Пристрої ведення, виведення, збереження інформації
Історія розвитку сенсорних моніторів Сенсорний екран винайшли в США в рамках досліджень з програмованого навчання. Комп'ютерна система PLATO IV, що з'явилася 1972 -го року, мала сенсорний екран, розташований на сітці ІЧ-променів, який складався з 16 × 16 блоків. Але навіть настільки низька точність дозволяла користувачеві вибирати відповідь, натискаючи в певному місце екрану. 1971 -го року Сем'юел Херст (майбутній засновник компанії Elographics, нині Elo Touch. Systems) розробив елограф — графічний планшет, що діяв за чотирипровідним резистивним принципом (U. S. Patent 3 662 105). 1974 -го року він зумів зробити елограф прозорим, а в 1977 -го року — розробив екран на п'яти провідниках. Об'єднавшись з Siemens, в Elographics зуміли зробити опуклу сенсорну панель, яку можна було припасувати до кінескопів того часу. На всесвітньому ярмарку 1982 -го року Elographics представила телевізор з сенсорним екраном. 1983 -го року з'явився комп'ютер HP-150 з сенсорним екраном на ІЧ-сітці. Втім, у ті часи сенсорні екрани застосовувалися переважно в промисловій та медичній апаратурі. В пристрої для широкого загалу (телефони, КПК тощо) сенсорні екрани увійшли як заміна крихітної клавіатури тоді, коли з'явилися пристрої з великими (на всю передню панель) рідкокристалічними дисплеями. Першою кишеньковою ігровою консоллю з сенсорним екраном була Nintendo DS, а першим масовим пристроєм з підтримкою мультитач — i. Phone.
HP Series 100 HP 150, приблизно 1983, найперший комерційний комп’ютер з сенсорним екраном.
IBM Simon Personal Communicator, приблизно 1993, перший телефон з сенсорним екраном.
Apple i. Pad, планшетний комп’ютер з сенсорним екраном.
Інтерактивний сенсорний стіл, 2013
Історія розвитку клавіатури Комерційного успіху набув винахід американців Летама Шоулза та Карлоса Глід дена 1873 року-друкарська машинка, що вироблялась на фабриці компанії Ремінгтон – виробника зброї та швейних машин і правонаступника Шоулза. Саме у першій друкарській машинці було використано клавіатуру «QWERTY» . Щоб уникнути «заїдання» штанг друкарської машинки, Шоулз використав список найуживаніших в англійській мові літер і розташував їх таким чином, щоб літери у найуживаніших парах були розташовані на клавіатурі на достатній відстані одна від одної. . Найвідомішою розкладкою , що була побудована з метою вирішення певних проблем , є клавіатура Дорака. Попри сумнівність повноти і неупередженого характеру деяких досліджень щодо клавіатури Дворака, можна стверджувати, що його клавіатура має невелику (у межах 4 -6%) перевагу у швидкості друку над розкладкою клавіатури QWERTY. Також, вона виконує покладені на неї функції, перш за все, зменшуючи кількість і амплітуду рухів пальців під час друку.
Сліпий метод набору — методика набору тексту «наосліп» , тобто не дивлячись на клавіші друкарської машинки або кнопки клавіатури, використовуючи більшість або й усі пальці рук. Проіснувавши більш ніж 120 років, метод був раніш відомий як американський сліпий десятипальцевий метод: ним у XIX столітті навчали друкарок і секретарів, що й збільшило продуктивність їх праці та звузило сферу використання стенографії.
Типи клавіатур: - Бездротова клавіатура. Найбільша перевага цього полягає в тому, що на один зменшується кількість проводів за вашим столом, забезпечує свободу і маневреність - Ергономічна клавіатура. Знімає напругу під час постійного друкування і створює певні зручності, завдяки своєму нестандартному дизайну та форми. Подекуди рекомендується лікарями. - Клавіатура з підсвічуванням. Клавіатура має підсвічування, завдяки якому в темряві видно клавіші. Купуючи клавіатуру з підсвічуванням, уважно подивіться на можливість відключати підсвічування, коли це необхідно, а також на можливість регулювати яскравість підсвічування. - Сенсорна клавіатура: в момент дотикання пальцями потенціал збільшується спеціальною схемою. Ці клавіатури самі довговічні, оскільки в них відсутній який-небудь механічний елемент і інформація при натисканні клавіш формується тільки електрикою. - Клавіатура із додатковими можливостями – використовується, наприклад, в ноутбуках.
