Лекція № 3 Тема: Економічна система. Інститут власності

Лекція № 3 Тема: Економічна система. Інститут власності у системі економічних відносин План лекції 1. Підходи до періодизації суспільного розвитку. 2. Сутність економічної системи, її цілі та основні структурні елементи. 3. Типи економічних систем. Порівняльна характеристика ринкової та централізовано-керованої економік. 4. Економічні інститути. 5. Власність як економічна категорія. 6. Обєкти і субєкти власності. Теорії власності. 7. Проблема формування інституту приватної власності в Україні.

Сьогодні в підходах до періодизації суспільного розвитку переважає технологічних підхід. У зв'язку з цим в економічній теорії щодо характеристики технологічної структури господарства застосовується термін "технологічний уклад". Технологічний уклад — це взаємозумовлена стійка економічна система, яка безпосередньо пов'язана з інноваційним процесом на макрорівні і має стадії життєвого циклу активного інноваційного зростання - від зародження, формування та зростання базових галузей і до наступної стагнації. Технологічний уклад характеризують насамперед технологічний рівень виробництва, структура факторів виробництва, їх взаємовідношення, особливості відтворення, галузеві пропорції. За технологічною ознакою розрізняють насамперед такі типи економічних систем, як аграрна, індустріальна, постіндустріальна. 1. Підходи до періодизації суспільного розвитку

Періодизація суспільного розвитку за технологічним підходом

Суттєвою перевагою теорії Маркса було те, що він при розгляді економічної системи поєднав її технологічну складову (продуктивні сили) та інституціональну (виробничі відносини), а також показав їх взаємодію. Дійсно, між інституціональним та технологічним укладами існує тісний взаємозв'язок. Інституціональна структура економічної системи може як стимулювати, так і гальмувати технологічний розвиток. Наприклад, в країнах з ринковою економікою поява і зростання нового технологічного укладу супроводжується занепадом і загибеллю старого. Інша картина спостерігалась в економіці СРСР, яка в цілому характеризувалась технологічною багатоукладністю.

Суть технологічної багатоукладності полягає в тому, що з формуванням нового технологічного укладу, попередній не зникає, а навіть може продовжувати зростати поряд з новим. У випадку СРСР це призвело до зростання дефіциту первинних ресурсів і відповідно до гіпертрофованого розвитку видобувної промисловості. Технологічна багатоукладність спричиняє нагромадження всіляких диспропорцій, однією з яких є перевиробництво багатьох застарілих продуктів при гострому дефіциті нових.

Економічна система - це сукупність всіх видів економічної діяльності людей (механізмів, інститутів функціонування, регулювання національної економіки) у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності. 2. Сутність економічної системи, її цілі та основні структурні елементи.

Найважливіші ознаки економічної системи

Основні структурні елементи економічної системи

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини — це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на економічні відносини, відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — це відносини власності, які визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відно­сини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

3. Типи економічних систем. Порівняльна характеристика ринкової та централізовано-керованої економік.

Функціональна структура національної економічної системи

Соціально-економічні системи: структура і типологія

Функціональні типи національних економічних систем і притаманні їм інститути власності та механізми регуляції

Поняття ринкової економічної системи Під ринковою економічною системою розуміють таку систему, що направляється і регулюється механізмом стихійних ринкових транзакцій в відповідному інституційному середовищі.

Функції ринкової економічної системи Оскільки ринок визначає скільки, чого і в яких пропорціях виготовляти, то звідси випливає програмна функція економічної системи. Цінове регулювання і контроль економічної діяльності забезпечує його контрольна функція. Ринок найефективнішим чином розподіляє ресурси між товаровиробниками - у цьому полягає його розподільча функція. Сукупність вищевказаних функцій становить комплекс глобальних функцій (метафункції) ринку.

Існують ще, так звані, власне функції ринку: Врівноважувальна, яка здійснює збалансування попиту і пропозиції та визначає рівень ринкової ціни рівноваги. Розподіл ринком ресурсів між сферами національної економіки і визначення напрямку розвитку галузевої структури економіки забезпечується спрямувальною функцією ринкової економічної системи. Стимулювання науково-технічного прогресу і вдосконалення технології і продуктів здійснюється функцією стимуляційною. Реалізація цих функцій практично й забезпечує сутність та динаміку виробництва і споживання благ і послуг.

Ринкова економічна система (чиста) характеризується такими ознаками: приватна власність на ресурси; самостійність учасників економічного процесу; конкуренція суб'єктів господарювання; цінова координація економічної діяльності і управління (формування економічних пропорцій відбувається під впливом динаміки цін та утворення конкуренції відбувається під впливом попиту і пропозиції).

держава обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва; функціонує велика кількість виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного; немає обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість; відбувається вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри для товарного руху і руху капіталу.

