Організація та проведення наукового дослідження канд. пед. н.

Організація та проведення наукового дослідження канд. пед. н. , доц. Т. В. Лутаева

План 1. Методи наукового дослідження 2. Систематизація результатів та структура наукового дослідження (22 слайд) 3. Вимоги до наукової роботи

1. Методи наукового дослідження

• Метод – сукупність певних правил, прийомів, норм пізнання, оцінки або дії. • Метод – засіб досягнення будь-якої мети. • Метод наукового пізнання – це засіб пізнання, спосіб відтворення дійсності в нашій свідомості, тобто система принципів та правил практичної і теоретичної діяльності

Методи педагогічного дослідження за Смирновим В. І. Загальнонаукові Конкретно - наукові Теоретичні Емпіричні Загальнотеоретичні: vаналіз літератури, vспостереження (польові й vабстракція і архівних матеріалів, лабораторні); конкретизація; документації, vсамоспостереження; vаналіз і синтез; продуктів діяльності vбесіда; vпорівняння; людини; vпедагогічний консиліум; vпротиставлення; vаналіз понятійно- vвивчення й узагальнення vіндукція і дедукція термінологічної масового й індивідуального Соціологічні: системи; педагогічного досвіду; vанкетування; vаналогії, які vпедагогічний експеримент vінтерв’ювання; основані на (глобальний, локальний, vекспертні спільності мікроексперимент, природній опитування; фундаментальних і лабораторний); vрейтинг законів діалектики vнауково-педагогічна Соціально-психологічні: для процесів експедиція vсоціометрія; природи; vтестування; vпобудова гіпотез, vтренінг побудова уявного Математичні: експерименту; vранжування; vпрогнозування; vшкалування; vмоделювання

Методи загальнотеоретичних досліджень • Порівняння – робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання, зіставлення одержаних результатів з цілями, що намічалися. • Класифікація – логічний розподіл фактів, даних, явищ за певною ознакою, характерною для цієї групи. • Узагальнення – фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального, дозволяє проникнути в сутність явищ і оцінити їх. • Індукція та дедукція; Історичний метод • Конкретизація – розумовий процес перетворення предмета з виокремлених раніше абстракцій. • Теоретичний аналіз – виділення і розгляд окремих сторін, ознак, особливостей явищ (Аналіз понятійно- термінологічної системи) • Математичні і статистичні; Абстрагування • Формалізація

Загальнонаукові методи дослідження Абстрагування (від лат. – віддалення) - відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення кількох рис, які цікавлять дослідника Процес абстрагування має два ступені: • Перший: виділення найважливішого – встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна лишити його осторонь як несуттєвий). • Другий: реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як "модель" першого.

Загальнонаукові методи дослідження Історичний метод • Дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. • Один з основних методів наукового пізнання в суспільних науках.

Загальнонаукові методи дослідження Індукція (від лат. – наведення) - умовивід часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому • Як метод дослідження індукція - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень, окремі факти неначе виводять до загального положення.

Загальнонаукові методи дослідження Дедукція (від лат. – виведення) – умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини • Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. • Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних задач до загальних і перехід від розв'язання задачі у загальному вигляді до окремих її варіантів.

Загальнонаукові методи дослідження Ідеалізація – це конструювання подумки об'єктів, які не існують у дійсності або практично нездійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло). • Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки: • багатоступінчастому абстрагуванню (наприклад, абстрагування від товщини приводить до поняття "площина"); • переходу подумки до кінцевого випадку в розвитку якоїсь властивості (абсолютно тверде тіло); • простому абстрагуванню (рідина, що не стискується). Будь-яка ідеалізація правомірна лише в певних межах.

Загальнонаукові методи дослідження Формалізація – метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом зображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики Переваги формалізації: • забезпечує узагальненість підходу до розв'язання проблем; • символіка надає стислості та чіткості фіксації значень; • однозначність символіки (немає багатозначності звичайної мови); • дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замінювати вивчення реальних речей та процесів вивченням цих моделей.

Загальнонаукові методи дослідження Моделювання (об'єкт дослідження є важкодоступним) Розрізняють ряд видів моделювання: • 1. Предметне моделювання (модель відтворює геометричні, фізичні, динамічні або функціональні характеристики об'єкта). Наприклад, модель моста, греблі. • 2. Аналогове моделювання (модель і оригінал описуються єдиним математичним співвідношенням): електричні моделі, що використовуються для вивчення механічних, гідродинамічних і акустичних явищ. • 3. Знакова моделювання (в ролі моделей виступають схеми, креслення, формули). • 4. Уявне моделювання (моделі набувають мислення наочний характер): модель атома, запропонована Бором. • 5. Включення в експеримент не самого об'єкта, а його моделі, в силу чого останній набуває характеру модельного експерименту. Цей вид моделювання свідчить про те, що немає жорсткої межі між методами емпіричного і теоретичного пізнання.