Історія розвитку маніпуляторів типу «миша» Перша «миша» була сконструйована у 1964 році руками аспіранта Біла Інгліша (англ. Bill English) під керівництвом власне винахідника і батька самої концепції Дугласа Карла Енгельбарта (англ. Douglas Carl Engelbart) у англ. Augmentation Research Center Стенфордського дослідного інституту (англ. Stanford Research Institute) у Менло-Парку, Каліфорнія. Пізніше Джеф Руліфсон (англ. Jeff Rulifson) покращив конструкцію і розробив програмне забезпечення. 9 грудня 1968 року Дуглас Енгельбарт вперше продемонстрував свій винахід на комп’ютерній виставці Fall Joint в Сан. Франциско. Першу мишку доктора Енгельбарта було зроблено з дерева, і в ній була лише одна кнопка. Однак ідея нового способу оброблювання текстових файлів, можливість виділити, скопіювати й вставити частини тексту за допомогою однієї руки лягла в основу багатьох сучасних технологій. Патент на нову мишку був отриманий 17 листопада 1970 року. Доктор Енгельбарт отримав від роботодавців $10 тисяч гонорару за свій винахід (вклав їх як перший внесок за власний заміський будиночок). Майже через 30 років, 10 квітня 1997 року Дуглас Енгельбарт отримав у Музеї американської історії Смітсонівського інституту у Вашингтоні Премію Лемельсона від Массачусетського технологічного інституту (англ. Massachusetts Institute of Technology)[1]. 1 грудня 2000 року нагороджений Медаллю технологій (англ. National Medal of Technology) — визнання від уряду США. Серійне виробництво розпочалося в 1981 році, коли кнопку замінили на кульковий привод — коліщатко. Першим комп'ютером, в комплект якого входила мишка, був міні-комп'ютер Xerox 8010 Star Information System представлений у 1981 році. Мишка фірми «Xerox» мала три кнопки і коштувала $400 (відповідно $900 у цінах 2007 року з урахуванням інфляції). У 1983 році фірма Apple випустила власну модель миші для комп'ютера «Lisa» , котра мала одну кнопку, вартість якої вдалося зменшити до $25. Широку популярність мишка здобула завдяки використанню в комп'ютерах «Apple Macintosh» і пізніше в ОС «Windows» для IBM PC. «Microsoft» ввела підтримку маніпулятора в IBM PC ще у 1983 році, проте пізніше, ніж «Apple» , звернула увагу на можливості під час роботи з віконним інтерфейсом. Першу у світі оптичну мишку випустила у 1982 році фірма «Mouse Systems» , однак її оптика потребувала спеціального розкресленого планшета, що позначилося на її вартості — $100.
Комп'ютерна мишка Дугласа Енгельбарта.
Маніпулятор типу «миша» , «мишка» (англ. mouse, англ. mouse devices) — один із вказівних пристроїв уведення (англ. pointing device), який дає змогу користувачеві через інтерфейс взаємодіяти з комп'ютером. Мишка сприймає своє переміщення в робочій площині (зазвичай на частині поверхні стола) і передає цю інформацію комп'ютеру. Програма є у комп'ютері, у відповідь на переміщення миші виконує на екрані дію, яка відповідає напрямку і відстані цього переміщення. В універсальних інтерфейсах (наприклад, у віконному) за допомоги мишки користувач керує спеціальним курсором — вказівником — маніпулятором елементами інтерфейсу. Інколи використовується введення команд мишею без участі видимих елементів інтерфейсу програми: за допомогою аналізування рухів миші. Такий спосіб отримав назву «жести мишкою» (англ. mouse gestures). У доповнення до декодера переміщення, мишка має від однієї до трьох і більше кнопок, а також додаткові елементи керування (колеса прокрутки (англ. scroll wheel), джойстики, трекболи, клавіші тощо), дії яких зазвичай зв'язані з положенням курсора в цей час (або складників специфічного інтерфейсу). Елементи керування миші багато в чому є втіленням ідеї акордної клавіатури (тобто, клавіатури для роботи всліпу). Мишу початково створювали як доповнення до акордної клавіатури, яку вона фактично замінила.
