Скачать презентацию Питання — відповіді Богдан- Ігор Антонич
роондо - музеъ.ppt
- Количество слайдов: 22
Скачать презентацию Питання — відповіді Богдан- Ігор Антонич
Скачать презентацию Питання — відповіді Богдан- Ігор Антонич
Питання - відповіді
Богдан- Ігор Антонич
Про Б. -І. Антонича На фасаді житлового будинку № 50 у 1989 року помістили меморіальну таблицю, Протягом 1928– 1933 Антонич – студент Львівського університету Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність – польська філологія). Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні» . Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог» новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі» . Він склав лібрето до опери «Довбуш» , що її мав написати Антін Рудницький. Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби» . Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4.
“Хочу бути самим собою” У студентському середовищі Антонича називали «новим поетичним божищем Львова» . Перший свій вірш «Біг – 1000 метрів» опублікував 1931 року в журналі пластунів «Вогні» . І того ж року виходить друком його збірка «Привітання життя» . Окремі релігійні поезії зі збірки «Велика гармонія» з’являються в журналі «Дзвони» . Друкується у виданнях «Вісник» , «Студентський шлях» , «Дажбог» . Останній журнал певний час редагує. У 1934 році Антонич публікує збірку «Три перстені» , яку вважають його найвищим поетичним досягненням. З її виходом він стає визнаним поетом, йому вручають нагороду Львівського товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка. 1936 року Антонич видає свою найбільшу збірку – «Книга лева» , за яку отримує літературну нагороду Українського католицького союзу. Завершує перший варіант лібрето до опери Антона Рудницького «Довбуш» . Їздив у Карпати, збирав матеріали про народного месника. Працював над повістю «На другому березі» , в якій багато автобіографічного 1934 року Антонич познайомився з Ольгою Олійник, яка згодом стає його нареченою. Їхня перша зустріч відбулася в цукерні «Оаза» , що на вулиці Руській. 1938 року вийшли посмертні видання творів Антонича – поетичні збірки «Зелена Євангелія» і «Ротації» Ігор Калинець та Антонич Василь Кіт
Площа Святого Юра Від площі розходять вулиці: Листопадового чину, Устияновича, Карпінського, Шептицьких, Митрополита Андрея і Озаркевича, яка з'єднується з Городоцькою. З XVIII століття до середини ХІХ площа була відома своїми ярмарками. В 1655 тут розбив свої намети табір Богдана Хмельницького. На честь цієї події встановлено меморіальну дошку на будинку № 6 (художник Д. Крвавич, 1979) У 1897 році міський садівник А. Рерінґ заклав посеред площі сквер З 1679 р. на площі проводилися щорічні ярмарки. Поступово вони набули широкого розголосу і, починаючи з 1780 -х років, майже до кінця наступного сторіччя відбувалися вже двічі на рік – на свято Юрія Святий Юрій і на Покрову картина художника Антона Ланге «Jarmarek pod Świętym Jerzym we Lwowie» , літографована у львівській майстерні Піллера в першій половині 1840 -х років
Святий Юр Уперше на цій горі церкву з печерним монастирем збудував у XIII столітті галицько-волинський князь Лев Данилович для свого дядька Василька, котрий вирішив відійти від справ світських і присвятити своє життя служінню Богові. Сучасний ансамбль у стилі рококо збудований у 60 -х роках XVIII століття зодчим Бернардом Меретином. Вихований у дусі західноєвропейських архітектурних традицій, Меретин при зведенні храму використав також і традиції українського сакрального мистецтва. Пройшовши крізь браму, оздоблену алегоричними фігурами Римської та Грецької церков, ви потрапляєте на велике подвір’я храму. Зліва височить головний фасад катедри з могутнім порталом і фігурами святих Атанасія і Лева Шептицьких – архієреїв, котрим і завдячує своїм існуванням святиня. Аттик над порталом увінчаний скульптурною групою «Юрій Змієборець» . Це геніальний твір митця Іоанна Пінзеля, найкращий зразок львівської скульптури XVIII століття, що стоїть в одному ряді з шедеврами світової пластики. Інтер’єр храму вражає багатством і різноманіттям іконопису. На особливу увагу заслуговує діяльність видатного художника XVIII століття Луки Долинського, він намалював ікони вівтаря з постатями пророків, які відзначаються шляхетністю образів, трактованих з позицій гуманізму. У кіоті лівого нефу обов’язково слід оглянути цінну реліквію – ікону Теребовлянської Матері Божої XVII століття. 1663 року з очей Богородиці 40 днів текли сльози, як попередження про турецьку облогу міста. Вдруге ікона заплакала 1704 року, коли шведський король Карл XII загарбав Львів. До наших днів ікону покриває срібна риза, справлена ігуменом теребовлянського монастиря. У підземній частині собору – крипті – знаходяться саркофаги найвизначнішого діяча Греко. Католицької Церкви митрополита Андрея Шептицького та інших ієрархів. Навпроти собору стоїть палац митрополитів, споруджений архітектором Фесінґером у XVIII столітті у стилі рококо з деякими вкрапленнями класицизму. Апартаменти палацу мають багате оздоблення. З іншого боку храму височіє дзвіниця, на якій висить найдавніший дзвін у всій Україні. Напис на ньому датований 1341 роком і свідчить про військові лихоліття давніх часів.
