Правова поведінка Правопорядок 1 Поняття ознаки і види

Правова поведінка. Правопорядок 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки. 2. Види дисципліни і способи її забезпечення 3. Правопорядок як складова частина суспільного порядку 4. Поняття, основні принципи і загальна характеристика гарантій законності 5. Поняття і види правосвідомості 6. Поняття правової культури 7. Засоби формування правосвідомості та правової культури

§ Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки. § Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. § Правова поведінка — форма вияву свободи особи.

Правовій поведінці властиві такі ознаки: § 1) має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення); § 2) має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності; § 3) має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

§ 4) регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки; § 5) має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: § а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат); § б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

ВИДИ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ: Правомірна - соціальне корисна, відповідає нормам права Неправомірна (протиправна) — правопорушення - соціальне шкідлива, суперечить нормам права Зловживання правом - відповідає нормам права, але є соціальношкідливою

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою. § Для того щоби правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури.

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки: Належна (соціальні) необхідна) Можлива (соціальна допустима): (захист батьківщини, виконання трудових обов'язків, додержання Правил дорожнього руху та ін. ) — бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу); — небажана (розлучення, страйк та ін. ). -закріплюється в імперативних нормах як обов'язки та забезпечується, крім як в інші способи, державним примусом. - закріплюється, як правило, у диспозитивних нормах, таких як права суб'єкта, а не як його обов'язки, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою.

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається в: § - дії; § - бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної (законослухняної) поведінки: § • § • її § • активну; звичайну (звичну); пасивну (конформістську — різновид); маргінальну.

Активна правомірна поведінка § — це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка § — це вид законослухняної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка § — це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. § Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивнопристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші» ) — до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка § — це вид поведінки, який характеризується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи. § Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

Сумлінне виконання чинних правил поведінки називають дисципліною. § § § ДИСЦИПЛІНА МОЖЕ БУТИ : Державною Трудовою Виробничою Військовою Навчальною тощо. ЗАЛЕЖНО ВІД СПОСОБУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНА МОЖЕ БУТИ примусовою або свідомою.

Складовою частиною громадського (суспільного) порядку виступає правопорядок. § правопорядок характеризується реальним рівнем дотримання законності, забезпечення та реалізації суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків та дотримання юридичних заборон всіма фізичними, юридичними особами, державою та іншими суб’єктами права.

ЗАКОННІСТЬ — це суворе і суцільне виконання розпоряджень правових законів усіма суб’єктами правовідносин. Інакше кажучи, законність можна визначити як правовий режим, за яким діяльність усіх державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється згідно з вимогами закону. § § § Головними засадами (вимогами) законності є: 1) верховенство правового закону. 2) загальність законності. 3) рівність усіх суб’єктів права перед законом. 4) єдність законності та доцільності. 5) невідворотність відповідальності за правопорушення.

Гарантії законності й правопорядку — це засоби, за допомогою яких забезпечується законність і правопорядок у суспільстві. Гарантії поділяються на загальні та спеціальні. До загальних належать: § 1) економічні гарантії — це насамперед такий стан економіки, що дозволяє більшості громадян задовольняти свої потреби, не перетинаючи меж закону; § 2) політичні гарантії законності включають реальність прав і свобод громадян, можливість участі в політичному житті та управлінні суспільними справами; § 3) соціальні гарантії означають наявність середнього класу, забезпечення соціального захисту населення; § 4) духовні гарантії включають правову інформованість населення, високий рівень правової культури суспільства.

Спеціальні — це юридичні гарантії. До них належать: § 1) система чинного законодавства. Аби вимагати від громадян виконання законів, держава зобов’язана забезпечити якість законодавства. Закони повинні бути ясними, несуперечливими, відповідати загальноприйнятим міжнародним стандартам у галузі прав людини і чинній Конституції; § 2) діяльність конституційної юстиції, що забезпечує неухильне дотримання Конституції прийнятті законів, виданні нормативно-правових актів; § 3) діяльність судових органів. Суди зобов’язані визначити справедливу міру покарання правопорушнику, забезпечити ефективне відновлення порушених прав, відшкодування шкоди, завданої внаслідок цивільно-правових проступків; § 4) діяльність правоохоронних і контрольно-наглядових органів. Прокуратура, міліція та інші правоохоронні органи мають забезпечити профілактику, припинення і викриття правопорушень. Державні інспекції зобов’язані попереджати, виявляти і припиняти порушення законності в різних сферах суспільного життя.

СВІДОМІСТЬ - це зумовлена рівнем розвитку суспільства сукупність уявлень про світ. ПРАВОСВІДОМІСТЬ – це сукупність уявлень і почуттів, поглядів та емоцій, оцінок та установок, що виражають ставлення людей до чинного та бажаного права. СТРУКТУРА ПРАВОСВІДОМОСТІ: § 1) правова психологія – переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, що виникають у людей у зв'язку з правовими нормами і практикою їхньої реалізації. Правова психологія формується, як правило, стихійно; § 2) правова ідеологія – ідеї, теорії, погляди, що у систематизованому виді відображають і оцінюють правову реальність. Це більш глибоке осмислення суб'єктами правових явищ, що характеризує більш раціональний рівень правових оцінок. Правова ідеологія – головний елемент у структурі правосвідомості.

ВИДИ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЗА ГЛИБИНОЮ ВІДОБРАЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ: § 1) буденна – масові уявлення, настрої людей з приводу права, що виникають під впливом життєвого досвіду; § 2) професійна – почуття, переконання, традиції, що складаються в юристів на основі юридичної практики; § 3) наукова – ідеї, поняття, концепції, що виражають теоретичне освоєння права. ВИДИ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЗА СУБ'ЄКТАМИ: § 1) індивідуальна – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда; § 2) групова – відображає ставлення до права, його оцінку соціальних груп; § 3) суспільна – виражає ставлення до права всього суспільства.

Правова культура – це якісний правовий стан особистості і суспільства, що включає всі позитивні компоненти правової діяльності. Правова культура особистості – це знання і розуміння індивідом права, а також його дії відповідно до нього. Структура правової культури особистості складається з наступних елементів: § 1) психологічний елемент (правова психологія); § 2) ідеологічний елемент (правова ідеологія); § 3) поведінковий елемент (юридично значуща поведінка). Правова культура особистості означає правову освіченість людини, включаючи правосвідомість, уміння і навички користуватися правом, підпорядкування своєї поведінки вимогам юридичних норм.

Правова культура суспільства – це рівень правосвідомості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності діючих у ньому юридичних норм і юридичної діяльності. § Засоби формування правосвідомості та правової культури § 1) правове навчання – полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні правових знань у школі та інших навчальних закладах. § 2) правова пропаганда – полягає в поширенні правових ідей та правових вимог серед населення за допомогою ЗМК (преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет). § 3) юридична практика – сприяє передачі юридичної інформації, знань за допомогою участі людей у процесі юридичної діяльності. § 4) самовиховання – зв'язано з особистим досвідом, самоосвітою, власним аналізом правових явищ.