Скачать презентацию Лекція 1 на тему Актуальні питання теорії Скачать презентацию Лекція 1 на тему Актуальні питання теорії

Якимчук 15.01.ppt

  • Количество слайдов: 29

Лекція № 1 на тему: ”Актуальні питання теорії фінансового права ” 1. Проблеми сучасного Лекція № 1 на тему: ”Актуальні питання теорії фінансового права ” 1. Проблеми сучасного визначення предмета та методу фінансового права. 2. Принципи фінансового права. 3. Система фінансового права та система фінансового законодавства, їх співвідношення. 4. Дія норм фінансового права та конкуренція фінансово-правових приписів, співвідношення законності та доцільності у фінансовому праві 5. Суб’єкти фінансового права та фінансових правовідносин, проблема представництва у фінансовому праві.

1. Проблеми сучасного визначення предмета та методу фінансового права 1. 1. Розвиток поглядів на 1. Проблеми сучасного визначення предмета та методу фінансового права 1. 1. Розвиток поглядів на виникнення та місце фінансового права К. С. Бельський, характеризуючи загальну лінію розвитку науки фінансового права в Західній Європі в XIX—XX вв. , указує, що в цілому в західноєвропейській літературі впродовж другої половини XIX—XX ст. панували дві теорії: n одна заперечувала всяку самостійність фінансового права і не визнавала меж між фінансовим правом і фінансовою наукою; n другабудучи нормативістською, бачила завдання науки фінансового права у , вивченні позитивного законодавства, а галузь фінансового права самостійною не визнавалась. 1) Такі вчені, як В. К. Райхер, С. С. Студенікін, М. Д. Шаргородський, О. С. Йоффе, Ю. К. Толстой, І. С. Гуревич, Н. І. Магід, Г. І. Петров обгрунтовували позицію, яка фактично заперечувала самостійність фінансового права як галузі права і визнавали її або частиною адміністративного права, або комплексною галуззю права. 2) Інші автори (Р. О. Халфіна, М. І. Піскотін, В. В. Бесчеревних, Б. Н. Іванов) вважають, що фінансове право раніше існувало в рамках державного та адміністративного права і згодом відмежувалося від зазначених галузей, успадкувавши частину їх предмета і методу правового регулювання.

Можна виділити чотири найбільш точки зору на фінансове право, що складались з 1940 -х Можна виділити чотири найбільш точки зору на фінансове право, що складались з 1940 -х років по теперішній час і найбільш часто зустрічаються. Перша з них заперечувала самостійність фінансового права як галузі права, розглядаючи його як частину адміністративного і (або) державного (конституційного) права. Друга точка зору є вельми поширеною, її прихильники (Б. Н. Іванов, М. В. Карасева, М. І. Піскотін, Р. О. Халфіна, З. Д. Ципкин, Е. Ю. Грачева, Э. Д. Соколова і ін. ) виходять з положення про те, що фінансове право сформувалося як самостійна галузь, що виділилася з державного і адміністративного права. Третя точка зору (І. Бесчеревних, З. І. Вільнянській, О. Н. Горбунова, М. А. Гурвіч, Ю. А. Ровінський, Н. И. Хімічева та ін. ) передбачає галузеву самостійність фінансового права. Проте вони вважають, що фінансове право не виділялося з адміністративного або державного, а з самого початку формувалося як самостійне і відносно відособлений правовий підрозділ. Четверта точка зору припускає обгрунтування комплексного характеру галузі фінансового права (І. З. Гуревіч, В. К. Райхер і ін. ). n

1. 2. Розвиток поглядів з точки зору науки фінансів на предмет фінансового права: 1) 1. 2. Розвиток поглядів з точки зору науки фінансів на предмет фінансового права: 1) Предмет: Фінансове господарство держави – фінансове право як комплексна галузь (сукупність приватно-правових та публічно-правових норм). n Фінансово-правові норми регулюють відносини, пов'язані з державним господарством, тобто майном та грошовими коштами, що належать державі. 2) Предмет: Державне господарство – адміністративно-фінансове право. n державне господарство є особлива форма соціального господарства: воно керується єдиною волею і має самостійну фінансову владу фінансовий суверенітет. Вважали, що вивчення останнього як особливої форми державного владарювання не може обмежуватися одними лише економічними методами; необхідні й методи юридичні. 3) управління державними фінансами (фінансове управління) – радянське адміністративно-фінансове право n Адміністративно-фінансове право досліджує державне господарство не з економічної, а з адміністративно-фінансової точки зору (і не економічними, а юридичними методами): .

