати та забезпечити ефективність використання активів організації. Завдання бюджетного планування формуються у контексті визначених цілей, але є більш деталізованими, прив'язаними до виконавців чи об'єктів бюджетного планування та мають конкретний термін виконання.

3-й етап – вибір методів бюджетного планування; 4-й етап – визначення видів, складу та структури бюджетів організації. Види, кількість, форми та структура бюджетів організації на відміну від фінансової звітності в Україні не регламентуються жодними законодавчими чи нормативно-правовими актами.

При бюджетному плануванні необхідно враховувати, що кожна окрема організація характеризується своєю специфікою, тому вона повинна мати власний набір бюджетів, їхніх форм та структур. На цьому етапі здійснюється розрахунок та визначення всіх бюджетних показників за обраними бюджетами; 5-й етап – забезпечення консолідування бюджетних показників.

Цей етап передбачає формування моделі консолідування (узгодження, зведення) показників проміжних бюджетів, кошторисів, планів-графіків тощо, установлення взаємозв'язків між ними, виконання відповідних розрахунків з метою розроблення зведених бюджетів організації. На сучасному етапі для полегшення консолідування бюджетних показників формують моделі консолідування на засадах застосування індивідуально розроблених на підприємстві методів кодування бюджетних статей.

Варіанти консолідування бюджетів залежать від низки чинників: особливостей внутрішньо-організаційної побудови, об'єктів бюджетного планування, структуризації проміжних бюджетів, кошторисів, планів-графіків, рівнів бюджетної декомпозиції тощо; 6-й етап – формування зведених бюджетів підприємства. На сьогодні на підприємствах зведеними бюджетами, є основні бюджети (бюджет доходів та витрат, бюджет руху грошових коштів та бюджет активів і пасивів).

3.3 Методи бюджетного планування При розробленні різних типів бюджетів на підприємствах відповідних видів діяльності та форми власності необхідно застосовувати адекватні методи бюджетного планування з урахуванням особливостей середовища функціонування. Методи бюджетного планування — це прийоми розроблення планових бюджетів організації.

Для забезпечення системності у розкритті та використанні методів бюджетного планування на підприємстві та для здійснення всебічного дослідження і вивчення методів бюджетного планування, доцільно ознайомитись із класифікацією методів бюджетного планування за такими ознаками:

1) за порядком розроблення бюджетів: метод синхронного (симультаційного) бюджетного планування полягає в одночасному розробленні та координуванні бюджетів на різних рівнях та різного спрямування. Застосування цього методу часто зумовлює розроблення оптимальних бюджетів і досягнення максимального ефекту, оскільки на всіх етапах формування бюджетів враховуються та узгоджуються взаємозалежні питання виробничо-господарської діяльності й усуваються протиріччя між підрозділами організації.

метод послідовного (сукцесійного) бюджетного планування, який полягає у логічному послідовному розробленні розпису доходів та витрат, надходжень та видатків, активів та пасивів обраних об'єктів з метою формування зведених бюджетів організації; 2) за рівнем пристосування бюджетного планування до змін середовища функціонування організацій: метод стабільного (фіксованого) бюджетного планування передбачає формування обраних бюджетів на бюджетний період та відсутність жодних змін й корегувань протягом періоду виконання;

метод гнучкого бюджетного планування має на меті одночасне розроблення декількох варіантів бюджету для різних діапазонів ділової активності, які можуть бути досягнуті у межах релевантного періоду внаслідок впливу низки факторів (зміни рівня інфляції, курсу валюти, податкових ставок, обсягів попиту тощо) та враховують песимістичні й оптимістичні прогнози. Деякі економісти вважають, що гнучке бюджетне планування повинно стосуватися змінних витрат, тобто базуватися на встановленні умовно-змінних витрат не у фіксованих обсягах, а у вигляді норм витрат, що прив’язуються до конкретного обсягу виготовленої або реалізованої продукції.

В цій ситуації витратна частина бюджету планується за допомогою формули: n ПВ=Вп+∑О∙Нзі, і=1 де ПВ – обсяг поточних витрат за конкретним центром відповідальності, видом бізнесу, операцією; Вп – запланований обсяг умовно-постійних витрат; О – обсяг виробництва або реалізації продукції; Нзі – встановлена норма для і-го виду умовно-змінних витрат на одиницю продукції;

метод неперервного (плинного) бюджетного планування передбачає формування у незмінному часовому періоді нового бюджету, виходячи з того, як виконано попередні етапи; 3) за рівнем централізації бюджетного планування: метод централізованого бюджетного планування ("згори-вниз") передбачає розроблення бюджетів підрозділів нижчого рівня, виходячи з основних бюджетів організації;

метод децентралізованого бюджетного планування ("знизу-вгору", так званий метод бюджетних замовлень) передбачає послідовну інтеграцію бюджетів підрозділів нижчого рівня в бюджети підрозділів вищого рівня, а потім – у зведені загально-організаційні бюджети; метод "зустрічного" бюджетного планування ("комбінований") покликаний ліквідувати недоліки двох попередніх методів і передбачає передання зверху вниз орієнтовних бюджетів, їх опрацювання визначеними підприємством центрами відповідальності, підрозділами та передання у зворотному порядку для формування зведених бюджетів.

