Презентация Funktsiyi

Тема лекції: Основні функції органу зору та методи їх дослідження. Лектор: Член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки та техніки, президент Асоціації ОНГУ, зав. каф. офтальмології НМУ, професор Жабоєдов Геннадій Дмитрович

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ОРГАНУ ЗОРУ: центральний зір периферичний зір кольоровий зір бінокулярний зір світловідчуття

Зір забезпечується роботою зорового аналізатора: око провідниковий відділ кора головного мозку (потилична доля)

Око є світлосприймаючою частиною зорового аналізатора. Сприйняття світла здійснюється в сітківці, всі інші структури ока потрібні для проведення та фокусування світла на сітківці.

Зоровий акт – складний нейрофізіологічний процес. 1. За допомогою оптичних середовищ ока на сітківці виникає зменшене зворотнє зображення. 2. Під дією світлової енергії в фоторецепторах (колбочках та паличках) здійснюється фотохімічний процес, в результаті дії якого виникає нервовий імпульс. 3. Нервові імпульси по нервовим волокнам проводяться до зорових центрів кори головного мозку. 4. В зорових центрах кори ГМ енергія нервових імпульсів перетворюється в зорове відчуття та сприйняття.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЗІР — центральна ділянка видимого простору. Основне призначення – сприйняття дрібних речей та деталей. Пов’язаний з функцією жовтої плями. Вимірюється гостротою зору.

Гострота зору ( visus ) – здатність ока розрізняти дві крапки окремо на мінімальній відстані між ними. Вважається, що при нормальній гостроті зору око розрізняє дві крапки під кутом в 1° (Дондерс).

Для визначення гостроти зору використовують таблиці, на яких зображені оптотипи (літери, цифри або значки різного розміру, а для дітей малюнки). Розмір кожного оптотипу відповідає куту зору в 5°, а деталі оптотипу – куту в 1°. Кожний послідуючий рядочок відповідає зростанню гостроти зору на 0, 1.

Справа на таблиці вказана гострота зору для кожного рядочка, якщо пацієнт дивиться з відстані 5м. Зліва вказана відстань, з якої видно даний рядок при гостроті зору 1, 0.

D d visus. При гостроті зору нижче 0, 1, визначають відстань, з якої пацієнт побачить оптотипи у першому рядку і вираховують гостроту зору за формулою Снеллена : d — відстань, з якої пацієнт впізнає оптотип D — відстань, з якої цей оптотип розрізняється при нормальній гостроті зору(1, 0)

Наприклад, пацієнт читає І рядочок таблиці з відстані 2 м: visus =2м / 50м=0, 04.

Якщо гострота зору нижче 0, 01, то потрібно визначити з якої відстані пацієнт зможе правильно порахувати пальці Наприклад: visus = рахунок пальців 20 см. Якщо пацієнт визначає тільки рухи руки visus = рух руки біля обличчя.

Мінімальною гостротою зору є світловідчуття: visus = 1/ ∞ proectio lucis certa visus = 1/ ∞ proectio lucis incerta

При відсутності світловідчуття око враховують сліпим visus = 0 (нуль)

Існують об’єктивні методи визначення гостроти зору, основані на оптокінетичному ністагмі, а також контрольні методи визначення гостроти зору по таблицям для виключення агравації та симуляції.

ПЕРИФЕРІЧНИЙ ЗІР ТА МЕТОДИ ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Вся сітківка, що має в собі палички та колбочки приймає участь у сприйнятті простору, яке визначається полем зору. Периферичний зір доповнює центральний можливістю орієнтації у просторі, а також забезпечує зір вночі та в сутінках , коли центральний зір різко знижується. Визначення поля зору має велике значення для виявлення захворювань зорового аналізатора та ЦНС

Периметрія – проекція поля зору на сферичну поверхню. Периметрія допомагає встановленню локалізації патологічного вогнища в оці, провідникових шляхах, нервових центрах.

ЗМІНИ ПОЛЯ ЗОРУ: 1. Крайові дефекти (звуження) 2. Скотоми 3. Геміанопсії

Межі нормального поля зору

ЗВУЖЕННЯ концентричні – ПДС, глаукома в кінцевих стадіях нерівномірне – внутрішньо-носова частина при глаукомі

СКОТОМА – випадіння поля зору на обмеженій ділянці. • абсолютні • відносні СКОТОМИ додатні від’ємні (помічає сам хворий; ураження зорового (хворий не помічає; нерву або сітківки) уражені нервові шляхи)

Сліпа пляма (скотома Б’єррума) – розташована в 15° від центра в темпоральній частині поля зору. Це фізіологічна скотома, що відповідає ділянці виходу зорового нерву. Збільшення розмірів сліпої плями виникає у зв’язку з набряком внутрішніх шарів сітківки і спостерігається при глаукомі, застійному ДЗН, ГХ, запальних процесах в судинній та сітчастій оболонках.

ГЕМІАНОПСІЇ – випадіння половини поля зору. Гетеронімна біназальна – зустрічається рідко, при симетричному склерозі аа. с arotis dexter et sinister , що здавлюють хіазму з обох боків. бітемпоральна – ураження на рівні хіазми перехрещених нервових волокон. Гомонімна (право або лівостороння) – виникає при пошкодженні зорових трактів. При ураженні коркових відділів зорових шляхів залишається центральна зона поля зору, тому що волокна папіломакулярного пучка (від жовтої плями) частково перехрещуються і досягають обох півкуль головного мозку.

