ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Бакуменко Валерій Данилович проректор з

ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Бакуменко Валерій Данилович проректор з наукової роботи Академії муніципального управління, д.держ.упр., професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Почесний доктор НАДУ при Президентові України, державний службовець 2 рангу

2 РЕКОМЕНДОВАНІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ: Бакуменко В.Д. Державно-управлінські рішення: Навчальний посібник / В. Д. Бакуменко. – К. : ВПЦ АМУ, 2012. – 344 с. Бакуменко Валерій. Державне управління: основи теорії, історія і практика : Навчальний посібник / В.Бакуменко, Д.Дзвінчук, О. Поважний. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2011. –536 с Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац.акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. – К. : НАДУ, 2011. Т. 1 : Теорія державного управління наук.-ред. колегія : В. М. Князєв (співголова), І. В. Розпутенко (співголова) та ін. - 2011. –748 с. Т. 2 : Методологія державного управління наук.-ред. колегія : Ю. П. Сурмін (співголова), П. І. Надолішній (співголова) та ін. - 2011. – 692 с. Бакуменко В.Д. Прийняття рішень в державному управлінні : навчальний посібник [у 2 ч.] / В.Д.Бакуменко, // Ч.1. Теоретико-методологічні засади. Ч.2. Науково-прикладні аспекти. – К;. : ВПЦ АМУ, 2010. – ч.1 - 276 с., ч.2 – 296 с. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. // за заг. ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.

3 ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ» Класичне (менеджмент): це вибір альтернативи при здійсненні управлінської діяльності. Сучасне (менеджмент): це суттєва частина управлінського процесу з послідовними етапами виявлення та діагностування проблемних ситуацій, розробкою альтернатив та вибором однієї з них, що найбільше задовольняє виходу з ситуації, що склалася. Сучасне юридичне: це соціальний акт, в якому в логічній формі (текстуальна модель) висловлені впливи управлінських ланок (державних органів, посадових осіб) на суспільну систему (керовані об’єкти), що необхідні для досягнення поставлених цілей, забезпечення інтересів та задоволення відповідних потреб в управлінні (Г.Атаманчук). Примітка: недоцільно, розглядаючи державне управління, змішувати поняття "управлінське рішення" та "акт державного управління", оскільки перше - це вибір альтернативи, а друге - це владне волевиявлення суб’єкта управління, спрямоване на об’єкт управління (Б.Лазарев).

4 Місце управлінських рішень в управлінському процесі 1. Складові елементи (характеристика блоків). 2.Субєкт-об’єктні відносини. 3.Базові моделі державного управління (американська та європейська). 4.Закон необхідного різноманіття (централізація, деконцентрація, децентралізація, принцип субсидіарності). 5.Філософський зміст. 6.Закономірність циклічності (необхідні, суттєві, стійкі, такі, що повторюються). 7.Синергетичні засади соціального управління.

5 СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ЦИКЛУ УПРАВЛІННЯ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ Суб’єкт управління: система та окремі органи державної влади та управління. Об’єкт управління: суспільство в цілому, сфери, галузі, види суспільної діяльності. Управлінські впливи: впливи суб’єкта на об’єкт управління з метою реалізації цілей управління. Здійснюються відповідно до прийнятих управлінських рішень. Реалізують прямий зв’язок суб’єкта з об’єктом управління. Фактично це прямі механізми реалізації управлінських рішень (практичні заходи, засоби, важелі). Моніторинг: збір та первинний аналіз інформації про стан об’єкта управління. Забезпечує систему контролю суб’єкта управління необхідною інформацією. Є основним засобом реалізації зворотного зв’язку об’єкта управління з суб’єктом управління. Фактично це зворотній механізм реалізації управлінських рішень.

6 СУБ’ЄКТ-ОБ’ЄКТНІ ВІДНОСИНИ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ Система органів державної влади та управління - суспільство в цілому. Окремі органи державної влади та управління - сфери, галузі, види суспільної діяльності. Вищестоячі – нижчестоячі органи державної влади та управління. Керівники на різних рівнях в органах державної влади та управління – підрозділи апарату та державні службовці відповідно до ієрархії управління.