Типова оптична дротова мишка з 2 кнопками та коліщатком прокрутки, від компанії Microsoft.
Історія розвитку ігрових маніпуляторів Джо йстик (англ. joystick) — пристрійрукоятка керування у відеоіграх: важіль на підставці, який можна відхиляти у двох площинах. На важелі можуть бути різного роду гашетки і перемикачі. Словом «джойстик» в побуті називають важіль управління, наприклад, в мобільному телефоні.
Типи джойстиків За кількістю ступенів свободи і, відповідно, площин, у яких можлива зміна стану контрольованого об'єкта, джойстики поділяються на: одномірні (управління переміщенням об'єкта або вгору-вниз, або вліво-вправо) двомірні (управління об'єктом в двох площинах) тривимірні (управління об'єктом у всіх трьох площинах) також джойстиками помилково називають геймпади від ігрових консолей (напр. PS 3, Xbox. )
Принцип роботи джойстика За принципом аналізу положення ручки, джойстики можна розділити на наступні види: дискретні - сенсори таких джойстиків можуть приймати два значення: « 0» або « 1» , включений/виключений. Переміщення ручки в крайні положення видає один інформаційний код відповідного напрямку. Утримання ручки в крайньому положенні повторює код нескінченно. Джойстики такого типу практично не застосовуються в ПК, але широко зустрічаються у простих ігрових приставках, ігрових автоматах і мобільних телефонах. аналогові сенсори таких джойстиків видають інформаційні коди зі значенням від нуля до максимуму в залежності від кута відхилення ручки: чим більше рукоять відхилена, тим більше цифрове значення коду. Діапазон цифрового значення коду обмежений ходом ручки джойстика і роздільною здатністю застосованих сенсорів. Після калібрування, подібні джойстики можна застосовувати для визначення абсолютної позиції курсору. Існує декілька технологій аналогових джойстиків. Потенціометр і аналогово-цифровий перетворювач. Переваги: немає особливих вимог до механіки. Недоліки: вимогливий до якості живлення і АЦП, сам датчик недовговічний. Цікаво, що в інтерфейсі типу ігровий порт використовувався аналогово-цифровий перетворювач персонального комп'ютера, а не джойстика. Енкодер - оптичний датчик часто застосовуваний в маніпуляторах типу "миша" (зубчасте колесо, при обертанні, перериває промінь від світлодіода до фотодіоду). Переваги: точність, надійність. Недоліки: мала кількість кроків дискретності (приблизно 500 кроків на оборот керма, або 150 на рух джойстика від краю до краю, або 100 на хід педалі), для підвищення дискретності необхідне застосування високоточного енкодера або редуктора (мультиплікатора). Тензометричні датчики. Застосовуються у ноутбуках, у деяких літаках. В ігрових пристроях майже не поширені: тензодатчики практичні тільки коли джойстик надійно прикріплений до столу. Відоме застосування тензодатчиків в комплекті HOTAS X-65 CCS від компанії Saitek. Оптична матриця. Такі джойстики діють аналогічно оптичної миші і поєднують високу точність з високою надійністю. Недоліки аналогічні оптичному энкодеру. Магнітні датчики - магниторезистивні та на ефекті Холу. Дуже надійні і довговічні, розповсюдження отримали після початку масового застосування схем компенсації огріхів збірки і виробництва. Історично, першим типом підключення джойстика до ПК був ігровий порт, на даний момент відбувся повний перехід до стандартного інтерфейсу USB. Довгий час джойстики не мали стандартизованого роз'єму підключення, кілька поколінь ігрових приставок підключали джойстик через спеціалізований роз'єм, специфічний для кожної фірми-виробника, що призводило до несумісності між приставками так і з ПК. В даний час, більшість джойстиків мають стандартний інтерфейс USB і сумісний з ігровими приставками і з персонального комп'ютера.