Методи дослідження поля зору: • контрольний (по Дондерсу) • статична периметрія • кінетична периметрія (дуговий полусферичний периметр)

СВІТЛОВІДЧУТТЯ — здатність сприйняття світла в різних ступенях його яскравості — найбільш рання функція у філогенезі — обумовлена функціонуванням паличок

ЗІР ФУНКЦІОНУЮТЬ ОСВІТЛЕННЯ Фотопічний Колбочки Більше 30 лк Мезопічний Колбочки та палички 0, 1-25 лк Скотопічний Палички Менше 0, 1 лк

Світлова адаптація – пристосування органу зору до умов більш високого освітлення. При її порушенні сутінковий зір кращій від днівного ( нікталопія ). Темнова адаптація – пристосування органу зору до роботи в умовах зниженого освітлення. Її порушення викликає різке зниження зору в сутінках ( гемералопія ). Визначають за допомогою адаптометрів.

ГЕМЕРАЛОПІЯ симптоматична функціональна Ураження фоторецепторів (гіповітаміноз А) сітківки (глаукома, невріти зорового нерву, ПДС)

КОЛЬОРОВЕ ВІДЧУТТЯ • є функцією колбочкого апарату • здатність ока сприймати промені різної довжини хвилі • виникає при дії на фоторецептори сітківки електромагнітних коливань хвиль довжиною 380-760 нм (видима частина спектру)

Ахроматичні кольори – білий, чорний, сірий. Хроматичні – червоний, зелений синій та всі кольори, що виникають при їх змішуванні. УФ Видима частина спектру ІЧ 380нм 760нм

ТРЬОХКОМПОНЕНТНА ТЕОРІЯ ЮНГА-ЛОМОНОСОВА- ГЕЛЬМГОЛЬЦЯ. 1) Існує три види колбочок, які вибірково стимулюються променями різної довжини хвилі (λ): сині λ = 450нм зелені λ =530нм червоні λ = 560нм 2)Кольоровідчуття є результатом збудження всіх типів колбочок, але в різному ступені. 3)При однаковому рівні збудження всіх трьох типів колбочок виникає відчуття білого кольору.

РОЗЛАДИ КОЛЬОРОВІДЧУТТЯ 1. Нормальна трихромазія – всі три види рецепторів функціонують нормально 2. Аномальна трихромазія (один рецептор працює неправильно) Протананомалія — аномалія першого(червоного) рецептора Дейтераномалія — аномалія другого(зеленого) рецептора Тритананомалія — аномалія третього(синього) рецептора 3. Дихромазія (один з трьох рецепторів не працює) протанопія (сліпота на червоний) дейтеранопія (сліпота на зелений) тританопія (сліпота на синій) 4. Монохромазія або ахромазія – повна відсутність кольорового зору.

РОЗЛАДИ КОЛЬОРОВІДЧУТТЯ набуті – зустрічаються при захворюваннях сітківки, зорового нерву, центральної нервової системи вроджені – зустрічаються частіше у чоловіків (8%), ніж у жінок (0, 5%). Ген, зчеплений з Х-хромосомою.

Методи визначення: • кольорові таблиці (Рабкіна) • аномалоскопи

БІНОКУЛЯРНИЙ ЗІР. • сприйняття зображення обома очима • формується к 7-15 рокам • забезпечує стереоскопічне зображення предметів і орієнтацію у просторі ФУЗІЯ – злиття зорових образів, що виникають у кожному оці в єдине зорове відчуття. Монокулярний зір – сприймається зображення з одного ока. Одночасний зір – зорові центри сприймають зображення то лівого то правого ока.

УМОВИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ БІНОКУЛЯРНОГО ЗОРУ: • Висока гострота зору обох очей • Нормальна рухливість обох очних яблук • Ізейконія – зображення предметів в обох очах рівного розміру.

Методи визначення: Орієнтовні( проба з діркою у долоні) Чотирьохкрапковий прилад – «Цветотест ЦТ-1»

ОБСТЕЖЕННЯ ОРГАНУ ЗОРУ: 1. Візуальна оцінка анатомічного стану ока: дослідження повік, кон ’ юктиви та очного яблука при фокальному освітленні; дослідження оптичних середовищ ока у прохідному світлі; офтальмоскопія; біомікроскопія; гоніоскопія; діафаноскопія. 2. Дослідження фізичного стану ока – офтальмометрія (пальпаторно та за допомогою тонометра) 3. Вимірювальні методи – орбітометрія, екзофтальмометрія, страбометрія, кератопахометрія, УЗД. 4. Іконічні методи – рентгенографія орбіти, контрасна рентгенографія сльозових шляхів, ФАГ, комп’ютерна томографія 5. Електрофізіологічні – електроокулографія, електроретинографія 6. Дослідження геодинаміки ока – реоофтальмографія, офтальмосфігмографія, ультразвукова доплерографія

ОСОБЛИВОСТІ ОГЛЯДУ: 1. Огляд органу зору проводять з використанням яскравого освітлення і, по можливості збільшувальних пристроїв 2. Огляд повинен проводитися ретельно, звертаючи увагу на дрібні деталі, послідовно від поверхневих структур до глибше розташованих 3. Обов’язково порівнювати стан структур на обох очах

ДОСЯГНЕННЯ СУЧАСНОЇ ОФТАЛЬМОЛОГІЇ: • рефракційна хірургія • лазерні методи в лікуванні глаукоми, захворювань сітківки • хірургія катаракти, сучасні ІОЛ

Дякуємо за увагу!