7 БАЗОВІ МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ КОЖНА КРАЇНА ВИБУДОВУЄ СВОЮ МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. В той же час наукою виділено низку еталонних моделей. Американська модель державного управління: поєднує політичну, правову та адміністративну функції; суб’єкт управління включає органи влади всіх трьох гілок (законодавчої, виконавчої та судової); в основу покладено модель економічної людини (прибуток понад усе). Європейська модель державного управління: охоплює адміністративну функцію, тобто підзаконну виконавчу діяльність; суб’єкт управління включає органи виконавчої влади та виконавчі структури інших гілок влади; В основу покладено людину адміністративну (закон і порядок понад усе). Характер та стиль управлінських впливів визначають режим управління

8 ЗАКОН НЕОБХІДНОГО РІЗНОМАНІТТЯ СТОСОВНО СУБ’ЄКТ-ОБ’ЄКТНИХ ВІДНОСИН Закон необхідного різноманіття (закон У. Ешбі): для створення системи, здатної вирішити проблему з певним рівнем різноманіття, необхідно, щоб ця система мала ще більший рівень різноманіття. Закон балансу суб’єкт-об’єктних відносин: різноманіття суб’єкта управління має бути не меншим ніж об’єкта управління, яким він управляє. Підходи до забезпечення балансу суб’єкт-об’єктних відносин: підвищення різноманіття суб’єкта управління шляхом підвищення його ефективності (наукове прогнозування, підготовка та підвищення кваліфікації службовців); підвищення різноманіття суб’єкта управління шляхом деконцентрації управління; зменшення різноманіття суб’єкта управління шляхом децентралізації управління.

9 ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ЦИКЛУ УПРАВЛІННЯ Суб’єкт-об’єктні відносини: що первинне – свідомість чи буття? Свідомість: це власне бачення суб’єктом управління шляхів розвитку об’єкта управління. Буття: це реальний стан та можливості об’єкта управління. Гуманітарний (ідеалістичний) підхід: надання при визначенні шляхів розвитку об’єкта управління переваги свідомості над буттям. Матеріалістичний (прагматичний) підхід: надання при визначенні шляхів розвитку об’єкта управління переваги буттю над свідомостю. Резюме: матеріалістичний підхід переважає у суб’єкт-об’єктних відносинах економіко-господарського характеру (галузевий, регіональний, місцевий рівні управління). Елементи гуманітарного підходу можливі на рівні політичного управління країною при визначенні її перспектив

10 ЗАКОНОМІРНІСТЬ ЦИКЛІЧНОСТІ В СОЦІЛЬНОМУ УПРАВЛІННІ Соціальне управління здійснюється циклами. Управлінські цикли є: необхідними, оскільки порушення або розрив функціонування "циклів управління" може призвести до порушення процесів управління та самоорганізації, притаманної соціальним системам; суттєвими, оскільки сприяють розумінню процесів управління і є джерелом нових ідей та науково-технічного прогресу; стійкими, оскільки забезпечують здатність соціальної системи незалежно від характеру джерел збурень або зберігати, або переходити в новий стан рівноваги шляхом певної комбінації процесів управління; такими, що повторюються, оскільки в будь-який момент часу відбувається один або кілька з множини "циклів управління".

11 СИНЕРГЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ Закономірність циклічності обумовлює синергетику соціального управління. Безліч та несинхронізованість циклів управління утворює динамічний хаос й перетворює соціальну систему на дисипативну, яка, за певних умов незбалансованого невдалого управління, може перейти в стан, так званого, «дивного атрактора», з якого дуже важко виходити. Для стабілізації та впорядкування динамічного хаосу управління в соціальних системах необхідною є розробка та реалізація стратегій, політик, програм розвитку, в яких передбачено орієнтири довгострокових дій різних сфер, галузей, адміністративних територій, територіальних громад і суспільства в цілому. Введення у дію таких стратегій, політик, програм розвитку дозволяє на певний період синхронізувати динаміку циклів управління, спрямувати різні галузі, сфери, території на узгоджену роботу у напряму досягнення загальних цілей держави.