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського Відділ Національного музею Характерний червоноцегляний будинок музею, витриманий у неороманському стилі (колишня вілла і творча майстерня польського художника Яна Стики), був збудований наприкінці ХІХ ст. відомим львівським архітектором Ю. Захарієвичем. Саме тут Ян Стика разом із В. Коссаком та З. Розвадовським малювали перші ескізи знаменитої панорами «Битва під Рацлавіцами» , У березні 1972 р. з нагоди урочисто відзначеного ЮНЕСКО 100 -річчя від дня народження Олекси Новаківського у приміщенні майстерні було відкрито художньо-меморіальний музей.
О. Новаківський - твори Зрілий львівський період творчості О. Новаківського (1913 -І935) представлений у другому залі. До числа кращих творів у цьому залі належать два монументальні, овальної форми панно – «Мистецтво» та «Наука» (19І4 -І9І8), виконані художником на замовлення Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові Шедевром пізньої зрілої творчості О. Новаківського є його відомий твір «Довбуш – володар гір» (19 З 1
Автопортрет Сповненою драматизму сповіддю художника перед майбутніми поколіннями є його останній «Автопортрет з букетом квітів» (1933). Художник постає в цьому творі як справді героїчна, прометейська особистість,
Музей Л. Левицького Художньомеморіальний музей Леопольда Левицького (1906 – 1973) – колишня оселя одного з найвидатніших графіків минулого століття Заснований у 1984 р. заходами громадськості міста та наполегливими стараннями дружини художника Гені Левицької
Про Левицького Експозиційні матеріали висвітлюють творчу біографію Л. Левицького: навчання у Краківській академії мистецтв, участь у «Краківській групі» тощо. Графіка Л. Левицького цього періоду репрезентує його як оригінального, самобутнього майстра, який вільно володів багатьма складними техніками, митця, наділеного дивовижною спостережливістю, здатного до ідейнообразних узагальнень. Цей період представлений творами 1931 – 1935 рр. : «Водяний млин» , «Роздуми» , «Водоноша» , «Вагар» , «Коваль» та ін. Поряд із реалістичними зарисовками – і безпредметні композиції, а також ранні живописні роботи, серед яких «Композиція» (1930– 1935), «Автопортрет Л. Левицького» (1935), «Портрет дружини художника» (1940) та ін. Наступний період життя і творчості Л. Левицького розпочався після заборони «Краківської групи» (1936 р. ) і повернення художника додому, до рідного Чорткова, де він до 1941 р. працював у районній газеті. Під час німецької окупації митець перебував у Середній Азії. 1945 р. Леопольд Левицький повернувся в Україну, до Львова.
Факти про митця над серіями гравюр «Спогади мого батька» , «Мої спогади» (обидві – 1946– 1947). Частина робіт із цих серій представлена в експозиції. У перші повоєнні роки митець працював над графічними циклами «Солдатська бувальщина» , «Нескорена земля» (обидві – 1947– 1949), монотипіями «Гетто» (1961– 1962). У 1950– 1960 -х рр. Л. Левицький експериментував в різних техніках – лінориті, монотипії, автолітографії, сухій голці, акварелі. повернення художника додому, до рідного Чорткова, де він до 1941 р. працював у районній газеті. Під час німецької окупації митець перебував у Середній Азії.
Твори Л. Левицького На експозиції особливу увагу привертають композиції «Сім’я» (1953), «Вулиця» (1960), «Погруддя дівчини» (1960 -ті рр. ) лінорит «Пляж» (1960), кольоровий лінорит «Сутінки» (1960), «Біля колиски» (суха голка, 1960 -ті рр. ). «Бабусі і онуки» (1960 -ті рр. ) та ін. Ліричним настроєм пронизані сільські пейзажі та жанрові сцени із сільського життя: «Баба Горпина» (1960 -ті рр. ), «Кози і птахи» , «Все вище і вище» (обидві – 1970 -ті рр. ). Літографія «Скрипаль» (1973) стала останньою роботою Леопольда Левицького – митця, без якого важко уявити львівську графіку 1930– 1970 -х рр.