4) за вхідною базою бюджетного планування: метод бюджетного планування з нульової бази ("нуль-базис", бюджетне планування з "нуля" чи з "нульової точки") – це метод, за якого значення бюджетних показників обґрунтовуються на основі ретельного аналізу та проведених розрахунків відповідно до установлених на наступний бюджетний період цілей без урахування показників попереднього бюджетного періоду;

методи на базі попередніх бюджетів (від досягнутого) фактичні бюджетні показники попереднього періоду розглядаються як база для розрахунку планових бюджетних показників; 5) за способом розрахунку планових бюджетних показників: нормативний метод ґрунтується на засадах обчислення планових бюджетних показників відповідно до основних норм використання ресурсів, структури та розподілу капіталу, організування виробництва тощо;

динаміко-статистичний метод (екстраполяційний) передбачає аналіз динаміки бюджетних показників у попередніх бюджетних періодах та перенесення тенденцій зміни тих чи інших характеристик об'єкта, що кількісно склались у аналізованому періоді, на прогнозований період. оптимізаційно-варіантний метод передбачає розроблення декількох варіантів планових бюджетних показників та вибір найбільш оптимального з них за одним із критеріїв: мінімізація витрат, максимізація прибутку, мінімізація фінансових втрат, максимізація рентабельності активів тощо

метод економіко-математичного моделювання передбачає формування кількісної оцінки взаємозв’язків між бюджетними показниками та факторами, що впливають на їх величину. Ці взаємозв’язки формалізуються економіко-математичною моделлю, яка є точним, математичним описом факторів, що характеризують структуру та закономірності зміни бюджетних показників, і формується з допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків).

6) вибором об'єктів бюджетного планування: поопераційний метод ґрунтується на тому, що формування бюджетів здійснюється за певними операціями. Операція в цьому випадку тлумачиться як бізнес-операція. метод за видами бізнесу за цим методом на підприємствах, які характеризуються високим рівнем диверсифікації, для ідентифікації видів бізнесу, виділяють високорентабельні та низькорентабельні види бізнесу

метод бюджетного планування за центрами відповідальності передбачає розроблення бюджетів за структурними підрозділами підприємства, певними групами працівників у межах структурних підрозділів, сукупністю підрозділів підприємства, які здійснюють чи забезпечують здійснення конкретних видів діяльності, що несуть відповідальність за результативність своєї ділянки роботи у фінансовому аспекті та відповідають за цільове використання ресурсів організації;

проектно- та програмно-цільовий метод, який передбачає формування бюджетів в організації за конкретними цільовими проектами та програмами; змішаний (матричний) метод дозволяє одночасно узгоджувати поопераційні бюджети, бюджети структурних підрозділів підприємства, видів бізнесу. Його застосування можливе лише за умов великих корпорацій з розвинутою системою інформаційного та програмного забезпечення.

В основі розроблення всіх бюджетів лежить балансовий підхід, за допомогою якого відбувається планове узгодження потреб і ресурсів: n m ∑Рі=∑Пj i=1 j=1 Pi – ресурси і-го виду; n – кількість різновидів ресурсів; Пj – потреби j-го виду; m – кількість різновидів потреб.

Кожен баланс складається з двох взаємопов’язаних частин: перша узагальнює ресурси у розрізі джерел, друга характеризує їх використання за конкретними потребами. Вибір методу бюджетного планування на підприємстві є надзвичайно відповідальним процесом, оскільки від цього залежить точність розроблених планових бюджетів, їх повнота, достовірність та адекватність.

3.4 Нормативні засади розроблення бюджетів На переважній більшості вітчизняних підприємств використовується нормативний метод бюджетного планування. Нормативний метод бюджетного планування ґрунтується на засадах обчислення планових бюджетних показників відповідно до основних норм використання ресурсів, структури та розподілу капіталу, організування виробництва тощо.

Цей метод вважається найпростішим і достатньо точним. Маючи норму та показник обсягу можна розрахувати плановий бюджетний показник: Бп = Н∙О, де Бп – плановий бюджетний показник; Н – норма; О – показник обсягу.

Нормативний метод бюджетного планування повинен базуватися на використанні прогресивної, науково-обгрунтованої системи норм і нормативів, за допомогою якої визначаються потреби у виробництві продукції (робіт, послуг), обґрунтовуються можливості задоволення цих потреб, здійснюється контроль за ефективністю використання ресурсів під час виконання планових завдань.

Норми — це встановлені величини, що характеризують витрати праці, сировини та матеріалів, використання засобів праці, організування виробництва, фінансову стійкість підприємства в умовах найбільш раціонального релевантного діапазону ділової активності з урахуванням організаційних, техніко-технологічних, виробничо-господарських, соціальних, фінансових та інших умов функціонування. Норми можуть формуватися за допомогою використання різних методів.

Нормативи є регламентованими розрахунковими величинами витрат праці, режимів роботи обладнання, чисельності тощо, на засадах яких визначаються техніко-обгрунтовані (науково-обгрунтовані) норми. З метою якісного планування, розподілу, контролювання організаційних ресурсів на підприємствах доцільно використовувати все різноманіття норм:

1) за методом розроблення: а) аналітичний метод (норми встановлюються на засадах багатостороннього вивчення та критичного аналізу існуючої послідовності і прийомів виконання нормованої роботи, організації праці на робочому місці, використання обладнання за складовими елементами конкретної операції): аналітично-дослідницький метод (базується на проведенні експериментальних досліджень на місцях на засадах хронометражу, фотографії робочого часу, замірів тощо); аналітично-розрахунковий метод (базується на використанні нормативів режимів роботи обладнання, часу, чисельності тощо);

б) сумарний метод (норми встановлюються загалом на всю роботу чи операцію без поділу їх на складові елементи та без дослідження умов виконання. При цьому базою встановлення є попереднє виконання робіт чи операцій): досвідний (базується на досвіді особи, яка встановлює норми); статистичний (базується на даних оперативної виробничої статистики за минулі періоди); порівняльний (ґрунтується па встановленні норми на виконання конкретної роботи на засадах порівняння параметрів з іншою нормованою роботою);