12 Від синергетичної теорії до практики соціального управління

13 ОСНОВНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ПРОЦЕСИ САМООРГАНІЗАЦІЇ В СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ Ідеї: форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. Технології: цілеспрямоване системне використання будь-яких видів організованого наукового знання для досягнення самих різних практичних цілей, що дозволяє говорити не тільки про технологію виробництва, а і про технологію діяльності установи, технологію управління окремими сторонами суспільного життя або усього суспільства в цілому. Ресурси: все, що потрібно для задоволення потреб людини, в т.ч. при родні та людські ресурси. Менеджмент: процес управління, що складається з виконання загальних управлінських функцій планування, організації, мотивації, прийняття управлінських рішень, комунікації, контролю та здійснюється з метою координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Манера спілкування з людьми; влада та мистецтво управління; особливого роду вміння та адміністративні навички Виконання: здійснення, приведення в життя накресленого, дорученого, необхідного. Самоорганізаційна спроможність розвитку : інтегрований прояв дії загальних чинників впливу на процеси самоорганізації, в тому числі ідей, технологій, ресурсів, менеджменту та виконання, при критично-достатньому значенні якого соціальна система спонтанно переходить у новий упорядкований стан.

14 ТИПОВІ СИТУАЦІЇ ПОРУШЕННЯ ЛОГІКИ УСПІШНОГО УПРАВЛІННЯ (1) Ситуація 1. Невдалі ідеї. Призводить до ідеологічного відставання від інших соціальних систем, гальмування розвитку, до непродуктивних витрат ресурсів. Ситуація 2. Невдалі технології. Призводить до технологічного відставання соціальної системи, а, відтак, й до економічних, екологічних, соціальних та інших можливих видів збитків. Ситуація 3. Нестача ресурсів. Призводить до неможливості реалізації або лише до часткової реалізації обраних ідей та технологій, відповідно до яких сформульовані цілі. Часто до цього призводить постановка завищених цілей, які не забезпеченні необхідними ресурсами. Саме тому у сучасному менеджменті передових країн світу обов’язковою умовою є забезпечення всіх завдань необхідними ресурсами. Ситуація 4. Поганий менеджмент. Призводить до непрофесійного планування, організації, мотивації, контролю, комунікацій, прийняття управлінських рішень, до гальмування застосування передових ідей та технологій, до нераціональних витрат ресурсів.

15 ТИПОВІ СИТУАЦІЇ ПОРУШЕННЯ ЛОГІКИ УСПІШНОГО УПРАВЛІННЯ (2) Ситуація 5. Погане виконання. Призводить до дискредитації непоганих ідей та застосування передових технологій, нераціональних витрат ресурсів, зведення на внівець зусиль менеджменту. Ситуація 6. Одночасне виникнення різних з зазначених ситуацій. На практиці найбільш поширена ситуація. Ситуація 7. Кризові ситуації в соціальних системах. Внаслідок кризи ідей, кризи технологій, ресурсної кризи, кризи менеджменту та виконання, а також системної кризи, що має ознаки кількох з зазначених криз. Прогонозування та оцінювання ситуацій. Шляхом виділення всіх можливих з вище зазначених ситуацій через розгляд можливих комбінацій загальних чинників впливу можна сформувати ситуаційне проблемне поле самоорганізації соціальних систем та використовувати його для оцінювання станів та формування прогнозів розвитку соціальних систем.

16 Місце управлінських рішень в управлінському процесі 1.Класична модель менеджменту. 2.Характеристика циклу. 3.Характеристика загальних управлінських функцій (планування, організація, мотивація, контроль). 4.Характеристика пов’язуючих процесів (комунікація, прийняття управлінських рішень).