Математичні і статистичні методи дослідження • Математичні: реєстрація ранжування шкалування • Статистичні: середнє арифметичне медіана дисперсія

Шкали вимірювань найменувань надання об'єктам вивчення цифрових позначень порядку співвідношення типу «більще-менше» , «краще-гірше» інтервалів «наскільки більше? » відносин чітко визначено положення нульової точки Рис. 2. 4. 1 Шкали вимірювань

СЕРЕДНЄ АРИФМЕТИЧНЕ х- отримані у дослідженні значення (варіанти); п - число варіант.

Емпіричні методи - спостереження - самоспостереження; - вимірювання; - опитування; - експеримент; - порівняння; - моделювання; - метод аналізу ситуацій; - метод фокус-груп; - метод аналізу документів

Емпіричні методи: Метод спостереження Цілеспрямоване сприйняття певного явища у процесі якого дослідник одержує фактичний матеріал. Правила спостереження: невтручання у процес, фіксація отриманих даних, наявність обєкта і предмета, субєкта спостереження, точки відліку, інструментарію (методики, прилади) плану спостережень. Розрізняють спостереження: • включене і невключене -зовнішнє (дослідник або стає членом групи, або в позиції “збоку”); • відкрите (досліджуваному відомий сам факт спостереження) і приховане; • суцільне і вибіркове • стандартизоване (цілеспрямоване спостереження, звіт готується за стандартизованою формою з описом усіх можливих параметрів) і нестандартизоване (може бути цілеспрямованим, однак не мати чітких пара- метрів) • польове (орієнтоване на реальні життєві ситуації) і лабораторне (орієнтоване на спеціально створені умови)

Процеси спостереження • Визначення завдання і • причинами помилок мети можуть бути: • Вибір об'єкта і • 1) різниця у соціальному предмета стані дослідника і • Вибір ситуації досліджуваних; спостереження • 2) перше враження; • Вибір способу спостереження • 3) попередні зустрічі, що сприяють формуванню • Вибір способу реєстрації певної настанови; спостережуваного • 4) явища • Обробка й перенасиченості інтерпретація одноманітною діяльністю отриманої інформації тощо.

Вимірювання – операція, за допомогою якої визначається відношення однієї (вимірюваної) величини до іншої однорідної величини (яку беруть за одиницю) Групи вимірювань: Метрологія – розробляє • Первинні (безпосереднє методології і теорії вимірювання: довжина вимірювання. прямокутника) і вторинні • У 18 ст. встановлено (результат маніпуляцій з еталони довжини – метра, первинними: площа прийнято метричну систему прямокутника, мір демографічні коефіцієнти • У 1875 р. підписано смертності Міжнародну метричну • Грунтується на масштабах конвенцію, в 1960 р. – об'єкта (мікровимірювання, Міжнародну систему макровимірювання, одиниць нормальні вимірювання)

Емпіричні методи: Методи опитування – отримання інформації за допомогою відповіді опитуваного (респондента) на запитання, поставлені дослідником (інтерв'юером) Бесіда – самостійний чи додатковий метод, що застосовується з метою одержання необхідної інформації Інтерв‘ю – різновид бесіди відбувається за заздалегідь наміченими питаннями Анкетування – вид письмового опитування. Може бути відкритим і закритим Тестування – виявлення визначених якостей особистості й інтенсивності їх виразності Рейтинг – оцінка певного явища, людини компетентними суддями Метод фокус-груп – фіксуюче інтерв'ю певної цільової групи, що поводиться за певними правилами Експертне опитування – опитування експертів (фахівців у тій або іншій галузі науки і практичної діяльності)

Методи опитування Анкетування Питання анкет можуть бути прямими й опосередкованими, у формі продовження того чи іншого висловлення, відкритими (респондент відповідає у вільній формі), закритими (в анкетах представлено можливі варіанти відповідей, і респондент визначає один із них), напівзакриті (представлено варіанти відповідей, але є можливість відповідати у вільній формі). 3 частини анкети: 1. Звернення до респондента 2. Основні та неосновні запитання 3. Паспортичка (запитання соціально-демографічного змісту, сформульовані у закритій формі) Надійність даних анкетного опитування залежить: • відповідності запитань меті, завданням дослідження, фіксації його найбільш суттєвих боків; • від якості формулювання запитань, їх однозначності; • від ставлення респондентів до опитування й бажання давати повну й правдиву інформацію, що вимагає конфіденціальності анкетування та ін.

Методи опитування тестування • стандартизоване, часто обмежене в часі випробування; метод вимірювання і оцінки якостей і станів індивіда; • дозволяє за допомогою спеціально розроблених завдань, питальників об’єктивно вивчити характеристики певного процесу (тести успішності, тести умінь, діагностики рівня компетентності), тести досягнень інтелекту, креативності та ін. ) • Проблеми тестування: правильність теоретичної концепції, що покладена в основу тесту; валідність (здатність тесту вимірювати те, що він має вимірювати)

Методи опитування Метод рейтингу оцінка тих чи інших сторін діяльності, якостей особистості компетентними експертами, які повинні : • глибоко знати предмет оцінки, • бути здатними до розв’язання творчих завдань, • позитивно ставитися до проведення експертизи, • бути справедливими, об’єктивними, самокритичними, • виявляти аналітичність, конструктивність мислення.