Історія розвитку моніторів Монитор (дисплей) компьютера – это устройство, предназначенное для вывода на экран текстовой и графической информации. Его можно смело назвать самой важной частью персонального компьютера. С экраном монитора мы постоянно контактируем во время работы. От его размера и качества зависит, насколько будет комфортно нашим глазам. Монитор должен быть максимально безопасным для здоровья по уровню всевозможных излучений. Также он должен обеспечивать возможность комфортной работы, предоставляя в распоряжение пользователя качественное изображение. До пятидесятых годов компьютеры выводили информацию только на печатающие устройства. В то время компьютеры часто оснащали осциллографами, которые, однако использовались не для вывода информации, а для проверки электронных цепей вычислительной машины. Впервые в 1950 году в Кембриджском университете (Англия) электронно-лучевая трубка осциллографа была использована для вывода графической информации на компьютере EDASC (Electronic Delay Storage Automatic Computer). Через полтора года английский ученый Кристофер Стретчи написал для компьютера «Марк 1» программу, игравшую в шашки и выводившую информацию на экран. Реальный прорыв в представлении графической информации на экране монитора произошел в Америке в рамках военного проекта на базе компьютера «Вихрь» . Данный компьютер использовался для фи ксации информации о вторжении самолетов в воздушное пространство США. Первая демонстрация «Вихря» прошла 20 апреля 1951 года – радиолокатор посылал информацию о положении самолета компьютеру, и тот передавал на экран положение самолета-цели, которая изображалась в виде точки и буквы T (target). Это был первый крупный проект, в котором электронно-лучевая трубка использовалась для отображения графической информации. Существующие сегодня мониторы отличаются устройством, размером диагонали экрана, частотой обновления картинки, стандартами защиты и многим другим. Первые электронно-лучевые мониторы были векторными. В мониторах этого типа электронный пучок создает линии на экране, перемещаясь непосредственно от одного набора координат к другому. Из-за этого нет необходимости разбивать экран на пиксели. Позднее появились мониторы с растровым сканированием. В них электронный пучок сканирует экран слева направо и сверху вниз, пробегая каждый раз всю поверхность экрана. Следующим шагом в развитии электронно-лучевых мониторов стало цветное изображение, для получения которого необходимо было использовать не один, а три электронных пучка. Каждый из них высвечивал определенные точки на поверхности дисплея. Именно эти мониторы получили наибольшее распространение
Історія розвитку акустичних систем Акусти чна систе ма — пристрій або система пристроїв для відтворення звуку, що складається з однієї або кількох динамічних головок, розташованих у корпусі (акустичному оформленні). Акустична система перетворює електричні коливання у звукові. 4 -смугова акустична система Схема будови фазоінвертора Схема будови двосмугової акустичної системи Акустична система складається з акустичного оформлення (наприклад, ящика типу фазоінвертор) і вмонтованих у нього випромінюючих голівок (звичайно, динамічних). Залежно від побудови розрізняють односмугові (один широкосмуговий випромінювач, наприклад, динамічна голівка) і багатосмугові (дві й більше голівки, кожна з яких створює звуковий тиск у своїй смузі частот) акустичні системи. Односмугові системи не мали широкого поширення через труднощі створення випромінювача, що однаково добре відтворює сигнали різних частот. При значному ході дифузора одного випромінювача виникають високі інтермодуляційні спотворення, викликані ефектом Доплера. У багатосмугових акустичних системах спектр частот розбивається на кілька діапазонів, що перекриваються між собою за допомогою фільтрів (у високоякісній апаратурі — кросоверів, в решті — комбінації резисторів, конденсаторів і індуктивностей). Кожен діапазон подається на свою динамічну голівку, що має найкращі характеристики в цьому діапазоні. У такий спосіб досягається найякісніше відтворення усього сприйманого людиною діапазону звукових частот (20 -20000 Гц). Для персональних комп'ютерів акустичні системи, звичайно, виконуються разом із підсилювачем звукових частот (так звані «активні АС» ) і підключається до системного блоку комп'ютера.