17 ПЛАНУВАННЯ Передбачення: бачення можливого розвитку соціальної системи на дальню перспективу. Прогнозування: інформаційно-аналітичне обгрунтування можливого розвитку соціальної системи на певну перспективу. Цілепокладання: формування системи цілей, які має досягти об’єкт управління за певний відрізок часу. Система цілей, як правило, має певну ієрархію (2 – 3 рівні) й називається “деревом цілей”. На верхньому рівні такого дерева цілі переважно задаються якісно, а на нижньому рівні – кількісно. Цілепокладання передбачає структурування цілей, врахування їх пріоритетів при реалізації, відкидання несуттєвих та незабезпечених належними ресурсами. Програмування: розробка системи заходів для реалізації поставлених цілей об’єктами управління за певний визначений відрізок часу. Це може бути план, програма, проект. Проектування: прив’язка необхідних ресурсів до певних планів, програм, проектів.

18 ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД Сутність: у державному управлінні це найбільш поширений засіб реалізації державної політики, який пов’язує її цілі (плани, проекти) з ресурсами за допомогою національних проектів, державних, галузевих, регіональних, територіальних цільових програм. Останні розробляються для ефективного вирішення завдань у галузі економічного, екологічного, соціального і культурного розвитку держави, галузей, регіонів та територій відповідно до визначених цілей. Призначення: на рівні держави з її владними повноваженнями надає можливість централізації, більшої обґрунтованості та контролю використання ресурсів для стабілізації і розвитку соціально-економічних процесів, координації діяльності органів державної влади для пріоритетного розв’язання певних проблем, подолання наслідків економічної кризи та попередження такої ситуації в майбутньому. Послідовність етапів та дій: структурування проблем на обраному рівні управління, тобто її розклад на підпроблеми; визначення конкретних заходів щодо реалізації підпроблем, що дає змогу сформувати програму; оцінку пріоритетності і послідовності програмних заходів, а також поділ ресурсів між ними; розроблення механізму управління виконанням програми; використання на різних етапах реалізації програми широкого спектра сучасних аналітичних і проектних засобів, зокрема економіко-математичного моделювання, економічного прогнозування, сітьових засобів планування і управління, фінансового аналізу та інвестиційного проектування, програмного аналізу.

19 ОРГАНІЗАЦІЯ Організаційна структура: це форма організації системи управління, що відображає склад елементів, внутрішню форму організації системи, її статику. Зовнішнім відображенням організаційної структури управління є склад, співвідношення, розміщення і взаємозв'язок окремих підсистем організації. У практиці управління найбільш широко застосовуються структури управління, які отримали назву ієрархічних або бюрократичних. Організаційні відносини: це відношення між різними рівнями в організаційній структурі управління, які забезпечують ефективність структурних зв'язків. Можуть бути по вертикалі – субординаційні – та по горизонталі – координаційні. Під рівнем управління розуміють сукупність ланок управління, що займають певний ступінь в системі управління організацією. Управління персоналом: сукупність функцій, що забезпечують всі стадії роботи з персоналом (підбір, підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, атестація, проходження кар’єри, мотивація, звільнення, вихід на пенсію, професійні конкурси, нагородження, відзнаки, надання певних соціальних послуг тощо).

20 МОТИВАЦІЯ Теорії мотивації базуються на двох підходах: перший пов'язують з теоріями задоволення, оскільки він базується на способах аналізу індивідуальних потреб і їх задоволення (ієрархія потреб А. Маслоу, теорія ЖВЗ). другий підхід пов'язують з теоріями процесу.

21 КОНТРОЛЬ Сутність контролю: це управлінська функція, призначена для перевірки досягнення об’єктом управління поставлених цілей шляхом співставлення з ними отриманих результатів. Призначення контролю: фінансовий, адміністративний, функціональний. Характер контролю: зовнішній, внутрішній. Види контролю: початковий, проміжний, заключний. Типи контролю в державному управлінні: парламентський, президентський, урядовий, конституційний, судовий, прокурорський нагляд, громадський.