4) Предмет: фінансова діяльність держави – радянське фінансове право. n У радянський період розуміння 4) Предмет: фінансова діяльність держави – радянське фінансове право. n У радянський період розуміння предмету фінансової науки і предмету фінансо права істотно звужується обох випадках, відповідно, предметом вивчення і. У предметом правового регулювання виступають грошові відносини виключно. n n Крім того, М. А. Гурвич одним з перших широко починає використовувати для визначення відносин, що регулюються фінансовим правом, категорію «фінансова діяльність держави » . Дана категорія, що розмежовує в країнах з ринковою економікою державні і приватні фінанси і що означає управління першими, в радянській науці фінансового права втілила в собі тоталітарне керівництво всіма фінансами з боку держави. 5) Предмет: владно-майнові відносини в сфері фінансової діяльності держа радянське соціалістичне фінансове право n Завдяки виділенню і всебічному обґрунтуванню таких фінансовоправових категорій і понять, як предмет і метод, сутність і зміст, система і джерела радянського фінансового права, фінансова діяльність соціалістичної держави, фінансова система соціалістичної держави, фінансово-правові акти і ряду інших концепція науки соціалістичного фінансового права набула цілісного характеру. 6) Предмет: владно-майнові та пов’язані з ними немайнові відносини в сфер публічних фінансів , що складаються в галузі фінансової діяльності де пострадянське фінансове право

основні завдання фінансового права як галузі науки: 1. Підвищення ролі фінансової системи в період основні завдання фінансового права як галузі науки: 1. Підвищення ролі фінансової системи в період розвитку ринкових відносин і зміцнення державної фінансової дисципліни, за допомогою розробки ефективних заходів, направлених на попередження, припинення і виявлення порушень у сфері фінансового законодавства, та вдосконалення фінансово-правового провадження, кола заходів фінансово-правової відповідальності. 2. Вдосконалення фінансового контролю: прийняття закону „Про фінансовий контроль”, вдосконалення взаємодії між органами фінансового контролю та правоохоронними органами. 3. Вдосконалення фінансового законодавства. 4. Вдосконалення понятійного апарату. 5. Вдосконалення правового режиму публічних фондів, міжбюджетних відносин та відносин між бюджетами та позабюджетними фондами. 6. Підвищення ефективності повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування як суб’єктів фінансової діяльності та вдосконалення регулятивної їх діяльності у сфері фінансів. 7. Вирішення питань організаційного порядку: n розвиток форм наукових контактів з ученими інших країн (в області фінансів); n вдосконалення фінансового права з огляду на розвиток науки і галузі в зарубіжних країнах, зокрема ЄС; n переклад іноземної літератури з фінансового права на українську мову, вивчення передового зарубіжного досвіду у сфері фінансової діяльності, його запозичення і реалізація в сучасних умовах до сучасних вітчизняних проблем; 8. Підвищення фінансової безпеки держави. n

Предмет фінансового права суспільні відносини, що виникають змінюют це – припиняються у сфері фінансової Предмет фінансового права суспільні відносини, що виникають змінюют це – припиняються у сфері фінансової діяльності держави, АРК та місцевого само. Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права: n n n n фінансові відносини; виникають в результаті (ході) здійснення фінансової діяльності; один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями; владні відносини; забезпечуються силою державного припису; об’єктом є грошові публічні фонди; майновий характер (грошовий), або пов’язаний немайновий (організаційний).

Проблеми визначення предмета: 1) Чи тільки грошові відносини? • поширеною є позиція учених згідно Проблеми визначення предмета: 1) Чи тільки грошові відносини? • поширеною є позиція учених згідно з якою об’єктом фінансових правовідносин є виключно грошові фонди, які мають державну (комунальну) форму власності, i нормами фінансового права інші економічні відносини регулюватися не можуть. • останнім часом явно під фінансово-правове регулювання підпадають відносини: • • в сфері обліку та використання матеріальних цінностей організаціями публічної сфери; з використання фондів (в іноземній валюті, золоті, таких, що формуються з коштовних та напівкоштовних каменів, цінних паперів), що використовуються з метою підтримання національної грошової одиниці, валютного регулювання, підтримання банківської сфери, фондового ринку та ринку цінних паперів, в ході здійснення державних та місцевих запозичень тощо. • відносини в сфері формування матеріального резерву та централізованого матеріального забезпечення ще залишаються під адміністративно-правовим регулюванням. 2. Хто є суб’єктами публічної фінансової діяльності: лише держава чи й інші суб’єкти? Самостійними суб’єктами публічної фінансової діяльності визнаються АРК та суб’єкти місцевого самоврядування, що наділені публічною владою на певній території.