Монополістична ринкова економічна система характеризується такими ознаками: невеликою кількістю виробників даного товару; його диференціацією (відмінностями торгової марки, якості, технічної характеристики); дефіцитом необхідної інформації; утрудненим доступом до ресурсів; погодженням дій учасників ринкових відносин.

Адміністративна (централізовано-керована або командна) економічна система функціонує на таких засадах: діяльність господарських суб'єктів регулюється централізовано державою; попит і пропозиції формуються на базі директивних планів та встановлюються адміністративним шляхом.

В адміністративних економічних системах втручання держави в економічні процеси пряме і детальне, обумовлене тотальною державною власністю на матеріальні і капітальні ресурси. Усі вагомі рішення щодо обсягів ресурсів, їх вкладення (використання, структури і розподілу продукції, організації виробництва приймаються плановими органами. Підприємства, будучи власністю держави, здійснюють виробництво на основі державних директив. Пропорції між виробництвом засобів виробництва і предметами споживання встановлюються централізовано, як і розподіл останніх.

Змішана економічна система (ринково-державна) є проміжною між чистою ринковою економічною системою і командною економічною системою. Уряд тут відіграє активну роль: сприяє стабілізації і зростанню економіки; забезпечує економіку деякими товарами і послугами, які виробляються в недостатньому обсязі, або й зовсім не постачаються ринковою системою; модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо.

Крім цього, в змішаних економічних системах функціонують штучні економічні організації у вигляді великих корпорацій (монополій) та профспілок. Тобто, змішана економічна система є регульованою ринковою економічною системою, де ринок, як форма організації суспільного виробництва, контролюється і регулюється державою за допомогою адміністративних економічних заходів, через які держава забезпечує ефективність, справедливість і стабільність. Перехідні економічні системи є різновидом змішаної, які виникають в період трансформації економічної системи з одного в інший функціональний чи функціонально-історичний тип.

Традиційні економічні системи характерні для слаборозвинених країн. Це засновані на звичаях економічні системи. Тут техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтується на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічні ролі індивідам, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені, так як вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.

Порівняльна характеристика ринкової та централізовано-керованої економік

Поняття "економічні інститути" введене в науковий оборот інституційно-соціологічним напрямом політекономії. Основоположниками інституціоналізму визнані Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген та ін. Економічні інститути – це сукупність створених людьми формальних і неформальних правил у вигляді обмежень для економічних агентів, а також відповідних механізмів контролю за дотриманням і захистом даних правил. 4. Економічні інститути

Під механізмом контролю мається на увазі набір засобів, за допомогою яких можна прослідкувати дотримання або порушення правила, а також застосування стимулюючих або дестимулюючих санкцій. Інститутами є як формальні закони (конституції, законодавства, права власності), так і неформальні правила (традиції, звичаї, кодекси поведінки).

Інститути створювалися людьми з метою забезпечення порядку і усунення невизначеності в обміні. Роль інститутів в економічному житті надзвичайно велика, інститути зменшують невизначеність, структуруючи повсякденне життя. Вони організовують взаємини між людьми. Інститути можуть бути продуктом свідомого людського задуму (наприклад, Конституція) або просто складатися в процесі історичного розвитку.

Між інститутами і організаціями існує принципова відмінність Інститути є набором правил і законів, що визначають взаємодію окремих осіб, тоді як організації є корпоративними дійовими особами, які самі можуть бути об'єктами інституційних обмежень. У поняття "організація" входять політичні органи і установи (політичні партії, державні органи, контрольні відомства), економічні структури (фірми, профспілки, сімейні фірми, кооперативи), суспільні установи (церкви, клуби, спортивні асоціації) і освітні установи (школи, університети, центри професійного навчання).

Організація - це група людей, об'єднаних прагненням спільно досягти якої-небудь мети. Інституційні рамки роблять суттєвий вплив на те, які саме організації виникають, і на те, як вони розвиваються. Але, у свою чергу, і організації роблять вплив на процес зміни інституційних рамок.

5. Власність як економічна категорія Власність — категорія, що відображає відносини між господарюючими суб'єктами щодо привласнення, володіння, користування та розпорядження благами. Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці

Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Сукупність прав власника

Структура єдиної системи економічних відносин власності включає такі економічні процеси: 1. Привласнення факторів та результатів виробництва. Складовими привласнення є: а) володіння — воно характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності; б) розпорядження — це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових та управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності; в) користування — процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

2. Господарське використання матеріальних та інших засобів. Власники засобів виробництва не завжди займаються виробничою діяльністю: вони дають можливість іншим особам використовувати їхнє майно у господарських цілях на певних умовах. У цьому випадку між власником та підприємцем виникають відносини господарського використання майна. Підприємець отримує можливість тимчасово володіти та користуватися об'єктом чужої власності (наприклад, у випадках виникнення орендних відносин).

3. Економічна реалізація власності. Власність економічно реалізується тоді, коли приносить дохід її власнику (це може бути прибуток, орендна плата, різного роду платежі та ін.). Необхідною умовою створення його джерела є включення власника у систему виробничих відносин суспільства, функціонування суспільного виробництва у різноманітті прояву його організаційних форм.