22 КОМУНІКАЦІЯ Функція комунікації відіграє роль сполучної ланки, яка пов'язує вузли управління, що належать як даній організації, так і іншим, серед яких можуть бути організації того самого рівня (горизонтальні комунікаційні зв'язки) та вищого або нижчого рівня управлінської ієрархії (вертикальні комунікаційні зв'язки).

23 ЛОГІКА ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ СИСТЕМІ УПРАВЛІНСЬКИЙ ПРОЦЕС У ДИНАМІЦІ ЗМІН ПОСТАНОВКА АБО КОРЕКЦІЯ ЦІЛЕЙ ПЕРЕГЛЯД ТА УТОЧНЕННЯ ФУНКЦІЙ ПРИВЕДЕННЯ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ У ВІДПОВІДНІСТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНИМ ПОТРЕБАМ ПРИЙ- НЯТТЯ УПРАВ- ЛІНСЬ КИХ РІШЕНЬ ФОРМУВАН- ЦІЯ ВПЛИВІВ ( МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ) ДІЇ ( НА ВИКО- НАННЯ РІШЕНЬ) РЕЗУЛЬТАТИ (УМОВИ, ТОВАРИ, ПОСЛУГИ) ЗМІНА УМОВ 1.Принципи об'єктивізації управління. 2. Схема методологічного супроводу циклу процесу управління в соціальній системі. 3. Закономірність обумовленості управлінських впливів умовами, що склалися (закономірність циклічності управління в соціальних системах). 4.Базові принципи управлінського процесу (принципи обумовленості, принцип А.Чандлера). 4. Цикли програмно-цільового управління. За основними формами державно-управлінської діяльності (політичні, правові, організаційні). За основними видами суспільної діяльності. За видами ресурсного забезпечення. НЯ ТА РЕАЛІЗА-

24 ПРИНЦИПИ ОБ’ЄКТИВІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ Принцип відповідності цілей умовам: зміна умов  зміна цілей. Цей принцип є інтеграцією кількох наступних принципів: Принцип відповідності потреб і мотивів умовам: зміна умов  зміна потреб і мотивів. Принцип обумовленості інтересів потребами і мотивами: зміна потреб і мотивів  зміна інтерсів. Принцип обумовленості цілей інтересами: зміна інтересів  зміна цілей. Принцип обумовленості структури обраною стратегією (принцип А.Чандлера): “стратегія визначає структуру управління”. Зміна цілей  зміна функцій  зміна структури. Структура та зміст співвідносятся як форма та зміст. Форма завжди має бути приведена у відповідність змісту. Принцип об’єктивізації управління: умови визначають стратегію та структуру управління. Зміна умов  зміна стратегії  зміна структури управління (приведення у відповідність новим умовам).

25 Схема методологічного супроводу циклу процесу управління в соціальній системі

26 МОДЕЛЬ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ містить етапи: виявлення та діагностування проблем; визначення обмежень та критеріїв прийняття рішень; розроблення (формування) альтернатив рішень; оцінювання кожної з альтернатив рішень; кінцевий вибір (найкраща альтернатива рішення за обраними критеріями).

27 Етап 1. Виявлення та діагностування проблем Моніторинг політичної, економічної, соціальної, гуманітарної, державотворчої ситуації в країні, виділення основних проблем, що суттєво впливають на досягнення бажаного стану держави, галузі, регіону, території, певної сфери суспільного життя, діяльності органу влади, установи, організації (в межах їх компетенції). Визначення пріоритетності проблем та вибір найбільш актуальної з них для вирішення за масштабністю, ступенем впливу на суспільство, гостротою, нагальністю вирішення, наявністю політичних рішень. Опис проблемної ситуації: сутність, новизна, стан законодавчого забезпечення, наявність державних та галузевих програм, консультації, результати соціологічних опитувань, анонсування досвіду країн ЄС. Формулювання та структурування проблем: з'ясування типу, характеру проблеми, її основних системних характеристик, виявлення закономірностей та/або тенденцій розвитку проблеми, її можливих наслідків, виділення її основних складових, визначення головної та допоміжних цілей, структурування цілей.