3. Державні фінанси чи публічні фінанси? • державні і місцеві фонди коштів відносять до 3. Державні фінанси чи публічні фінанси? • державні і місцеві фонди коштів відносять до публічних фондів коштів (Нечай А. ), • до публічних відносять також суспільні фонди коштів, які створені: - за участю держави (правотворчий акт) - на них розповсюджується фінансовий контроль - держава бере участь в поповненні даного фонду (кошти надходять переважно або в тому числі і з бюджету, інших публічних фондів коштів) - держава бере участь в управлінні цими фондами (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Фонд Суспільного телебачення та радіомовлення) • Вчені акцентують, що на противагу цивільному праву фінансове право регулює питання режиму фондів, мобілізації фінансових ресурсів до нього, а саме відносини щодо переходу об’єкта власності від одного суб’єкта до іншого (публічного), питання розпорядження коштами фондів як об’єктом власності (Крохіна). 4. Фінансове право регулює відносини в сфері публічних фінансів чи виходить за ці межі? Структура публічних фінансів впливає на структуру системи фінансового права, однак, фінансові правовідносини виходять за межі економічних фінансових відносин, оскільки фінансово-правові норми регулюють також відносини в сфері обліку, фінансового контролю, фінансово-правової відповідальності.

Метод фінансового права – імперативний, метод владних приписів (тільки так і не інакше). Основний Метод фінансового права – імперативний, метод владних приписів (тільки так і не інакше). Основний метод фінансово-правового регулювання — державно-владні приписи одним учасникам фінансових відносин з боку інших, які виступають від імені держави (місцевого самоврядування) і наділених у зв'язку з цим відповідними повноваженнями. Особливість: • Відносини "влади і підпорядкування" при регулюванні фінансових відносин, як правило, не ґрунтуються на відносинах субординації, підпорядкування по "вертикалі". • Владні розпорядження виходять в більшості випадків від фінансових, податкових і кредитних органів, з якими інші учасники фінансових відносин не знаходяться в адміністративній залежності. Основна ознака: 1) більшість норм фінансового права регулюють порядок виконання фінансового обов’язку (обов’язку осіб, обов’язку як елемента компетенції уповноваженого органу тощо). 2) Значно менша доля добровільності вступу у відносини та оперативної самостійності уповноважених органів, ніж в адміністративному праві, але і в цьому випадку дії метод владних приписів. • Так, при використанні державою для формування своїх ресурсів платежів добровільного характеру (державні позики, казначейські зобов'язання, лотереї і т. п. ) в певній частині також діє метод владних розпоряджень. • Таким чином, держава встановлює умови проведення державних внутрішніх позик, випуску державних казначейських зобов'язань, що не можуть бути змінені за угодою сторін, і є обов'язковими для дотримання особами, що вступили у дані відносини.

Методу фінансового права властиві наступні особливості: 1. Імперативна спрямованість правового регулювання, що припускає детальну Методу фінансового права властиві наступні особливості: 1. Імперативна спрямованість правового регулювання, що припускає детальну юридичну регламентацію і мінімізацію свободи (оперативної самостійності) суб'єктів самостійно регулювати свою поведінку у сфері фінансової діяльності. 2. Публічно-правовий характер цільових установок (мета фінансовоправового регулювання - забезпечити державу і місцеве самоврядування фінансовими ресурсами для реалізації публічних завдань і функцій). При цьому одним з найважливіших завдань фінансового права є формулювання, дотримання і захист прав приватних суб'єктів в їх взаєминах з державою. 3. Держава (інші публічні суб’єкти) в особі відповідних інститутів – атрибутивний, обов’язковий учасник фінансових правовідносин. По відношенню до суб'єктів фінансового права діє загальний заборонний тип правового регулювання: "заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом". 4. Фінансові відносини є владовідносинами. Державний учасник, або уповноважений нею, виступає тут як носій компетенції.