Емпіричні методи. Метод експерименту • Це дослідницька діяльність, метою якої є вивчення причинно-наслідкових зв'язків, що передбачає виконання таких умов: 1) дослідник сам стимулює виникнення та вияв досліджуваного явища; 2) дослідник може варіювати, змінювати умови, за яких проходить явище; 3) є можливість неодноразово відтворювати результати; 4) експеримент дає змогу встановлювати кількісні закономірності, які допускають математичне формулювання.

Оформлення виконаної роботи Практичні рекомендацій Аналіз і узагальнення одержаних результатів СТРУКТУРА ЕКСПЕРИМЕНТУ Контрольні заміри результатів Експериментальна робота Технологія перевірки гіпотези Аналіз і узагальнення даних Збирання констатуючого матеріалу Вивчення досвіду вирішення проблеми Вивчення теорії й історії питання Визначення загальної методології Складання списку літератури з проблеми Складання плану дослідження і плану наукової роботи Проблема, тема, мета, об’єкт, предмет і завдання дослідження Рис. 2. 3. 1 Структура експерименту

• Проблема - це формулювання питання, яке ще невідоме і яке вимагає розв’язання. • Тема – чітке визначення аспектів дослідження, які є актуальними і не розробленими в науці. Тому проблема повинна знайти відбиття в темі. • Мета - виявлення взаємозв’язків, закономірностей, розробка теорій, технологій, виявлення й перевірка умов тощо. • Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, що вимагає вивчення. • Предмет – аспект сфери пошуку в межах об’єкта.

Розрізняють експерименти • Натурні - проводяться з реальними обєктами, • Природній явищами, процесами в експеримент реальних умовах їх існування, • Лабораторний виникнення і проходження експеримент • Модельні - властиве заміщення реальних об‘єктів моделями • Уявні є експериментним способом мислення за принципом “спробуємо і подивимося, що вийде”

ЕТАПИ ЕКСПЕРИМЕНТУ I. Констатуючий: з’ясування стану об’єкта дослідження, тобто фіксація його рівня, стану. II. Формуючий: організація діяльності для перевірки методів, засобів, підходів. III. Контрольний: перевірка ефективності методів, засобів, підходів.

2. Систематизація результатів та структура наукового дослідження

Наукове дослідження – це процес здобуття нових знань, які розкривають нові явища та властивості досліджуваних об’єктів для подальшого використання їх у практичній діяльності людини Науково-дослідний процес – це сукупність організаційних, методологічних, методичних і технічних прийомів Основні стадії НДП: • Організаційна (сучасний стан та історія дослідження питання, висунення гіпотез) • Дослідна • Узагальнення • Апробація • Реалізація результатів дослідження

Види досліджень Показники Прикладні Фундаментальні Характеристика Орієнтовані на Мають глибинний конкретний та близький характер, без якого не результат може існувати цілісна теорія Мета дослідження Розроблення на основі Пізнання матеріальних фундаментальних наук основ і обєктивних не тільки конкретних законів руху і розвитку пізнавальних, а й природи, суспільства і прикладних проблем мислення як таких, безвідносно до їхнього практичного використання Показник виміру Здобуття істинного ефективності знання, практична знання значущість

Види наукових досліджень • Наукова монографія • Конспект • Реферат, реферативний огляд • Навчально-методичні • Анотація (до статей, видання: підручники, авторефератів, посібники, навчально- монографій, інших видань) методичні збірники, • Резюме вказівки, матеріали, • Тези хрестоматії тощо. • Наукова стаття • Повідомлення й доповіді • Дисертації (кандидатська • Курсова (навчально- і докторська), дослідна робота), дипломна (дипломний автореферат (до 1 -2 др. проект) магістерська арк. ), анотація до робота, дисертація автореферату. • Аналітична записка, науковий звіт • Рецензія, відгук

Реферат Курсова робота Види навчально -дослідної роботи студента Дипломна Магістерська робота . Види навчально-дослідної роботи студентів

Реферат ( від. лат. refero - повідомляю) - стислий виклад у письмовому вигляді змісту наукової праці (її частини), літератури з теми Основні функції реферату: • інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ, позбавляє необхідності знайомитися з повним текстом документу; • пошукова – реферат використовується в інформаційно- пошукових, зокрема й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації. Об’єктами реферування виступають: • наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін. ); • розділи із книг (монографій, збірників праць і т. д. ); • патентні документи; • депоновані рукописи.

Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Види рефератів Монографічний Оглядовий (за одним (за кількома джерелом) джерелами) Схема 4. 1. 2. Види рефератів

Обов’язкові компоненти реферату Вступ • Містить короткі відомості про автора, назви і стислу оцінку робіт, що реферуються, формулювання мети реферату. Основна частина • Її завдання полягає у вичерпному викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох глав або підглав, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату. Висновки • Їх викладають у формі міркувань, узагальнень, зауважень референта щодо порушених у рефераті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.