28 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМНІ СИТУАЦІЇ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ у зв’язку з постановкою нових цілей розвитку (нормальний режим управління) - це проблема досягнення нового стану, кращого за той, що був, яка пов’язана з усвідомлюваною зміною межі майбутнього; внаслідок кризового розвитку подій в суспільстві (надзвичайний, кризовий режим управління) - це проблема втрати стану, що був, яка пов’язана з неочікуваним порушенням межі існуючого. При нормальному режимі управління сучасне державне управління, як правило, набуває характеру стратегічного; При кризовому управлінні процеси державного управління "забезпечуються, в рамках чинних законів політичної боротьби, обмеженням прав і свобод громадян, а також значним звуженням дії механізмів саморегуляції” (В.В.Цвєтков). Відповідно до положень синергетики (синоніми - теорія дисипативних структур, теорія динамічного хаосу), з одного боку, системна криза свідчить, що вичерпані ресурси колишніх джерел розвитку відповідної системи і руйнівні процеси набули переваги, а, з другого боку, дезорганізація створює нові можливості для нової організації, включення процесу самоорганізації.

29 СУЧАСНЕ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (1) У політичній сфері: Необхідність завершення реформування політичної системи; Незавершеність і деформованість державного будівництва; Консолідація суспільства та відродження духовних цінностей нації; Становлення української політичної еліти; Слабкість й нерозвиненість української багатопартійної системи; Захист прав і свобод громадян; Європейська та євроатлантична інтеграція; Перехід на новий рівень відносин з Російською Федерацією та СНД; Розширення міжнародного співробітництва в усіх напрямах; Формування сучасної системи державного управління; Реформування судової системи та правоохоронних органів. У духовній сфері: Духовне відродження нації; Формування нової культурної політики; Проблема розвитку української мови; Конкурентна освіта.

30 СУЧАСНЕ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (2) В економіці: Формування інтелектуально орієнтованої економіки; Закріплення ринкових відносин і структур; Реформування податкової системи; Подолання техніко-технологічного відставання економіки; Розвиток високих технологій; Проблема ресурсів та підвищення енергоефективності; Зростання економічної активності населення, відродження села; Створення сприятливого інвестиційного клімату; Боротьба з корупцією. У соціальній сфері: Поліпшення якості життя громадян; Проблема зайнятості; Проблема здоров'я населення; Масштабна бідність і несформованість середнього класу; Демографічна криза і криза сім'ї; Міграція за межі країни робочої сили й інтелекту; Реорганізація житло-комунального господарства.

31 ТИПОВІ ПРОБЛЕМИ У ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Проблеми цілепокладання, що проявляються при визначенні, структуруванні, пріоритетному відборі цілей. Діяльнісні (функціональні) проблеми, що виражаються в труднощах структурування, планування і здійснення діяльності. Інституційні проблеми, що проявляються у труднощах становлення, функціонування і розвитку інститутів. Організаційні проблеми, що пов‘язані з недосконалістю структур та організаційних відносин в органах державної влади та управління. Ресурсні проблеми, зумовлені нестачею або нераціональним використанням ресурсів. Кадрові проблеми, пов'язані з наявністю, фаховим рівнем і кар'єрним просуванням персоналу. Інформаційні проблеми, зумовлені нестачею або низькою якістю інформації, неефективністю її переробки і використання. Проблеми недостатнього рівня культури – загальної, технологічної, організаційної, правової.