Надгробок. Личаківське кладовище На тлі цих виставок та експозиції часто відбувалися творчі зустрічі, обговорення, вечори з друзями та учнями Л. Левицького. Їхні спогади про митця опубліковані окремою збіркою у 2004 р. Сьогодні Художньомеморіальний музей Л. Левицького – один із активних осередків сучасного художнього життя Львова. Надгробок на могилі Л. Левицького
Палац на Чупринки Юзефом Пйонтковським. Буд. № 50, 52. Житлові будинки. Початково зведені як прибуткові будинки архітектора Юзефа Сосновського за його власним проектом у 1900– 1908 роках. Скульптурне оздоблення фасадів приписують Антонію Попелю.
Художньо-меморіальний музей Івана Труша Іван Труш – видатний український художник кінця XIXпершої половини XX ст. , великий майстер пейзажу , портрету, побутового жанру. Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла Грушевського, Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Соломії Крушельницької
І. Труш , знаходиться в будинку художника спорудженому за проектом відомого архітектора О. Лупшинського. З 1951 року тут була відкрита майстерня – музей І. Труша, якою завідувала донька художника Аріадна Згодом діти Івана Труша Аріадна та Роман подарували будинок музею з метою створення у ньому меморіальної експозиції, яка була відкрита у 1989 р. , до 120 -літнього ювілею художника.
Замок І. Труша На експозиції представлені оригінальні твори художника різних періодів : краєвиди Криму, Єгипту, Палестини, з серій «В обіймах снігу» , «Сосни» , «Життя пнів» , твори на гуцульську тематику. Також; портрети видатних діячів української культури та родинні портрети
В трьох кімнатах першого поверху глядачам пропонуються одна з ранніх робіт Івана Труша ( «Студія нагого старця» , 1897) періоду його навчання в Кракові та кращі зразки його портретного доробку: портрет Івана Франка (1940), Івана Нечуя. Левицького (1900), Володимира Антоновича (1900), Михайла Грушевського (1900), Михайла Драгоманова та кардинала Сильвестра Сембратовича (1899). На виняткову увагу заслуговують портрети родини художника, серед яких вирізняється портрет дружини Аріадни (1904). Портрет І. Франка На другому поверсі в просторій майстерні, оформленій за проектом самого Труша, представлено роботи з пейзажного доробку художника. Картини «Кипариси» та «Хмари» – із кримської серії, що створювалася протягом чотирьох десятиліть під враженням від поїздок автора до Криму (1901, 1903, 1904). Чимало італійських пейзажів зі зразками античної архітектури, невеликі етюди з пініями і кипарисами, цикл картин «Віа Аппія» із видами старовинної римської дороги стали результатом подорожей митця в Рим (1902) та Венецію (1908). Одинока сосна
Опис експозиції Арабські мотиви із зображенням природи південних країн створені під час майже двохмісячного перебування Труша в Єгипті та Палестині (1912). Цікаві за сюжетами та технікою виконання, ці роботи характеризуються монументальністю та стриманістю колористичної гами. В експозиції ця тема висвітлена в творах «Сфінкс» (1928), «Вечірній пейзаж з річкою Йордан» , «Араб під селом» , «Оливні дерева» (1928) і «Бедуїн в оазі» (1912), в яких художник майстерно передав життя в пустелі. Виняткове місце в живописній спадщині Івана Труша належить творам із зображенням рідної природи. Особливим настроєм пройняті вечірні галицькі пейзажі: «Самітня могила» , «Млин уночі» та «Захід сонця в Брюховичах» . В сюжетно-тематичних композиціях із серії «Наше життя» ( «Йордан на Гуцульщині» , «Сільський хлопчина» , «Весна на Гуцульщині» , «Гуцулки біля церкви» ) автор демонструє традиції гуцулів та природу Українських Карпат.
Про музей Труша Двоповерхова вілла у стилі пізньої сецесії була зведена по вулиці Обводовій (тепер – вулиця Івана Труша) за проектом львівського архітектора Олександра Лушпинського. Тут з 1910 по 1941 рік художник мешкав разом із сім'єю. Після смерті художника будинком заопікувалась його донька Аріадна Труш-Слоневська, яка в 1951 р. організувала постійну виставку в батьковій робітні, а згодом діти митця (Аріадна та Роман) заповіли дім в дар українському народу в особі Національного музею у Львові, який володіє найбільшою на сьогодні колекцією творів Івана Труша. Понад півсотні з них експонується нині в Художньо-меморіальному музеї, що офіційно розпочав свою роботу в 1989 році.
Скачать презентацию Питання — відповіді Богдан- Ігор Антонич
роондо - музеъ.ppt