Етапи роботи над рефератом Виклад матеріалу відповідно до складеного плану. Формулювання мети реферату, коригування первинного плану. Ознайомлення з науковою літературою Обміркування теми, складання попереднього плану реферату. Вибір або формулювання теми. З’ясування форми реферату, яка б відповідала його меті. Етапи роботи над рефератом

Вимоги до оформлення реферату Використання паперу типового формату. Скріплення і пронумеровування сторінок. Правильне оформлення титульної сторінки. Подання списку літератури в алфавітному порядку з дотриманням правил наукового апарату. Недопустимість жодних надмірностей в оформлені (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту роботи.

Критерії оцінки реферату 1 • Відповідність темі змісту і форми реферату. 2 • Глибина, повнота розкриття теми. 3 • Логіка викладення матеріалу. 4 • Термінологічна чіткість. • Рівень навичок самостійної роботи з наукової 5 літературою та вміння критично оцінити її. 6 • Власне бачення проблеми дослідником, творчий характер роботи. • Якщо реферат є основою усного повідомлення, 7 враховують і вміння відібрати найсуттєвіший матеріал для короткого виступу.

Курсова, бакалаврська дипломна, магістерська роботи професійно орієнтоване дослідження, може мати теоретично-практичний характер для виявлення фахових навиків і вмінь, здобутих під час навчання.

Курсова робота - це наукове дослідження самостійного характеру, яке може мати теоретичний або дослідно- експериментальний характер.

Курсові роботи Реферативні Дослідницькі допомагають навчити студентів критично користуватися науковою допомагають навчити літературою, правильно оцінювати її, студента спостерігати глибоко осмислювати певні питання, зіставляти висловлювання різних факти, самостійно учених з одного і того ж питання, досліджувати проблеми, коментувати їх, мотивувати аналізувати і відповідно правильність або помилковість окремих теоретичних положень, тлумачити їх, робити теоретичні узагальнення. висновки та узагальнення. Види курсових робіт

Структура курсової роботи Вступ • обґрунтування вибору теми, її актуальність, значущість для науки і практики, визначити мету роботи й підпорядковані їй завдання; Основна частина • послідовно розкрити тему. викладаючи свої спостереження, міркування, кожне теоретичне положення слід підтверджувати самостійно дібраними прикладами, кількість яких має бути достатньою для висновків та узагальнень Висновки • подають стислі висновки, які іноді формулюють тезисно

Магістерська робота є кваліфікаційним науково- практичним доробком, що містить (математично) обґрунтовані теоретичні чи експериментальні результати, наукові положення і свідчить про спроможність студента самостійно проводити наукові дослідження в обраній галузі знань.

Орієнтовний план дій щодо виконання дипломної роботи: 1. Вибір одного з напрямів курсової роботи. 2. Складання списку літератури з теми. 3. Визначення проблеми і аналіз його стану в науці і практиці. 4. Визначення і аналіз базових понять з теми дослідження. 5. Складання плану роботи. 6. Обґрунтування актуальності теми (об’єкт, предмет, мета, завдання). 7. Складання змістовного огляду теоретичних джерел з теми. 8. Написання розділу “Аналіз літератури з теми”. 9. Розробка різних способів рішення проблеми.

Для обрання теми магістерської роботи необхідно: Ознайомлення з Перегляд новітніми каталогів результатами захищених робіт досліджень галузі науки і техніки Перегляд відомих Оцінка методів наукових рішень за дослідження у допомогою нових конкретній галуз методів і науки Процедури обрання теми магістерської роботи

Науковий реферат • Інформативний реферат повинен містити (реферативна доповідь) – • Наукові дослідження, інформування працівників проведені автором наукові досягнення з метою їх • Виклад поглибленого вивчення та сформульованих гіпотез впровадження • Систему доказів • Хід експериментів та Структура: отримані результати • 1. Загальна частина • Наукову новизну та (характеристика ситуації, в якій практичне значення розглядається проблема) результатів • 2. Основна частина (викладення • Опис стану об'єкта основних положень, точок зору, досліджень, виявлені їх критичний аналіз) недоліки та висновки • 3. Заключна частина щодо їх усунення (формулювання висновків)

Реферативний огляд – узагальнена характеристика кількох джерел. • Реферування – процес аналітично- синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документу, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). • У бібліотеці документи реферують при укладанні реферативних покажчиків літератури, підготовці реферативних оглядів, тематичних підбірок і дайджестів.

Автореферат • Короткий виклад наукової праці самим автором. • Структурно автореферат складається із загальної характеристику роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисертації, анотацій українською, російською та англійською мовами.