5. У змісті фінансово-правових норм переважає позитивний обов’язок. 6. Майновий, переважно грошовий характер більшості 5. У змісті фінансово-правових норм переважає позитивний обов’язок. 6. Майновий, переважно грошовий характер більшості фінансових правовідносин. 7. Якщо основною формою правового регулювання в цивільному праві виступає договір, в адміністративному праві - адміністративний акт, в конституційному праві - закон, то для фінансового права характерним юридичним засобом є фінансово-правовий акт. Останнім часом підвищується роль договірного регулювання фінансових правовідносин. 8. Однією з сучасних тенденцій фінансово-правового регулювання є його інтернаціоналізація. Таким чином, норми міжнародного права набувають характеру прямої дії, безпосередньо породжують права і обов'язки суб'єктів, підлягають застосуванню в судах і інших державних органах. 9. Формалізованність фінансово-правового регулювання, що припускає великий об'єм і значення процесуальних норм і процедур. Це створює додаткові гарантії для захисту як державних, так і приватних інтересів у сфері фінансової діяльності. 10. Активне використання методів рекомендацій.

Фінансово-правовому регулюванню властиві й інші засоби: рекомендації, оперативного управління узгодження (договірний) тощо. Фінансове право Фінансово-правовому регулюванню властиві й інші засоби: рекомендації, оперативного управління узгодження (договірний) тощо. Фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють майнові та пов’язані з ними немайнові суспільні відносини, які виникають у процесі створення, мобілізації, розподілу, перерозподілу і використання публічних фондів коштів, необхідних для реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування, інших публічних утворень, а також в процесі фінансового обліку, контролю та фінансово-правової відповідальності.

Співвідношення фінансового права з іншими галузями права Так, конституційне право — провідна галузь в Співвідношення фінансового права з іншими галузями права Так, конституційне право — провідна галузь в системі права. Вона закріплює основи суспільного устрою і політики держави, правового положення особи, державний устрій, принципи організації і діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Фінансове право базується і розвивається на цих основах. Адміністративне право регулює суспільні відносини в галузі державного управління, здійснюваного передусім органами виконавчої влади. Норми адміністративного права регулюють: - засади та складові компетенції органів держави та місцевого самоврядування, - їх ієрархічне співвідношення, - закладають засади здійснення державного контролю та - регулюють порядок його здійснення, що розповсюджується на фінансовий контроль в частині, що не суперечить фінансовому законодавству, тощо а фінансове право: - розвиває ті елементи компетенції органів, які стосуються реалізації ними фінансової діяльності держави, - наділяє цих органів новими фінансово-правовими статусами, - наділяє владними повноваженнями й організації, що не мають статусу органів, та ряд фізичних осіб (аудитори, тимчасові адміністратори та ліквідатори банків, тощо), - встановлює особливості фінансового контролю, тощо.

Цивільне право закладає основи майнових відносин, поняття договору, зобов’язань, поняття власності, тощо а фінансове Цивільне право закладає основи майнових відносин, поняття договору, зобов’язань, поняття власності, тощо а фінансове право регулює: • порядок реалізації права державної та комунальної власності на грошові кошти, мобілізовані до публічних фондів коштів, • режим цих фондів, • публічні грошові зобов’язання (податкове зобов’язання, державні боргові зобов’язання, місцеві запозичення та позики, бюджетні зобов’язання), • види та порядок укладення і виконання фінансово-правових угод (договорів), • режим фондів юридичних осіб публічного права, тощо Збільшується загальна кількість фінансових угод, серед яких можна виділити: договори про надання цільових податкових пільг, угоди про реструктуризацію податкового боргу, інвестиційних податкових кредитів, про реструктуризацію бюджетної заборгованості, угод про субвенцію, про взяття державного кредиту, угод про передачу видатків з одного бюджету до іншого та інші. Фінансове право застосовує форми відносин, визначені в цивільному праві, застосовуючи власний метод правового регулювання і лише щодо відносин у сфері публічних фінансів. Простежується зв'язок фінансового права і з іншими галузями права (трудове, кримінальне тощо), проте в розглянутих вище випадках вона найбільш тісна.