32 ПРОБЛЕМИ АПАРАТНОГО РІВНЯ За функціями управління: проблеми прогнозування, планування, організації, мотивації, контролю, комунікації, прийняття рішень. За характером негараздів: проблеми конкретності, ґрунтовності, доцільності, здійсненності, достовірності, досягнення, існування, технологічності, терміновості, раптовості, вимірюваності. За людським фактором: проблеми патріотизму, професійності, порядності, керівництва та лідерства, відповідності, здатності, відповідальності, ініціативності, людяності, гармонізації відносин, іміджу, роботи в команді.

33 Підхід до формулювання проблеми /за Л.Палом/ - з’ясування причини виникнення проблеми: Чому існує ця проблема? Чи викликана вона факторами поза особистісного сприйняття? Чому вона турбує людей?; - оцінка нагальності та масштабності проблеми: Кого зачіпає ця проблема? Яка частка населення відчуває, чи може відчути її на собі? Які складові впливу цієї проблеми на населення? Чи якийсь з регіонів уражений найбільше? Як визначають проблему основні зацікавлені сторони?; - визначення новизни проблеми: Чи є ця проблема новою? Несподіваною? Такою, що виникла повторно?; - застосування низки методів аналізу проблем: структурування, класифікаційного аналізу, аналізу припущень, ієрархічного та синектичного аналізу, експертизи, моделювання.

34 Структурування проблем

35 РОЗРОБЛЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ (приклад проблеми, ч. 1) Підсистема визначення потреб у підготовці, перепідготовці і підвищенні кадрів для державної служби Кого вчити або які кадри потрібні? Визначення потреб: категорії, спеціальності, спеціалізації, кадри вищої кваліфікації, формування резерву; Чому вчити? Розроблення кваліфікаційних вимог та забезпечення програмами: кваліфікаційні вимоги, які програми потрібні, принципи побудови програм, змістовне наповнення програм.

36 РОЗРОБЛЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ (приклад проблеми, ч. 2) Підсистема визначення закладів з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та вимоги до неї Де вчити? Створення і розвиток освітніх та атестаційних закладів: ролеве призначення, структура, ВНЗ, інші освітні заклади, аспірантури та докторантури, спеціалізовані ради із захисту дисертацій; Як вчити? Розроблення методології і технології : забезпечення якості, форми, методи і методики, технології, засоби підготовки (навчання); Хто буде вчити? Визначення потреб у викладацьких кадрах: для НАДУ, для ВНЗ, для ІПККК, для ЦПК та інших ІПК, для інших навчальних закладів і установ.

37 Етап 2. Визначення обмежень та критеріїв прийняття рішень Проводиться визначення критеріїв, порівняльних оцінок, формування індексів та індикаторів, розрахунок рейтингів, розроблення умов тендерів. КЛЮЧОВІ КРИТЕРІЇ В ОЦІНЮВАННІ АЛЬТЕРНАТИВ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ: Результативність (effektiveness) - охоплює відповідність пріоритетним завданням уряду, ставлення громадськості, вплив на платників податків та на приватний сектор (технологічна раціональність; технологічна, політичної та адміністративна здійсненність; вимірюваність; адекватність). Ефективність (efficiency) - пов'язує витрати з результатами втілення рішення та враховує не лише результати, але й обсяг ресурсів, необхідних для їх досягнення, а також доступність існуючих ресурсів. Проявляється у співставленні "економічні витрати - вигоди" або "екологічні витрати – вигоди". Економічність (economy) - це мінімізація вартості ресурсів, спрямованих на діяльність, з огляду на відповідну якість. Справедливість - передбачає пропорційний вплив на різні регіони та групи населення, прояв інших ознак цього критерію.

38 Етапи 3, 4. Розроблення та оцінювання альтернатив рішень Розроблення (формування) альтернатив: на цьому етапі проводиться вибір (безпосередньо або через експертну процедуру) й обґрунтування альтернатив рішень: розробка сценаріїв розвитку ситуації з використанням технологій системного та ситуаційного аналізу, експертне оцінювання, моделювання, експеримент. Оцінювання кожної з альтернатив: на цьому етапі оцінюються переваги та недоліки альтернатив рішень. Переваги – визначаються на підставі об’єктивного аналізу, викладаються в описовій формі представлення. Недоліки - визначаються на підставі об’єктивного аналізу, викладаються в описовій формі представлення.

