ЛЕКЦІЯ 8 ТЕМА ПРЕДМЕТ СИНТАКСИСУ ПОНЯТТЯ ПРО СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

ЛЕКЦІЯ 8 ТЕМА: ПРЕДМЕТ СИНТАКСИСУ. ПОНЯТТЯ ПРО СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ. СИНТАКСИС ПРОСТОГО НЕУСКЛАДНЕНОГО РЕЧЕННЯ. МОДУЛЬ 3. СИНТАКСИС.

Орфографічний практикум Як написати: майдан Незалежності чи Майдан Незалежності або станція метрополітену «Майдан незалежності» ? По-перше, родові назви вулиця, проспект, майдан, площа пишуть з малої літери, а власну назву – з великої. По-друге, двослівні назви станцій метрополітену, ужиті в називному відмінку, беруть в лапки і перше слово пишуть з великої літери, а друге – з малої, якщо воно не є власною назвою. Отже, зустрічайтеся на майдані Незалежності або на станції «Майдан Незалежності» . На вивісках назву станції не беруть в лапки.

Орфографічний практикум Станції метрополітену названі за різними ознаками пишемо неоднаково. Однослівні назви станцій, ужиті у формі називного відмінка, беруть у лапки і пишуть з великої букви: «Хрещатик» , «Святошин» , «Університет» , «Академмістечко» , «Вокзальна» . Двослівні назви станцій метрополітену, якщо вони мають форму називного відмінка, також беруть у лапки, але тільки перше слово пишуть з великої літери: «Поштова площа» , «Політехнічний інститут» , «Палац спорту» , але «Площа Льва Толстого» . Не беруть у лапки лише ті назви, що вжиті в родовому відмінку. З великої літери пишуть однослівну назву і перше слово у двослівній назві, а також і друге слово, що є власною назвою: Героїв Дніпра, Дружби народів. Отже, зустрічайтеся на майдані Незалежності

Як правильно написати УЄФА чи УЕФА? Звукова абревіатура досить поришена в сучасному спортивному житті. Довідкові видання подають таку назву: Союз європейських футбольних асоціацій. Отже, УЄФА – це передана буквами українського алфавіту англійська абревіатура.

1. Предмет синтаксису. 2. Словосполучення (підрядні та сурядні, прості та складні). Граматичні зв’язки слів у словосполученні. 3. Речення як основна синтаксична одиниця. Просте двоскладне речення. 4. Односкладні речення. Типи односкладних речень.

1. Предмет синтаксису. 2. Словосполучення (підрядні та сурядні, прості та складні). Граматичні зв’язки слів у словосполученні. 3. Речення як основна синтаксична одиниця. Просте двоскладне речення. 4. Односкладні речення. Типи односкладних речень.

Синтаксис – це розділ граматики, який вивчає особливості будови, семантики й функціонування синтаксичних одиниць. Синтаксис – грецьке слово, яке означає складання, впорядкування. Якщо морфологія вивчає слова як носії лексико-граматичних значень і форм слів з властивими їм морфологічними значеннями, то синтаксис вивчає функціонування слова і його форми у синтаксичній конструкції, у зв’язку з іншими словами й формами. Отже, в синтаксисі словоформи розглядаються як елементи побудови синтаксичних одиниць. Із словоформ будуються і словосполучення: яскраве сонце, писати листа, тихо розмовляти.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ. Смислово-граматичне об’єднання двох і більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного синтаксичного зв’язку, що служить для позначення розчленованого поняття, називається словосполученням. Подібно до слова, словосполучення виконує номінативну функцію, воно називає предмети, дії, їх ознаки; на відміну від слова, словосполучення є конкретизованою назвою. Синтаксично вільні словосполучення складаються зі слів, кожне з яких є окремим членом речення. У реченні: А над осінь прилітає птиця північних сивих чагарів (М. Рильський) можна виділити такі синтаксично вільні словосполучення: чагарів (яких? ) північних (сивих); прилітає (коли? ) над осінь; прилітає (звідки? ) із чагарів.

ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ : 1. Іменникові (субстантивні) – з іменником у ролі головного слова. 2. Дієслівні (вербальні) словосполучення, в яких головним словом виступає дієслово. 3. Прикметникові словосполучення – з прикметником у ролі головного слова. 4. Числівникові словосполучення – з числівником у ролі головного слова. 5. Займенникові словосполучення – з займенником у ролі головного слова. 6. Прислівникові словосполучення – з прислівником у ролі головного слова словосполучення.

ГРАМАТИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ СЛІВ У СЛОВОСПОЛУЧЕННІ : Узгодження – це такий тип підрядного зв’язку, за якого залежне слово уподібнюється граматичним формам головного слова. У словосполученнях життєрадісна дітвора, наш дім, п’ятий день, написаний лист залежні слова – прикметник, займенник, порядковий числівник і дієприкметник – узгоджуються в роді, числі, відмінку з головним словом – іменником. Керування – це такий тип підрядного зв’язку, за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми: переборювати втому, переборення втоми, купувати квіти, приходити до рідних, радісно дітям, розмовляти з вихователем. Прилягання – це такий тип підрядного зв’язку, за якого залежне слово є невідмінюваним (незмінним), а головне може бути як відмінюваною частиною мови, так і невідмінюваною (читати вголос, розповідав хвилюючись, готовий працювати, дуже жаль, старанно вчитися). .

Дайте відповідь на запитання. У якому варіанті в усіх словосполученнях головне слово виражене однією частиною мови? А) веселий відпочинок, пісня матері, виконувати доручення, його сміх; Б) повний смутку, важчий за всіх, червоний від сорому, злий на нього, В) високо над головою, книга про тварин, мій друг, зелена трава Г) слухати радіо, дивитися фільм, пропаща сила, вороняче гніздо

РЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВНА СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ В ієрархічній системі синтаксичних одиниць речення посідає центральне місце і розглядається, з одного боку, як одиниця, що утворюється зі слів і словосполучень, а з другого – як одиниця, що вичленовується з тексту. Речення – багатоаспектна одиниця, виділення якої базується на таких ознаках, які репрезентують його структурно-семантичну єдність: 1) самостійність функціонування; 2) предикативність; 3) інтонаційна оформленість та смислова завершеність; 4) граматична організованість. Отже, речення – це граматично й інтонаційно оформлена за законами певної мови комунікативна одиниця, яка є основним засобом формування, вираження й повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій.

Речення як основна одиниця синтаксису – складна система взаємозв’язаних одиниць, які утворюють його структуру. Найдавнішою й найвипробуванішою часом синтаксичною моделлю речення є модель членів речення. Учення про члени речення створене представниками логікограматичного напряму (О. Востоков, Ф. Буслаєв, які прирівнювали речення до судження), психологічного напряму (Г. Пауль, О. Потебня, які виділяли психологічний підмет і присудок), П. Фортунатов і О. Пєшковський трактували члени речення з урахуванням формально-синтаксичних ознак. Основним типом простого речення є двоскладне речення, структурну основу яких становлять два головні члени – підмет і присудок.

Основні класифікаційні ознаки підмета такі: а) позначає носія предикативної ознаки; б) входить до структурної схеми речення як його головний член; в) виражається формою називного відмінка іменника або іншої частини мови в значенні іменника; г) займає типову позицію перед присудком; г) перебуває у двобічному (предикативному) зв’язку з присудком; д) поєднується з присудком способом предикативного зв’язку – координацією.

За будовою розрізняють підмети прості і складні. Простий підмет виражається іменником, займенником або будь -якою іншою частиною мови, вжитою в значенні іменника, а також лексичним словосполученням, наприклад: а) іменником: Відчиняє двері осені вересень (В. Ткаченко); Невсипущі павуки тчуть серпанки і шовки (Л. Костенко); б) займенником: Я люблю задушевні молодих матерів перемови, вболівання їх кревні, їх ледве надломлені брови (Д. Білоус); в) субстантивованим прикметником: У слові новому, минуле не в’яне (Л. Первомайський); г) числівником: Семеро одного не ждуть; Шість ділиться на три (Н. тв. ); ґ) інфінітивом: Сказати слово про Юрія Збанацького – означає поділитися цілим світом, витвореним однією людиною впродовж десятиліть (3 журн. ); д) субстантивованим вигуком: Гучне “Ура!” пронеслося тоді над лугами і впало в трав розморених дурман (Л. Первомайський);

Складений підмет виражається синтаксичним словосполученням, утвореним з двох повнозначних слів, яким властива семантична єдність. Компонентами складного підмета можуть бути: 1) числівник (власне кількісний, неозначено-кількісний, збірний) та іменник у називному чи родовому відмінку множини: А на березі ріки три стоять стрункі дубки. (Л. Первомайський); Пильно дивляться тисячі вікон (Б. Олійник); 2) іменник, що має значення сукупності (зграя, група, отара, натовп, табун, гурт, стадо) та іменник у родовому відмінку: А над усім у чорному небі кружляла зграя сполоханих птахів (А. Головко); Гурт хлопців підійшов до столу (О. Гончар); з) іменник (займенник) у формі називного відмінка та іменник в орудному відмінку з прийменником зі значенням сумісності: Дмитрик з Гаврилком вчепились ззаду за сани і причаїлися (М. Коцюбинський); Ми з Катрусею ще не були в полі, воно десь далеко-далеко, за сосновим лісом (П. Король);