Історія розвитку принтерів Серйозно до цієї технології віднеслися лише в 1948 році, коли компанія Siemens зайнялася розробкою безперервного струменевого принтера. У 1953 році компанія обнародувала свій винахід: вимірювальний пристрій, обладнаний розпилювачем, за допомогою якого реєструвалися результати вимірів. На сьогоднішній день існують три різні методи струменевого друку. У принтерах фірм Epson і Brother використовується п'єзоелектричний метод. У сопло встановлений п'єзокристал, який пов'язаний з діафрагмою. На п'єзокристал подаєтся струм, він вібрує і давить на діафрагму, при цьому видавлюється керована кількість чорнил. Таким чином формується крапелька, яка виштовхується на папір. У 1977 році фірма Canon дещо модернізувала технологію Epson. Головних відзнак було дві: - крапелька утворювалася не за допомогою п'єзокристала, а за допомогою нагрівального елементу, який розігрівав чорнило до температури близько 400 градусів, внаслідок чого утворювалися бульбашки газу, що виштовхують фарбу на папір; - голівки Canon вистрілювало чорнило збоку, а не зверху. Пізніше ця технологія отримала назву Bubblejet. Корпорації Hewlett-packard належить винахід методу drop-on-demand, який дуже схожий з методом газових бульбашок. Відзнака лише в тому, що температура нагріву трохи нижче і на папір потрапляє не крапля, а бульбашка пара. Але повернемося до історії. Першопроходцями в струменевому друці була фірма Epson, зі своїм п'єзоелектричним методом. Але в цього методу були такі недоліки як висока витрата чорнила і низьку якість друку. Тому в 1985 році Epson випустила принтер з новими стандартами якості друку SQ 870/1170, в якому почали використовувати п'єзоелектричні пластини. Наступний крок був зроблений компанією Dataproducts в 1987 році. Нею був запропонований інший принцип використання пьезоелектріков для струменевого друку, заснований на вживанні пластинчастого пьезопреобразователя. Конкуренти в цей час теж не дрімали - в 1984 році Hewlett-packard випустила принтери серії Thinkjet, які стали дуже популярні завдяки хорошому співвідношенню ціна/якість. На початку 90 -х ця ж компанія придумала змішати три кольори (блакитний, пурпурний і жовтий) один з одним, що дало можливість отримувати будь-який відтінок. Проте ці моделі свою популярність отримали декілька пізніше. Випередили їх принтери від Epson серії Stylus Color. Струменевий принтер з моменту ідеї свого створення пройшов довгий і тернистий шлях. І сьогодні його активно витісняє принтер з технологією лазерного друку, де вартість витратних матеріалів значно нижча. Кольорові лазерні принтери активно дешевшають. Проте свій сегмент струменеві принтери, по-моєму думці, триматимуть ще дуже довго. Оскільки за допомогою лазерного принтера ніколи не вийде роздрукувати фотографію хоч би такої ж якості, як і на струменевому. Зайдіть в будь-яку фотостудію, де роблять фото для документів і ви побачите на чому вони друкують. Це буде обов'язково струменевий принтер, і в 95 % випадків це буде Epson.
