Освіта в Україні в 1917 -1920 рр

Освіта в Україні в 1917 -1920 рр.

Крах Російської імперії з її багатовіковою централізаторською і русифікаторською політикою, боротьба за утворення суверенної української держави, глибокі соціальноекономічні зрушення і пов'язана з цим хвиля сподівань та надій викликали духовне піднесення в суспільстві, яке проявилося у галузі культурного життя. Кожен політичний режим, що утверджувався в Україні, прагнув вести власну лінію в галузі освіти.

«Просвіти» Відразу після лютневої революції 1917 р. набувають повсюдного поширення національні культурно-освітні організації — «Просвіти» , які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки й курси, видавали українські книги та журнали. В їхній роботі активну участь брали відомі діячі української культури, науки й освіти. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 відділення «Просвіти» . На цей час було відкрито 57 середніх шкіл з українською мовою навчання, які існували на приватні або громадські кошти, а через рік їх число зросло до понад 150. Велика увага приділялася виданню українських підручників.

ЦК КП(б)У висували своїх представників до керівництва «Просвіт» . Оголошувалося, що заможне селянство, поміщики й фабриканти не мають права брати участь у роботі «Просвіт» . У липні 1920 р. було вироблено зразковий статут «Просвіт» , який визначив комуністичний характер їхньої діяльності. На той час число «Просвіт» уже перевищувало 1500 і продовжувало зростати. У червні 1921 р. їх було вже 4227. Однак перебудувати діяльність «Просвіт» виявилося неможливим, і тоді більшовики в 1921 р. пішли на знищення цих національних культурно-освітніх організацій.

Велика заслуга Центральної Ради полягала в тому, що вона розгорнула будівництво української школи. За короткий час на приватні й громадські кошти було засновано 53 українські гімназії, укладено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації школи.

Освіта у період гетьманату У період гетьманату тривала українізація шкільної справи. Враховуючи, що справа українізації шкіл, особливо початкових, найбільше гальмувалася за відсутності кваліфікованих педагогів, Міністерство народної освіти приділило увагу впровадженню вивчення української мови в учительських семінаріях.

Освіта за доби Директорії За доби Директорії українізація школи провадилася ще інтенсивніше, але в зв'язку зі швидким перебігом політичних подій закріпити її результати не вдалося. 1919 р. українізація народної освіти була перервана. Склад Директорії в другій половині 1919 р. : Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра

Освіта у перші роки становлення радянської влади в Україні

У грудні 1917 р. більшовики на своєму з’їзді у Харкові проголосили Українську Радянську Республіку. Але їх влада в Україні в перші роки поширювалася лише на сході (Донбас), території УНР вони окуповували лише періодами.

• Спочатку українські більшовики не мали чіткої освітньої політики, спрямувавши свої зусилля, передусім, на ліквідацію старої системи освіти, відокремлення школи від церкви, формування нового апарату управління освітою, втягнення у революцію і привернення на свою сторону широких мас учительства тощо. У грудні 1917 р. вони створили Народний Комісаріат Освіти України на чолі з В. Затонським. •

У травні 1919 р. більшовики прийняли "Положення про єдину трудову школу УРСР". «Положення» передбачало: Ø запровадження безкоштовного і спільного навчання дітей обох статей з 8 -ми років Ø загальноосвітній і політехнічний характер навчання Ø заборону релігійного виховання Ø введення в основу роботи школи продуктивної праці дітей Ø заперечувалися перевідні і випускні екзамени Ø не допускалися домашні завдання учням Ø поділ на класи замінювався поділом на групи за рівнем підготовленості дітей до певних видів занять Ø ліквідовувалася 5 -бальна система оцінювання

У липні 1920 р. Наркомос УРСР видав "Декларацію про соціальне виховання дітей". "Декларація" вказувала на необхідність виховання дітей в дусі комунізму, трудового виховання, поєднання навчання і виховання у єдиному процесі.

У березні 1920 р. було затверджено українську радянську систему освіти, яка діяла з різними доповненнями десять наступних років. Її автор тодішній Нарком освіти Г. Гринько виходив з важливих потреб українського народу: – необхідність підготовки кваліфікованих робітників для потреб відбудови господарства; – необхідність організації захисту дітей і турботи про них через велику кількість сиріт і напівсиріт, які з’явилися у результаті революції та війни (~ 1 млн. або 1/8 всіх дітей).

Незважаючи на складні умови воєнного часу, в народній освіті України 1917 -1920 рр. відбулися позитивні зрушення. Наприкінці 1920 р. , згідно з офіційними даними, в Україні налічувалося 21, 9 тис. загальноосвітніх шкіл -дещо більше, ніж напередодні революції. За ці роки обліковий склад учнів зріс з 1, 7 до 2, 25 млн. Однак близько 1 млн дітей усе ще залишалося поза школою, а сотні тисяч записаних у відповідні класи, за умов голоду і розрухи, не відвідували заняття.

Дякую за увагу!