Повідомлення й доповіді • повідомлення (5 -7 хв. ) • доповіді (15 -20 хв. ) на наукових (науково-практичних, науково- теоретичних, науково-методичних) конференціях, семінарах, симпозіумах, „круглих столах”, конгресах, форумах

Доповідь на науковій конференції Особливості підготовки доповіді • План доповіді (аналогічний плану статті) • Частину даних слід представити у вигляді ілюстрацій (схем, графіків, алгоритмів тощо) • До ілюстративного матеріалу надаються коментарі • Усна доповідь триває 8 -10 хв. • Обсяг доповіді є меншим від статті • Доповідач повинен реагувати на попередні виступи за темою його доповіді • Полемічний характер доповіді викликає інтерес слухачів і підвищує їх активність

• Рецензія Автором її, як правило, стає фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. • Рецензія передбачає аналіз та оцінку певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу. • Рецензією вважається відгук (відзив) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської і докторської дисертацій. Основні елементи рецензії: • 1) об’єкт і предмет аналізу; • 2) актуальність теми; • 3) короткий зміст; • 4) формулювання основної тези; • 5) загальна оцінка; • 6) недоліки, прорахунки; • 7) висновки. Об’єктом оцінювання служать насамперед: • - повнота, глибина, всебічність розкриття теми; • - новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; • - коректність аргументації і системи доказів; • - достовірність результатів; • - переконливість висновків.

Відгук • Стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). • Особливість відгуку наукового керівника чи консультанта: підтвердження готовності виконаної роботи до захисту, зосередження уваги на найважливіших моментах та якості дослідження. • Обсяг відгуку: 1– 3 сторінки (3– 5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

Стаття - науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру, своєрідне дослідження важливої наукової, суспільно- політичної чи літературної теми. Есе (фр. essai - спроба, намір, начерк) - невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висвітлює індивідуальні думки та висловлення щодо конкретного питання і не претендує на вичерпне і визначальне тлумачення теми.

Наукова стаття • Один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого. • Обсяг наукової статті: 6– 22 сторінки, тобто 0, 35– 1 др. арк. (10– 40 тисяч знаків). Необхідними елементами мають бути: • постановка проблеми у загальному вигляді, її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями; • аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор; • виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; • формулювання мети статті (постановка завдання); • виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; • висновки даного дослідження; • накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямі.

Наукова стаття – опублікована праця, яка містить наукові висновки, отримані в результаті проведеного дослідження • Вступ: Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими практичними завданнями (5 -10 рядків) • Вихідні передумови: Аналіз останніх досліджень і публікацій, на які спирається автор, вирішення проблемних питань, яким присвячена стаття (5 -8 рядків) • Невирішені складові загальної проблеми (декілька рядків) • Постановка завдання: Мета статті • Виклад основного матеріалу дослідження • Висновки і перспективи подальших досліджень, розвідок у цьому напрямі Анотація (укр. , рос. і англ. мовами) – стисла характеристика, у якій викладено зміст першоджерела

Тези • це стислі, лаконічно сформульовані основні положення доповіді, повідомлення, статті чи іншого первинного авторського твору

Монографія – наукове дослідження однієї проблеми • Монографія складається із розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів. • Монографія містить схеми, таблиці, формули, рисунки, посилання на літературні джерела (у хронологічній послідовності або за алфавітом)

Дисертація – наукова праця, підготовлена для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня. Дисертація супроводжується написанням автореферату Структура дисертації Вступ: • актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження; • Наукова новизна • Практичне значення одержаних результатів • Апробація результатів дисертації • Публікації • Структура та обсяг дисертації Основний зміст дисертації Висновки Список використаних джерел Список опублікованих праць за темою дисертації

Анотування • Процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, • Мета – отримання узагальненої характеристики документу, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. • Використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

3. Вимоги до наукової роботи

Наукові дослідження як цілеспрямоване пізнання Процес Результат - суб'єкти - мета та характер наукової - письмова робота праці - мова науки - рівень творчості -рівень новизни та - засоби і устаткування для практичність наукового пошуку - форма презентації

ЗАГАЛЬНА СХЕМА НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ • Обгрунтування актуальності обраної теми • Постановка мети і конкретних завдань дослідження • Визначення об'єкта і предмета дослідження • Вибір методів (методики) проведення дослідження • Опис процесу дослідження • Обговорення результатів дослідження • Формулювання висновків, оцінювання одержаних результатів

• Проблема - це формулювання питання, яке ще невідоме і яке вимагає розв’язання. • Тема – чітке визначення аспектів дослідження, які є актуальними і не розробленими в науці. Тому проблема повинна знайти відбиття в темі. • Мета - виявлення взаємозв’язків, закономірностей, розробка теорій, технологій, виявлення й перевірка умов тощо. • Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, що вимагає вивчення. • Предмет – аспект сфери пошуку в межах об’єкта.

Характерні ознаки наукової роботи - Чіткість побудови вмісту - Логічність викладу - Аргументація результатів - Лаконічність і точність формулювань - Довідність висновків і рекомендацій

Основні стадії науково- Характеристика дослідного процесу сучасного наукового дослідження - Наявність об'єкту и • Організаційна предмету (сучасний стан та історія дослідження - Новизна и практична питання, висунення значущість гіпотез), - Науковий • Дослідна, інструментарій • Узагальнення, - Актуальність та результативність • Апробація, • Реалізація результатів дослідження

Послідовність виконання НДР • Планування роботи (термін виконання) • Збір літературних джерел • Обробка і систематизація джерел • Вивчення практичного досвіду

Чого варто уникати при написанні наукової роботи: • Розмовного стилю і сленгу; • Зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства; • Незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; • Мовних штампів. Не втрачайте почуття міри. Не пишіть довгі складні речення з заплутаними конструкціями; • Надмірного використання дужок (зловживання ними означає, що дослідник працює „неритмічно”, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення); • Чоловічого „шовінізму” у мові, зокрема науковій (неточність знання і зловживання чоловічим родом при з’ясуванні, хто „автор(ка)” чи „дослідник(ця)”, „він” чи „вона”; слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться покликатися); • Наказовості, повчальності; • Тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Використовуйте синоніми, зазирайте у словники.