Історія розвитку жорстких дисків 1978 рік — американська компанія Storage. Tek розробила перший напівпровідниковий накопичувач сучасного типу (заснований на RAM-пам'яті). 1982 рік — американська компанія Cray представила напівпровідниковий накопичувач на RAM-пам'яті для своїх суперкомп'ютерів Cray-1 зі швидкістю 100 Мбіт/с і Cray X-MP зі швидкістю 320 Мбіт/с, обсягом 8, 16 або 32000000 64 розрядних слів. Cray-1 and Cray X-MP computer systems solid-state storage device (SSD) reference manual HR-0031 1982</ref> 1995 рік — ізраїльська компанія M-Systems представила перший напівпровідниковий накопичувач на flash-пам'яті. 2007 рік — корпорація Intel випустила накопичувач Z-P 140. Розміри 12 х18 х1, 39 мм. Швидкість читання 40 мегабайтів на секунду, а швидкість запису — 30 мегабайтів на секунду. Низьке енергоспоживання[4] [5]. 2008 рік — Південнокорейською компанії Mtron Storage Technology вдалося створити SSD накопичувач зі швидкістю запису 240 МБ/с і швидкістю читання 260 МБ/с, який вона продемонструвала на виставці в Сеулі. Обсяг даного накопичувача — 128 ГБ. За заявою компанії, випуск таких пристроїв мав початися вже у 2009 році. 2009 рік — Super Talent Technology випустила SSD об'ємом 512 гігабайт. 512 -гігабайтний SSDнакопичувач запущений в серійне виробництво, OCZ представляє SSD об'ємом 1 терабайт. В даний час найпомітнішими компаніями, які інтенсивно розвивають SSD-напрям в своїй діяльності, можна назвати Intel, Kingston, Samsung Electronics, San. Disk, Corsair, Renice, OCZ Technology, Crucial та ADATA. Крім того, свій інтерес до цього ринку демонструє Toshiba.
Переваги та недоліки: Переваги, як порівняти з жорсткими дисками (HDD): Відсутність рухомих частин; Висока швидкість читання / запису, нерідко перевершує пропускну здатність інтерфейсу жорсткого диска (SATA II 3 Gb / s, SATA III 6 Gb / s, SCSI і т. д. ); Низьке енергоспоживання; Повна відсутність шуму через відсутність рухомих частин і охолоджувальних вентиляторів; Висока механічна стійкість; Широкий діапазон робочих температур; Стабільність часу зчитування файлів незалежно від їх розташування або фрагментації; Малі габарити і вага; Великий модернізаційний потенціал як у самих накопичувачів так і у технологій їх виробництва. Набагато менша чутливість до зовнішніх електромагнітних полів. Недоліки: Один з недоліків SSD — обмежена кількість циклів перезапису. Звичайна (MLC, Multi-level cell, багаторівневі комірки пам'яті) флеш-пам'ять дозволяє записувати дані приблизно 10 000 разів. Більш дорогі види пам'яті (SLC, Single-level cell, однорівневі осередки пам'яті) — понад 100 000 разів. Для боротьби з нерівномірним зносом застосовуються схеми балансування навантаження. Контролер зберігає інформацію про те, скільки разів які блоки перезаписуваними і при необхідності «міняє їх місцями» ; Проблеми сумісності SSD накопичувачів з застарілими і навіть багатьма актуальними версіями ОС сімейства Microsoft Windows, які не враховують специфіку SSD накопичувачів і додатково зношують їх. Використання операційними системами механізму свопінгу (підкачки) на SSD також, з великою ймовірністю, зменшує строк експлуатації накопичувача; Ціна гігабайти SSD-накопичувачів істотно вище ціни за гігабайти в HDD. До того ж, вартість SSD прямо пропорційна їх ємності, в той час як вартість традиційних жорстких дисків залежить від кількості пластин і повільніше росте при збільшенні об'єму накопичувача.