2. Принципи фінансового права. Фінансово - правові принципи можна розділити на 1) начала, 2) 2. Принципи фінансового права. Фінансово - правові принципи можна розділити на 1) начала, 2) загальні принципи, що регулюють фінансову систему в цілому, і 3) спеціальні, характерні для окремих інститутів фінансового права. Серед начал: - верховенство права; - справедливість; - суверенітет держави; - законність; - рівність усіх форм власності; - розподілу влад; - повага до прав людини Серед загальних принципів фінансового права виділимо наступні: 1. Принцип публічності правового регулювання. Фінансове право відноситься до публічно-правових галузей. 2. Принцип недискримінації, що встановлює заборону на обмеження фінансової правосуб'єктності кого-небудь, виходячи з расових, національних, статевих, релігійних, політичних, ідеологічних, соціальних і інших подібних критеріїв. Заборона всіх видів дискримінації витікає із загально правового принципу справедливості права, розвиває, конкретизує його. 3. Принцип єдиної фінансової політики і єдності фінансово економічного простору 4. Принцип єдності фінансової політики і політики в сфері регулювання

5. Принцип фіскальної єдності, що забезпечує поєднання державних і місцевих інтересів, рівноправ'я форм власності 5. Принцип фіскальної єдності, що забезпечує поєднання державних і місцевих інтересів, рівноправ'я форм власності публічних суб'єктів, самостійність місцевого самоврядування у сфері фінансових відносин. 6. Принцип розподілу функцій між представницькими органами та органами виконавчої влади (держави та місцевого самоврядування) у сфері фінансової діяльності. Даний принцип припускає розподіл повноважень між органами представницької, виконавчої і судової влади так, щоб, з одного боку, забезпечити ефективність фінансової діяльності держави, а з іншої - виключити монополізацію влади у фінансовій сфері якимсь одним державним органом. 7. Принцип балансової відповідності (рівноваги). Ідея відповідності доходів і витрат грошових фондів червоною ниткою проходить через всю систему фінансовоправового регулювання, визначаючи її спрямованість і зміст. 8. Принцип пріоритету видатків щодо доходів 9. Принцип планового та цільового використання публічних фінансових ресурсів 10. Принцип всебічного (тотального) контролю у сфері фінансової діяльності та відповідальності за недодержання фінансової дисципліни 11. Принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави;

Фінансова діяльність держави (місцевого самоврядування) – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та Фінансова діяльність держави (місцевого самоврядування) – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань та функцій держави (місцевого самоврядування). Особливості фінансової діяльності держави: 1. міжгалузевий характер; 2. суб’єкти фінансової діяльності держави – це органи державної влади, АРК та органи місцевого самоврядування; 3. поєднання імперативних та диспозитивних методів управління. Методи фінансової діяльності держави: мобілізація коштів – це система заходів, які здійснюються державою для планомірного формування фондів коштів. Види мобілізації: обов’язкова (сплата податків) і добровільна (допомоги, пожертви, дарунки). перерозподіл розмежування доходів між різними публічними фондами коштів (приклад – міжбюджетне регулювання). розподіл коштів - це система заходів щодо виділення коштів за призначенням уповноваженим на використання суб’єктам. Завдяки розподілу коштів видно пріоритети державної політики та її співвідношення з функціями держави. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу відповідно до Закону України про державний бюджет використання коштів – здійснюється шляхом їх витрачання з публічних фондів коштів; фінансовий контроль.

Методи розподілу коштів: 1. фінансування: бюджетно-кошторисне (котлове), програмно-цільове; 2. кредитування (запозичення) 3. інвестування (гарантування), Методи розподілу коштів: 1. фінансування: бюджетно-кошторисне (котлове), програмно-цільове; 2. кредитування (запозичення) 3. інвестування (гарантування), Фінансування – це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затвердженого фінансового плану з відповідного публічного фонду коштів. Ознаки фінансування: 1. безповоротність; 2. безоплатність; 3. цільовий характер; 4. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет, тощо; 5. здійснюється з бюджету (іншого публічного фонду) відповідного рівня. Кредитування – це виділення коштів на певний строк на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення. Ознаки кредитування: 1. оплатність; 2. строковість; 3. поворотність; 4. цільовий характер; 5. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет; 6. здійснюється з бюджету відповідного рівня.

Використання коштів – це система заходів щодо використання за призначенням бюджетних коштів. Ознаки використання Використання коштів – це система заходів щодо використання за призначенням бюджетних коштів. Ознаки використання коштів: 1. плановість; 2. цільовий характер; 3. ефективність; 4. економія; 5. здійснюється в межах затверджених лімітів. Фінансовий контроль - це система заходів щодо додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у під час здійснення фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування. Забезпечується врегульованим нормами фінансового права фінансовим (передусім бухгалтерським) обліком. Поділяється на публічний та приватний.

