ТЕМА № 3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПОВЕДІНКА ВИТРАТ

ТЕМА № 3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПОВЕДІНКА ВИТРАТ

1. Принципи та напрямки класифікації витрат Класифікація витрат — це спосіб розподілу їх по групах так, щоб вони узагальнювали інформацію в корисній для управління формі. Загальна мета класифікації витрат , як і будь-якої іншої класифікації, полягає у створенні впорядкованої структури, в даному випадку — структури витрат організації. В основу принципів класифікації витрат покладено три основні підходи (цілі). Перший з них — це калькулювання витрат, за якого основна увага надається обчисленню собівартості продукції, що випускається, і розподілу витрат між вартістю реалізованої продукції та вартістю товарноматеріальних запасів. Другий підхід — це задоволення вимог, пов’язаних з прийняттям рішення, яке передбачає визначення релевантних витрат з метою одержання інформації, яка допомагала б керівникам різних рівнів управління приймати зважені й обґрунтовані рішення. Третій підхід — це облік відповідальності, за якого основна увага надається як фінансовій, так і нефінансовій інформації, що пов’язана з формуванням витрат і доходів по кожному центру відповідальності.

Таблиця 1. 1 Класифікація витрат залежно від управлінських завдань (цілей)

Таблиця 1. 2 Традиційна класифікація витрат у вітчизняному виробничому обліку

Перелік статей витрат, характерний для вітчизняних підприємств, наведено в табл. 1. 3. Таблиця 1. 3. Орієнтовний перелік статей калькуляції

2. Класифікація витрат з метою оцінки запасів та визначення фінансового результату Для визначення собівартості продукції, оцінки запасів та розрахунку фінансового результату має значення передусім класифікація витрат на вхідні і вихідні. При цьому під вхідними витратами (невичерпаними, неспожитими) розуміють ресурси, які були придбані у процесі поточної діяльності, капіталізовані у вигляді запасів в активі балансу та повинні принести дохід у майбутньому. Вихідні витрати (вичерпані, спожиті) — це ресурси, які у процесі поточної діяльності повністю використані для одержання доходу і не мають перспективи подальшого використання для одержання доходу у майбутньому. Залежно від способу віднесення на об’єкт витрати поділяють на прямі та непрямі. Прямі витрати — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом, тобто вибором ефективного шляху, з точки зору порівняння витрат на здійснення обліку й отриманих вигод від такого обліку. Непрямі витрати — це витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

Щодо технологічного процесу витрати поділяють на основні та накладні. Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції, до яких відносяться прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. Накладні витрати складаються з виробничих і невиробничих. Виробничі накладні витрати — це витрати, пов’язані з організацією, обслуговуванням та управлінням виробничих процесів і які не можуть бути віднесені до конкретних виробів економічно можливим шляхом. Невиробничі накладні витрати пов’язані з функціями управління, збуту, досліджень та розробок нових видів продукції тощо.

Для оцінки реалізованої продукції (собівартості) або запасів виробництва розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду. Витрати на продукцію (виробничі витрати) — це витрати, пов’язані із закупкою товару або виробництвом продукції для реалізації, тобто безпосередньо пов’язані зі створенням додаткової вартості (наприклад, заробітна плата виробничих робітників, основні матеріали, амортизація виробничого обладнання тощо). Витрати періоду (невиробничі, операційні, витрати діяльності) — це витрати, пов’язані з функціями управління, збуту, організацією діяльності підприємства (наприклад, витрати на рекламу, дослідження, утримання соціальної сфери

3. Класифікація витрат з метою прийняття управлінських рішень і контролю виконання 3 метою прийняття управлінських рішень витрати класифікують на релевантні та нерелевантні. Релевантні (залежні) — це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття певного управлінського рішення. Як правило, це — майбутні витрати. Нерелевантні (незалежні) — це витрати, які не можуть бути змінені внаслідок прийняття певного управлінського рішення. В управлінському обліку часто замість термінів «релевантні» та «нерелевантні» витрати використовують поняття виправних (поворотних) і невиправних (безповоротних) витрат. Виправними (поворотними) є витрати, яких можна уникнути, або змінити, якщо не приймати певне альтернативне управлінське рішення, тоді як невиправні (безповоротні) витрати виникають у будь-кому випадку і не можуть бути змінені внаслідок прийняття певного рішення.