Історія розвитку флешпам’яті Флеш пам'ять (обидва типи — NOR та NAND) була винайдена доктором Фуджіо Масуока, коли він працював на компанію Toshiba у 1984 р. Якщо вірити Toshiba, назва «Флеш» прийшла на думку колезі доктора Масуока — містеру Шої Аріїзумі, оскільки процеси видалення вмісту пам'яті нагадували йому спалах фотокамери (англ. flash). Доктор Масуока репрезентував винахід у 1984 році на зустрічі про Міжнародні Електронні Прилади (IEDM), яка відбулася в місті Сан-Хосе, Каліфорнія. Intel побачив високий потенціал цього винаходу і випустив перший комерційний чіп NOR флеш пам'яті у 1988 році. Пам'ять, що базується на NOR має довготривалі цикли запису-видалення інформації, проте повноцінний адресний/інформаційний інтерфейс, який дає довільний доступ до будь-якої локації. Це робить його ідеальним для збереження бінарного програмного коду, який не потрібно часто оновлювати. Прикладом є комп'ютерний BIOS або програмне забезпечення різноманітних приладів. Цей інтерфейс витримує від 10 000 до 1 000 циклів вилучення інформації. Цей тип пам'яті став базою найперших переносних медіа; Compact. Flash з самого початку базувався на ньому, хоча потім перейшов на дешевший варіант — NAND пам'ять. NAND-флеш-пам'ять, яку Toshiba представила на ISSCC у 1989 році стала наступною. У ній швидше проходять цикли видалення-запису, вона має більшу внутрішню мережу, меншу ціну, і в 10 раз міцніша за свого попередника. Проте її інтерфейс вводу/виводу надає лише послідовний доступ до інформації. Саме тому її можна використовувати для пристроїв запису масової інформації, таких, як PC карточки, різні карти пам'яті і, в дещо меншій мірі, для комп'ютерної пам'яті. Перша картка, що базувалась на форматі NAND була Smart. Media, а після неї з'явились: Multimedia Card, Secure Digital, Memory Stick та x. D-Picture карти пам'яті. Нове покоління цих форматів стає реальністю з RS-MMC, мікро та mini. SD варіанти Secure Digital і нова USB-карта-пам'яті Intelligent Stick. Нові формати поставляються в значно зменшених розмірах, зазвичай менше, ніж 4 см 2.
Обмеження Одним обмеженням флеш-пам'яті є те, що хоча вона і може читати чи запрограмувати одиницю інформації типу байт чи word за один відрізок часу у вибірковому методі доступу, вона також повинна очистити «блок» за той самий час. Стандартно всі біти при такій операції в блоці замінюються на 1. Діючи вже із чистим блоком будь-яке місце в межах блоку може бути запрограмоване. Проте як тільки біт стане рівним 0, лише видалення всього блоку змусить його повернутись назад в положення 1. Іншими словами, флеш-пам'ять (особливо флеш NOR) пропонує вибірковий метод читання і програмування операцій, Але не може дозволити вибірковий метод перезапису чи видалення. Хоча місце в пам'яті може бути переписаним до того часу, поки нові значення нульових бітів є надмножиною перезаписаних значень. Наприклад, число, яке складається з чотирьох бітів може бути очищене до 1111 , тоді записане як 1110. Успішний запис до цього числа може змінити його на 1010, тоді на 0010, і нарешті на 0000. Хоча структура інформації у флеш-пам'яті не може бути оновлена в кардинально простими шляхами, вона дозволяє «видаляти» її члени, позначаючи їх невірними. Ця техніка повинна бути дещо вдосконалена для багаторівневих приладів, де одна комірка пам'яті тримає більш, ніж 1 біт. Якщо порівнювати з вінчестером, іншим обмеженням є той факт, що флеш-пам'ять має скінченну кількість циклів запису-видалення (більшість комерційно доступних флеш продуктів гарантують витримати 1 мільйон програмних циклів), тому це потрібно мати на увазі при переміщенні програм, розрахованих для вінчестера (наприклад операційні системи) на такі носії флеш-пам'яті, як Compact. Flash. Цей ефект — часткове зміщення деякими драйверами до файлової системи, які обраховують записи і динамічні переміщення блоків, щоб розтягнути операції запису між секторами, або які обраховують підтвердження запису і переміщення, щоб розтягнути сектори у випадку невдалого запису. Ціна флеш-пам'яті залишається значно вищою ніж відповідна ціна вінчестера, і це (разом зі скінченністю кількості циклів запису-видалення, про яку згадано раніше) утримує флеш-пам'ять від того, щоб стати основною заміною вінчестерів на нормальних настільних комп'ютерах чи ноутбуках.
Дякую за увагу
Скачать презентацию Пристрої ведення виведення збереження інформації Історія розвитку
практична.pptx