Засоби накопичення матеріалів критичного аналізу літератури • а) папки з галузевої інформації, що містять окремі аркуші з відомостями про певні публікації; • б) цитування - дослівний запис авторського тексту; • в) витяги - скорочений або повний виклад змісту окремих фрагментів літературного джерела; • г) складання словника нових термінів; • д) анотація - коротка характеристика публікації з точки зору її змісту, спрямування, форми тощо. Анотації зручно розміщати на окремих картках з різних питань досліджуваної теми; • є) конспекти - детальний виклад змісту інформації.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) • короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. • Конспект при потребі буває коротким або детальним. • Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. • При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам’ять”). • Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. • За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту. •

Стиль і мова наукового дослідження – Формально-логічний виклад думок; використання висловів, що відображають причинно-наслідковий зв’язок; – Чіткість та однозначність наукової термінології; – Логічна конструкція тексту; – Об’єктивність викладу; – Посилання на джерела; – Цілісність та послідовність розвитку думки; – Відсутність емоційно забарвлених елементів мови (якщо це не стосується спеціальної тематики та ілюстрацій); – Необхідно і варто висловлювати власну думку (якщо вона має вагомі аргументи), але не слід зловживати займенником „я” настільки, щоб це кидалося у вічі; – Використання безособових форм і пасивних конструкцій (встановлено, доведено, виокремлено, з’ясовано тощо); – Ясність, доступність, зрозумілість положень і висновків. – Консультування з фахівцями, викладачами (не соромтеся!). – Редагування власного тексту, грамотність, охайність. – Дотримання основних вимог оформлення наукового тексту. – Вчасність подачі роботи на кафедру. – Наявність усіх необхідних завдань, що були зазначені.

Основні ознаки культури мови: точність логічність і правильніст послідовніст ь і чистота ь змістовність багатство доречність виразність і образність

Мова та стиль наукових праць • Якостями, які визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. До термінів ставляться такі вимоги: • а) повинен мати форму, зафіксовану в словнику, • б) має вживатися з одним значенням, • в) утворюючи похідні форми, слід дотримуватися літературних норм і не робити цього на власний розсуд; • г) якщо значення терміна викликає сумніви, слід звернутися до тлумачного словника; • д) не вживати в одному тексті і український термін, і його іншомовний відповідник.

У науковому стилі вирізняються 4 підвиди: • 1) суто науковий стиль – статті в журналах, наукові праці, дисертації, монографії, доповіді; • 2) науково-популярний – нариси, книги, лекції, статті; • 3) навчально-науковий – підручники, навчальні та методичні посібники, програми, збірники задач, завдань і вправ, лекції, конспекти, навчально-методичні матеріали; • 4) науково-діловий – технічна документація (контракти, інструкції, повідомлення про випробування та аналізи, формули винаходів, реферати тощо; Російська дослідниця Н. І. Колесникова виокремлює • 5) науково-інформативний – реферати, анотації, патентні описи; • 6) науково-довідковий – словники, довідники, каталоги

Форми мовленнєвої надмірності Плеоназм Тавтологія • (від грецьк. pleonasmos – • (від грецьк. tauto – «те саме» , «надлишок)» частковий збіг logos – «слово» ) – значень лексем, що утворюють змістові повтори, які виникають словосполучення: тоді, коли в реченні вживають • «пам’ятний сувенір» (сувенір – поряд однокореневі слова, подарунок на пам’ять), наприклад: «користь від «передовий авангард» (авангард використання цих приладів є – ті, хто попереду), «спільна незаперечною» . У наведеному співпраця» (співпраця – спільне прикладі легко уникнути розв’язання проблем), тавтології, вилучивши одне з «прейскурант цін» (прейскурант однокореневих слів або – довідник цін), «вільна вакансія» замінивши його синонімом чи (вакансія – вільна, незайнята займенником: «вигода від посада); «у березні місяці використання цих приладів є одержав 200 гривень грошей» незаперечною» . (слова місяць, гроші тут зайві).