У прийнятті певних управлінських рішень слід брати до уваги не тільки дійсні , але й можливі витрати. Дійсні — це (реальні) витрати, які здійснені на підприємстві і знайшли своє вартісне відображення в системі бухгалтерських записів та в первинних документах. Можливі (альтернативні) витрати використовуються виключно з метою прийняття управлінських рішень, не потребують грошових витрат і є оцінкою можливостей, які втрачаються, або набуваються, якщо вибір одного варіанта дії потребує відмови від альтернативного. Ці витрати не відображаються в первинних документах, а при їх розрахунку використовується суб’єктивна інформація. Для визначення собівартості одиниці продукції розрізняють середні та маржинальні (граничні) витрати. При цьому середні — це витрати на виготовлення усередненої одиниці продукції, які розраховуються діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції. Маржинальні витрати — це додаткові витрати, що виникають при виготовленні додаткової одиниці продукції і розраховуються як різниця між собівартістю наступної одиниці продукції та її попередньої одиниці.

З метою прийняття майбутніх управлінських рішень та складання гнучких бюджетів витрати піддаються плануванню або нормуванню. Витрати, що плануються — це витрати, розраховані на певний обсяг виробництва відповідно до норм, лімітів або кошторисів і включаються до планової (нормативної) собівартості продукції. Відповідно неплановані витрати — це витрати, які відображаються тільки у фактичній собівартості продукції. З метою контролю виконання завдань менеджерами різних рівнів управління витрати класифікують на контрольовані та неконтрольовані. Контрольовані витрати — це витрати, які може контролювати або чинити на них значний вплив менеджер певного рівня управління. Відповідно неконтрольовані — це витрати, які він не може контролювати.

4. Моделі поведінки витрат, їхні функції та методи визначення Під поведінкою витрат розуміють характер їх реагування на зміни у діяльності підприємства. Тому показник, який викликає зміни у складі та характері витрат і відповідає тому чи іншому виду діяльності, називається фактором витрат. В управлінському обліку для опису поведінки витрат використовують терміни: «постійні витрати» , «змінні витрати» , «умовно-постійні витрати» , причому за основний фактор витрат традиційно приймають обсяг діяльності підприємства. Під постійними витратами розуміють витрати, величина яких залишається незмінною при зміні ступеня завантаженості виробничих потужностей або обсягів виробництва. Під змінними витратами розуміють витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні ступеня завантаження виробничих потужностей або обсягу діяльності. Співвідношення змінних та постійних витрат характеризує ступінь реакції прибутку на динаміку обсягу виробництва й продажу.

Умовно-змінні витрати — це витрати, що змінюються залежно від обсягу виробництва, але не прямопропорційно і включають як змінну, так і постійну складову. Умовно-постійні витрати — це витрати, які змінюються ступенево при зміні обсягу діяльності, тобто в досить короткому інтервалі часу вони можуть реагувати на зміни обсягу діяльності.

Функція витрат — це математичний опис взаємозв’язку між витратами та їх фактором: y = f (x 1 , x 2 , …, x n ). Визначення функції витрат дає можливість передбачити майбутні витрати організації (підприємства). Відповідно до характеру емпіричних даних розрізняють: лінійні функції , що описують прямолінійні залежності; функції вищого порядку , які описують криволінійні залежності.

Методи визначення функції змішаних витрат: метод технологічного (інженірінгового) аналізу; метод аналізу рахунків; метод візуального пристосування (графічний); метод аналізу діапазону обсягів діяльності ( мінімаксний, вищої нижчої точки); регресійний аналіз (статистичний метод) та ін.

Метод технологічного (інженірінгового) аналізу передбачає визначення функції витрат шляхом аналізу організаційно технологічних процесів, які призводять до виникнення витрат та пов’язаних з ними результатів діяльності. Метод аналізу рахунків передбачає підхід до оцінки витрат на основі вивчення і використання даних бухгалтерських рахунків. Метод візуального пристосування (графічний) передбачає підхід до оцінки витрат, коли значення витрат за минулі звітні періоди наносять на графік відповідно до певних обсягів діяльності. Метод аналізу діапазону обсягів діяльності (мінімаксний, метод вищої та нижчої точки) дає можливість аналізувати діапазон обсягу діяльності, використовуючи при цьому лише її максимальний та мінімальний обсяги і відповідно пов’язані з ними сукупні витрати. Регресійний аналіз (статистичний метод) включає в себе всі результати спостережень з метою визначення рівнянь, які найточніше відповідають розміру змінної та постійної складових сукупних витрат. Застосування різних методів для визначення функції витрат дає різні результати.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!