Місце власності в економічній системі

Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності. Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники.

Приватна власність — одна з форм власності, що означає абсолютне, захищене законом право громадянина чи юридичної особи на конкретне майно (землю, нерухомість, засоби виробництва, гроші і цінні папери, товари, інтелектуальний продукт), яка полягає в тому, що ці об'єкти власності належать приватним особам, сім'ям, групі осіб.

Колективна власність - форма власності, при якій всі члени спільноти мають рівні права на її володіння і використання, а також на рівноправну участь в розпорядженні результатами від її використання.

Державна власність — одна з форм власності, при якій відбувається привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Власність в Цивільному кодексі України Стаття 324. Право власності Українського народу 1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. 2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. 3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Цивільний кодекс України Стаття 325. Право приватної власності 1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. 2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. 3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Цивільний кодекс України Стаття 326. Право державної власності 1. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. 2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. 3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. (ст.1 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" вiд 21.05.1997 № 280/97-ВР)

Цивільний кодекс України Стаття 327. Право комунальної власності 1. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. 2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

У статті 63 Господарського кодексу України до того ж вводиться поняття змішаної форми власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Разом з тим Конституція України, Цивільний кодекс України щодо власності визначають лише приватну, державну та комунальну власність і не виділяють змішану форму власності. Крім того, зазначений термін вказує лише на участь у заснуванні підприємства засновників різних форм власності.

6. Обєкти і субєкти власності. Теорії власності Об'єктами власності можуть бути будь-які економічні блага, тобто блага, які характеризуються рідкістю та цінністю. Суб'єктами власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. За суб'єктами виділяють насамперед приватну, колективну та державну форми власності.

Об'єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити: засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо); природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо); предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо); культурні та історичні цінності; робоча сила.

Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності: окрема особа (індивідуум) — людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків; об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм; держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування); декілька держав або всі держави планети.

В економічній теорії та соціальній філософії виділяються принаймні два підходи щодо визначення причин виникнення та розвитку інституту власності. Перший підхід представлений працями Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Дж.Ст. Мілля, К. Маркса та ін., які вважали, що власність виникла як результат людської праці. Теорії виникнення власності

Виникнення інституту власності (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Дж.Ст. Мілль, К. Маркс та ін.)

Пов’язування власності з нерівністю і, зрештою, з соціальною несправедливістю, призводить до твердження, що усунення інституту (приватної) власності скасовує і нерівність. Хибність такого висновку демонструє теорія маргіналізму (другий підхід до виникнення інституту власності), яка стверджує, що основою появи інституту власності є, з одного боку, обмеженість ресурсів, а з іншого — безмежність людських потреб.

Виникнення інституту власності (маргіналіський підхід)

7. Проблема формування інституту приватної власності в Україні Нормативні документи, що регулюють права власності в Україні: Конституція України ЗУ “Про власність” (втратив чинність) Цивільний кодекс України Господарський кодекс України

Приватизація — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами. Приватизація майна державних підприємств України - відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Приватизація державного земельного фонду (приватизація землі) - передача громадянам України у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, будівництва житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Рейдерські захоплення власності За оцінками експертів, сьогодні в Україні діє від 35 до 50 професіональних рейдерських груп. Спираючись на цілий комплекс засобів – психологічний натиск, шантаж, підробка документів, підкуп силових структур, – вони створюють умови для рейдерських атак, захоплення і перерозподілу власності за рамками закону. Під рейдерські атаки загалом в Україні вже потрапили 3,7 тисячі суб'єктів господарювання. Річний обсяг рейдерського перерозподілу власності сягає в середньому від 2 до 3 млрд. доларів США.

Рейдери – це команда висококваліфікованих спеціалістів із захоплення фірми або із перехоплення управління за допомогою навмисне розіграного бізнес-конфлікту. У сьогоднішніх умовах спеціалісти поділяють рейдерів на білих і чорних. Хто такі «рейдери»?

Білі рейдери діють методом корпоративного шантажу в рамках чинного законодавства. В нашій країні вони трапляються доволі рідко і є більш характерними для країн із розвиненою економікою та високою бізнес-культурою. Таке рейдерство прямо чи безпосередньо із процедурою банкрутства усуває від керівництва неефективний менеджмент, підвищує результативність бізнес-процесів, сприяє працевлаштуванню висококваліфікованих фахівців тощо.

Чорні рейдери для отримання результату використовують кримінальні методи (захоплення, підробка документів, реєстрація компаній на підставних осіб, підкуп силових структур, чиновників, суддів і судових виконавців, фізичне усунення невигідних осіб). Результати діяльності чорних рейдерів украй негативні. Вони безпосередньо зазіхають і на власність особи, і на інші її основні права, гарантовані Конституцією України (право на життя, здоров'я, честь, гідність тощо).

Дякую за увагу!