Особиста думка • Необхідно і варто висловлювати власну думку (якщо вона має вагомі аргументи), • Як правило, для офіційних доповідей доречно уникати особових займенників я, ми, ти, ви, бо вони надають спілкуванню і тексту відтінку особистого звертання, неофіційного характеру. Найчастіше у науковій комунікації переважає використання безособових форм (досліджено, розглянуто, проаналізовано); для розмовної лексики, неофіційного спілкування, безпосереднього звернення до слухача чи читача автор може обрати „я”. Об’єктивності думки сприяють і безособові речення, пасивні звороти, зворотні дієслова. • Особові конструкції легко перетворити у безособові. Наприклад: я переконаний – цілком зрозуміло, що; ми вважаємо – вважається, що…

Цитати – дослівні уривки з використаних джерел • Текст цитати береться у лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання. • Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази), то такі вислови беруться в лапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело. • При цитуванні та переказі джерел найчастіше використовуються словосполучення: Автор писав /пише: „…”; Як твердив / твердить…; Згідно з уявленням…; За словами…; На думку…; Як справедливо зазначив / зазначає…; Учений так характеризує (описує, подає)…; Можна навести такі слова видатного вченого…; Автор наголошує на…; З точки зору автора…; Автор виділяє (пропонує, рекомендує, вважає, стверджує, підкреслює)…” і т. д. • Цитати мають подаватися лише з першоджерел. Коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні; тоді перед бібліографічним джерелом вказується: „цитується за: ”

Скорочення • Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалі. • Для зручності та зрозумілості в дисертаціях та інших видах наукових публікацій після змісту подається список скорочень, де подаються основні найуживаніші скорочення в тексті (скажімо, УМ – „Україна молода”, КП – „Комсомольская правда”, НЗ – „Наукові записки” і т. д. ). • Скорочення мають бути однаковими в усій роботі. • Перевірити написання скорочень можна за ДСТУ 3582 -97 „Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі” (затверджено наказом Держстандарту України 4 липня 1997 р. ).

Правила роботи з літературою • складання попереднього бібліографічного списку джерел, • підбір публікацій, • опрацювання публікацій

Бібліографічні посилання • Бібліографічні посилання – сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю, згаданий у тексті документ. • Дослідник зобов’язаний подавати посилання на всі джерела чи матеріали, які згадуються в науковому тексті, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляються проблеми, завдання чи вирішуються питання, поставлені у статті, монографії, дисертації тощо. • Посилання: найчастіше позначаються з використанням квадратних дужок із вказівкою порядкового номера за переліком посилань. Наприклад: „ У працях [1 -5]”. • Якщо в науковому тексті наводиться конкретна цитата, то в квадратних дужках зазначається номер позиції у списку використаних джерел і вказується конкретна сторінка. Наприклад: [5, с. 55]. • Посилання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їхнього порядкового номера. Наприклад: „рис. 1. 1”, „див. табл. 1. 1. ”, „у формулі (1. 1)” тощо.

Оформлення списку використаних джерел • Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних у дослідженні джерел і подається після висновків. • Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим (архівним, електронним тощо) твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків без пропусків будь-яких елементів, недоцільних скорочень тощо. Джерела розміщують одним із таких способів: • 1) у порядку появи посилань у тексті (вважається найбільш зручним для користування та рекомендований при написанні дисертацій і монографій); • 2) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. • Відомості про джерела, внесені до списку, варто подавати відповідно до вимог міждержавних і державного стандартів.

Складові мовленнєвого портрету оратора • Сила звучання: говорить тихо, нормально, гучно. • Темп мовлення: швидкий, уповільнений, дуже повільний. • Мелодика: мовлення безбарвне, одноманітне, монотонне, співуче. • Артикулювання: дикція: чітка, нормальна, погана, дефектна, недбала. • Тембр: відповідає (не відповідає) характеру комунікативної ситуації. • Паузи: міжфразові, фізіологічні, психологічні. • Наголошування: чи вимовляються склади з більшою силою голосу і зміною висоти тону. • Інтонування: стримане, м’яке, грубе, сором’язливе, тепле, холодне, веселе. • Свобода звучання: говорить вільно, стримано, здавлено. • Лексика: багата, бідна, літературна, побутова, наукова, колоритна. • Вибір мовних одиниць у мовленні; стиль мови. • Манери, неканонічні звукові знаки. • Загальне враження від промови.

Основные законы логики, по которым строится мысль и доказательство (три закона были сформулированы Аристотелем, четвертый закон сформулировал немецкий мыслитель Лейбниц): • Закон тождества: "Каждая мысль в процессе рассуждения должна иметь одно и то же 1. определение, устойчивое содержание" (ясность, точность рассуждений, определенность терминов и понятий). Нельзя подменять один предмет мысли другим, нельзя менять объем и содержание понятия, смешивать понятия (иногда в процессе рассуждений в разные понятия вкладывается одно и то же содержание или в одно и то же понятие вкладывается различное содержание). Нарушение этого закона отражено в русской поговорке "один про Фому, а другой про Ерему". • 2. Закон противоречия: "Две противоположные мысли об одном и том же предмете, взятом в одно и то же время, в одном и том же отношении, не могут быть одновременно истинными" (непротиворечивость), т. е. суждение и его отрицание не могут быть одновременно истинными • 3. Закон исключенного третьего: "Из двух противоречащих высказываний в одно и то же время и в одном и том же отношении одно непременно истинно" (или/или), т. е. мир таков, как описывается в данном суждении, или таков, как описывается в его отрицании - третьей возможности нет. В математике на нем основывается доказательство от противного. 4. Закон достаточного основания: "Всякая истинная мысль должна быть обоснована другими мыслями, истинность которых доказана (обоснованность выводов). Не должно быть декларативных, голословных утверждений и выводов, общих фраз и положений, в речи оратора любая высказанная мысль должна подтверждаться фактами, научными теориями и личным опытом. На этот закон опирается доказательство.