Присудком називається головний, граматично підпорядкований підметові член речення, що означає дію, стан, якість, властивість предмета, означуваного підметом. Виділяючи присудок, враховують такі головні диференційні його ознаки: а) характеризує підмет; б) входить до структурної схеми речення як його головний член; в) виражається дієслівними формами; г) займає типову позицію після підмета: г) перебуває у двобічному (предикативному) зв’язку з підметом; д) поєднується з підметом способом предикативного зв’язку – координацією. За будовою присудки поділяються на прості і складені.

Складені присудки поділяються на два види: іменний складений, та дієслівний складений. Іменний складений присудок має дві частини: зв’язку та іменну частину. Іменна частина виражає предметне значення присудка, а зв’язка – граматичне значення часу, особи, способу: До власне зв’язок належать дієслова бути, становити, являти собою, які позбавлені лексичного значення. Зв’язкову функцію виконують і невласне зв’язки, які, крім граматичного значення, виражають певні відтінки лексичного значення: виявитися – виявлятися, лишитися – лишатися, залишитися – залишатися, назватися – називатися, зробитися – робитися, уявитися – уявлятися, вважатися, доводитися. У ролі іменної частини складеного присудка найчастіше виступають прикметники, іменники та дієприкметники, які вживаються у формі називного, орудного й знахідного відмінків без прийменників, а також у знахідному з прийменником за

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ Двоскладні речення можуть мати у своєму складі, крім головних членів, також другорядні члени речення. За традицією серед другорядних членів речення виділяють додаток, означення й обставину: Блищить січневий сніг бадьоро. . . (В. Крищенко). У цьому реченні, крім підмета сніг і присудка блищить, є й другорядні члени речення: січневий, що пояснює підмет, і бадьоро, що пояснює присудок. На противагу головним другорядні члени не беруть участі у створенні предикативної основи речення.

ТИПИ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У синтаксичній науці серед односкладних речень виокремлюються кілька типів залежно від значення і граматичної форми головного члена речення: означено-особові, неозначеноособові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні й номінативні. За способом вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) та номінативні речення.

1. Означено-особові речення позначають дію, яка виконується конкретною особою – мовцем або його співбесідником. Головний член означено-особових речень виражається лише особовими формами дієслова: а) дієсловом у 1 -й або 2 -й особі однини чи множини дійсного способу: Ношу в душі слова, все життя пам’ятатиму мамині слова як гасло. . . (В. Скуратівський); О друзі, розкриємо книги – життя невгасимого твір (П. Усенко); б) дієсловом у 2 -й особі однини або 1 -й та 2 -й особах множини наказового способу: Не бійся досвітньої мли, – досвітній вогонь запали (Леся Українка); Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий (В. Сосюра).

2. Неозначено-особові речення позначають дію, яка здійснюється неозначеною особою. У ролі головного члена цих конструкцій виступають: а) дієслова в 3 -й особі множини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу: Над лиманом білять синім, білять білим над лиманом (В. Вінграновський>; - Тільки ж, Марійко! застерегла під кінець. - Ні слова нікому. А то його вб'ють (А. Головко); б) дієслова в формі множини минулого часу дійсного способу: Бо мене хоч били, добре били, а багато дечому навчили (Т. Шевченко).

3. Узагальнено-особові речення означають дію, яка стосується узагальненої особи, будь-кого. Головний член узагальнено-особових речень виражається дієсловами в 2 -ій особі однини рідше - множини дійсного і наказового способів: Любиш поганяти, люби й коня годувати; Вчи дітей не страшкою, а ласкою; За цю науку цілуйте батькам руку (3 н. тв. ); Бувало, ранок, очерет, затока. . . і з братом тихо у човні сидиш (М. Рильський).