39 Методика оцінювання альтернатив рішень (Рекомендована шкала оцінки: 1 бал - низька, 2 бали - середня, 3 бали - висока відповідність альтернативи критерію)

40 Етап 5. Кінцевий вибір найкраща альтернатива рішення за обраними критеріями: політична здійсненність; адміністративна здійсненність; технологічна здійсненність; інші критерії (визначаються специфікою завдань та ситуацій).

41 Політична здійсненність як критерій оцінки альтернатив

42 Адміністративна здійсненність як критерій оцінки альтернатив

43 Справедливість як критерій оцінки альтернатив Справедливість як критерій оцінки альтернатив Елемент Критерії Ставлення до членів суспільства Однакове ставлення до членів суспільства з однаковим статусом: громадянство, місце проживання, рівень доходів, класова, расова та національна приналежність, вік, стать Розподіл товарів та послуг Чесний і справедливий розподіл товарів та послуг, витрат та доходів між членами суспільства, групами з нерівним статусом Можливість впливу Вплив на вирішення проблем держави, регіонів, територій, на долю майбутніх поколінь

44 Визначення механізмів реалізації управлінського рішення На цьому етапі проводиться: Вибір форми управлінського рішення: політична - політичний документ; правова - нормативно-правовий або організаційно-розпорядчий акт; адміністративна - доручення. Розробка плану дій з реалізації: склад та послідовність дій, терміни, комунікативна стратегія, стимулювання виконання рішень, форма й характер контролю (моніторинг, оцінювання розвитку ситуації внаслідок запровадження управлінських впливів). Визначення необхідного ресурсного забезпечення: фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, наукового.

45 Аспекти впливу на прийняття управлінських рішень Ціннісний аспект безпосередньо пов’язаний з культурою організації, він є найбільш суттєвим її рівнем. Політичний аспект пов’язується, з одного боку, з процесами отримання, утримання, передачі влади, боротьби за неї, а, з другого боку, з розробленням і реалізацією державної політики. Інноваційний аспект характеризує формування та реалізацію потенціалу нового в системі державного управління. Функціональний аспект завжди пов’язаний з технологією прийняття рішень. Мотиваційний аспект пов’язується з теоріями мотивації, що базуються на аналізі потреб та процесу.

46 УПРАВЛІНСЬКІ ПАТОЛОГІЇ (1) Зростання без розвитку як нездатність до змін, неприйняття нововведень, невміння їх здійснювати; Панування структури над функціями; Превалювання процедур та особистісного розуміння справи над цілями (найгірший прояв бюрократії); Використання ресурсів організації у власних, корисливих цілях; Невідповідність займаним посадам; Формування рішень відповідно до очікувань вищестоящих керівників або певних сил; Прийняття рішень-антонімів типу об’єднати-роз’єднати, централізувати-децентралізувати; Маніпулювання фактами, їх фільтрація залежно від ситуації та особистих потреб й інтересів.

47 УПРАВЛІНСЬКІ ПАТОЛОГІЇ (2) Імітація раціонального аналізу, за яким криються хибні підходи та помилки; Втрата керованості внаслідок погіршення відносин з підлеглими; Дублювання існуючого порядку у наказах, розпорядженнях, інструкціях, тобто віднесення до обов’язкових тільки тих, що підкріплюються нагадуванням; Прийняття рішення та доручення без залучення нижчестоящих керівників; Відчуження працівників від прийняття та реалізації рішень, втрата творчості; Низька здійсненність управлінських рішень внаслідок як невисокої виконавчої дисципліни, відсутності контролю, так і недоліків самих рішень; Концентрація уваги в роботі керівників з підлеглими на оцінці недоліків, а не досягнень; Фактор емоційного впливу на рішення, небажання визнавати власні помилки.

48 Дякую за увагу!