Существуют некоторые требования к аргументации: • Все аргументы обязательно должны быть правдивыми и твердо высказанными. Ведь они должны воздействовать как на разум, так и на чувства. • Аргументы должны быть конкретными: «Инфляция не просто низкая, а равна 18% в год» . Общие фразы звучат голословно и отрицательно действуют на человека. • Используйте принцип трехканальной аргументации: визуальный (применяйте слова – перспектива, прозрачный, лежит на ладони), аудиальный (применяйте слова - хорошо звучит, тон), кинестетический – когда материал поступает через обоняние, вкус, осязание (применяйте слова - восхитительное чувство, дурно пахнет).

Стиль слухання • відображує нашу особистість, характер, інтереси, манеру говорити й слухати, індивідуальність. Найрозповсюдженішими відповідями є реакції-оцінки, менш розповсюдженими є відповіді-пояснення, підтримка, уточнення. Чуйність чи розуміння зустрічаються досить рідко. Стиль слухання визначається також службовим становищем, тим, хто наш співрозмовник: чоловік чи жінка.

Слухання Критичне слухання • Учасник спілкування спочатку Емпатійне слухання здійснює критичний аналіз • Учасник спілкування приділяє повідомлення й тільки після більше уваги «зчитуванню» цього амагається ого розуміти. н й з почуттів, а не слів. Таке слухання може бути буває ефективним, якщо той, хто прийнятним на діловій нараді, говорить, викликає у конференції, дискусії тощо, тобто співрозмовника (того, хто слухає) там, де обговорюються позитивні емоції (радість, надію проблеми, думки, ідеї з приводу на краще, упевненість у собі), а нових проектів, нового досвіду та неефективним, якщо породжує ін. Однак там, де обговорюється негативні емоції (страх, тривогу, нова інформація, наприклад на розчарування тощо). лекції, критичне слухання є неперспективним, адже відторгнення інформації позбавляє можливості прислухатися до неї, почерпнути цінне.

Принципи ведення спору: • Попередня підготовка. • Толерантне ставлення до опонентів. • Послідовний аналіз альтернатив. • Коректність. • Відстороненість. • Подолання психологічних бар’єрів. • Поетапне наближення до істини.

Правила толерантного ставлення до опонентів • Пам’ятайте, що істина може виходити не тільки з ваших вуст. • Будьте психологічно готові вислухати будь-яку думку, будь- який аргумент і навіть некоректний випад проти вас. • Чим більшу повагу ви виявляєте до свого опонента, тим більше у вас шансів перевести спір у конструктивне русло. • Знайдіть сміливість погодитися з вашим опонентом, якщо переконуєтеся, що він дійсно правий. • Не намагайтеся нав’язати свій погляд іншим, поки не вислухаєте всі його доводи. • Визнайте, що ваш опонент хоч у чомусь правий. • Майте терпіння, не поспішаючи, аргументовано висловити свою думку.

Інтернет ресурси • Бібліотечний світ України // http: //www. ukrlibworld. kiev. ua • Електронна бібліотека України // http: //www. lib. com. ua • Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського // http: //nbuv. gov. ua • Національна парламентська бібліотека // http: //www. nplu. kiev. ua • Українська бібліотека // http: //www. lib. org. ua

Література • П’ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій школі / І. С. П’ятницька-Позднякова. – К. : Центр навч. Літ-ри, 2003. – 116 с. • Сурмін Ю. Майстерня вченого: Підруч. для науковця / Ю. Сурмін. – К. : НМЦ «Консорціум із удосконалення менеджмент/освіти в Україні» , 2006. - 302 с.

Из сборника "Физики продолжают шутить", из журнала «The Journal of Irreproducible Results» С огурцами связаны все главные телесные недуги и все вообще людские несчастья 1. Практически все люди, страдающие хроническими заболеваниями, ели огурцы. 2. 99, 9% всех людей, умерших от рака, при жизни ели огурцы. 3. 100% всех солдат ели огурцы. 4. 99, 7% всех лиц, ставших жертвами автомобильных и авиационных катастроф, употребляли огурцы в пищу в течение двух недель, предшествовавших фатальному несчастному случаю. 5. 93, 1% всех малолетних преступников происходят из семей, где огурцы потребляли постоянно.

Есть данные и о том, что вредное действие огурцов сказывается очень долго: • среди людей, родившихся в 1839 году и питавшихся впоследствии огурцами, смертность равна 100%. • Все лица рождения 1869… 1879 гг. имеют дряблую морщинистую кожу, потеряли почти все зубы, практически ослепли (если болезни, вызванные потреблением огурцов, не свели их уже давно в могилу). • Ещё более убедителен результат, полученный известным коллективом учёных-медиков: морские свинки, которым принудительно скармливали по 20 фунтов огурцов в день в течение месяца, потеряли всякий аппетит!