4. Безособові речення означають дію або стан, які відбуваються без активної участі особи, незалежно від носія стану. Головний член цих речень виражається: а) безособовими дієсловами на означення стану природи, фізичного або психічного стану людини, її настроїв, прагнень; наявності або відсутності певних змін, явищ, стану в довкіллі: Надворі вже зовсім розвиднилося (М. Стельмах); б) особовими дієсловами в безособовому значенні на означення стану природи, людини, процесів сприймання, мислення, мовлення: Пахло талою землею (А. Головко); Дихалося вільно, йшлося по землі легко (Ю. Збанацький);

в) безособовими формами на -но, -то: Село позначено печаттю переджнив’я (Г. Донець); Із можливого в чудесне перекинуто мости (М. Рильський); г) прислівниками, присудковими словами типу можна, треба, варто, жаль, шкода, пора в сполученні з інфінітивом: Можна вибрать друга і по духу брата, та неможна рідну матір вибирати (В. Симоненко); ґ) заперечними словами нема, не було, не буде: Буря, пітьма, стежки нема (Л. Забашта); / на оновленій землі врага не буде супостата (Т. Шевченко).

5. Інфінітивні речення вказують на можливу або неможливу, необхідну або неминучу дію. Головний член в інфінітивних реченнях виражається незалежним інфінітивом без частки би (б) або з нею: А слова дружнього за гроші не купити (М. Рильський); Запросити б друзів до хліба-солі живих і мертвих у далекім полі (А. Малишко). Частка би (б) в інфінітивних реченнях вносить відтінок доцільності певної дії, побажання, поради, ввічливого прохання й пом'якшує наказ. Семантика інфінітивних речень широка: вона включає і значення спонукання до дії, і значення необхідності, обов'язковості виконання її: Стояти тут! Нема шляхів назад! (М. Бажан); Не допустити жертв (О. Гончар).

6. Номінативні (називні) речення стверджують наявність існування явищ подій або предметів. Головний член таких речень виражається іменником, займенником, кількісно-іменним словосполученням, субстантивованими словами: Весна. Теплінь. Жайворонки в небі (І. Цюпа); Зимовий вечір* Тиша, Ми. Я вам чужий - я знаю (П. Тичина). Залежно від значення розрізняють такі номінативні речення: а) буттєві (власне номінативні), в яких стверджується існування предмета чи явищ в об'єктивній дійсності: Ущелина. Потік. Тропа. Граніт. Безодня. Високос тьма - твій кінь – і тьма сліпа (Л. Первомайський);

б) вказівні, в яких значення буття доповнюється вказівкою на предмети і явища, що передається частками ось, от, он: Ось ваш тихий порт (П. Тичина); в) оцінні, в яких ствердження наявності предметів або явищ поєднується з їх емоційною оцінкою: Літо. Сад. Яка спекота! (М. Подолян); Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П. Тичина). Номінативні речення близькі за значенням до деяких двоскладних конструкцій: Вечір. – Настав вечір. Відмінність між ними - в семантиці та сфері використання. Двоскладні речення передають предикативні відношення, називаючи предмет і дію, яка йому властива.

НЕЧЛЕНОВАНІ РЕЧЕННЯ Нечленовані речення – це особливий структурний тип простого речення, який характеризується синтаксичною нерозкладністю. Вони складаються з одного слова (через те їх ще називають “словамиреченнями”). Нечленованими називаються структурно нерозкладні речення, виражені частками, модальними словами й вигуками. Специфіка цих речень у тому, що вони не мають у своєму складі ні головних, ані другорядних членів речення. Їх структурну основу утворюють слова, позбавлені номінативного значення: частки, модальні слова й вигуки. Слова-речення виражають ствердження або заперечення фактів, про які говорить співбесідник (Так. Ні. Гаразд), спонукання й заклики (Геть! Стоп!), оцінку фактів або явищ (Ого!).

Лекція 14 -15: СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ 1. Поняття про складне речення як синтаксичну одиницю. 2. Засоби зв’язку частин складного речення. 3. Типи складних речень: А) складносурядні речення; Б) складнопідрядні речення; В) безсполучникові речення; Г) типи багатокомпонентних складних речень. Складне речення – це речення, що складається з двох і більше граматичних основ (предикативних одиниць), які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність.

ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЧАСТИН СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ Основними засобами поєднання предикативних одиниць складного речення є сполучники, сполучні слова та інтонація. Інтонація відіграє важливу роль у будь-якому реченні (простому і складному). Будь-яке складне речення характеризується ітонаційною завершеністю, має інтонацію кінця. В окремих складних конструкціях інтонація виступає єдиним засобом вираження семантичних і синтаксичних відношень між предикативними одиницями складного речення. Розрізняють такі типи інтонацій: 1) інтонація переліку: Листя пaдa, холодно землі, вже летять над садом вирій журавлі (А. Камінчук); 2) інтонація протиставлення чи зіставлення: Не садок розцвівся тут, не грядка - біля школи хлопчики й дівчатка (М. Пригара); 3) інтонація пояснення: Мені снилося: червоні рожі пломеніли в промінні золотистім (Леся Українка).