3. Система фінансового права та система фінансового законодавства, їх співвідношення. Фінансове право як систему 3. Система фінансового права та система фінансового законодавства, їх співвідношення. Фінансове право як систему можна характеризувати з різних позицій: 1) це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, 2) це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права. 3) це правова наука; 4) це також навчальна дисципліна у системі загальноправових курсів, що являє собою системне викладення теоретичного та прикладного матеріалу з метою підготовки кваліфікованих кадрів, які здатні аналізувати складні процеси у сфері фінансової діяльності держави. Систему курсу фінансового права як навчальної дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Навчальний матеріал зосереджений у Загальній та Особливій частинах. Проблеми: • на сьогодні ведуться дискусії щодо існування поділу галузі на загальну та особливу частину, оскільки відсутні єдині нормативно-правові положення, що регулюють загалом об’єкт фінансового права, режим публічних фондів коштів, правове положення суб’єктів правовідносин, фінансовий контроль, фінансову відповідальність, тощо. • в науці і в навчальній дисципліні поділ зберігається.

Загальна частина об'єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів та Загальна частина об'єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її методи, принципи та правові форми; предмет та методи фінансово-правового регулювання; характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм; правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних та місцевих органів; поняття фінансового контролю, його види та методи; поняття фінансово-правової відповідальності. Тобто такі норми й інститути, які є спільними для всіх інших фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави. Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи. Поділ Особливої частини: розділи, підгалузі та об’єднані інститути. Особлива частина містить такі правові розділи: публічні доходи (податкові та неподаткові); публічні фонди коштів та їх видатки (правовий режим та видатки бюджетної системи та цільових фондів). Розділ включає: Бюджетне право, позабюджетні фонди. державний кредит (вже не включає в себе кредитування державою); державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитна система (банківське право, валютне, право надання фінансових послуг, страхове – їх публічно-правова частина); право бухгалтерського обліку; правовий режим фондів коштів публічних організації та їх видатки

До джерел фінансового права належать: Конституція України; кодифіковані, загальні та спеціальні закони; міжнародні договори, До джерел фінансового права належать: Конституція України; кодифіковані, загальні та спеціальні закони; міжнародні договори, обов’язковість яких визнана, Верховною Радою України; рішення Конституційного Суду України, укази Президента України; декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно -правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністерства фінансів; Держфінінспекції, Державної казначейської служби України, ДПС України, ДМС України тощо); рішення місцевих рад, розпорядження голів державних адміністрацій та інші. Залежно від підстав (критеріїв) виділяють кілька підходів до побудови системи фінансового законодавства: Горизонтальна (інституційна) побудова системи фінансового законодавства (відокремлюються інститути та підгалузі фінансового права) вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію нормативноправових актів за їх юридичною силою та залежно від органу, який їх прийняв; Територіальна (регіональна) побудова відображає територіальні особливості регулювання фінансово-правових відносин, розвиток загальних положень фінансового законодавства в місцевих (регіональних) нормативноправових актах

Загальні тенденції в системі джерел окремих інститутів фінансового законодавства: 1. Ієрархічне розшарування актів, що Загальні тенденції в системі джерел окремих інститутів фінансового законодавства: 1. Ієрархічне розшарування актів, що мають характер (дію) закону, надання законодавчого пріоритету одних перед іншими (кодекси, спеціальні фінансові закони, загальні закони, декрети КМУ). 2. Щодо кожного інституту фінансового права законом встановлюється особлива система джерел законодавства. Наприклад, в статті 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетне законодавство складається з : 1) Конституції України; 2) цього Кодексу; 3) закону про Державний бюджет України; 4) інших законів, що регулюють бюджетні відносини, передбачених ст. 1 БКУ; 5) нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 цієї частини статті; 6) нормативно-правових актів органів виконавчої влади, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передбачених пунктами 3, 4 та 5 цієї частини статті; 7) рішень про місцевий бюджет; 8) рішень органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених пунктами 3, 4, 5, 6 і 7 цієї частини статті.

4. Дія норм фінансового права та конкуренція фінансово-правових приписів, співвідношення законності та доцільності у 4. Дія норм фінансового права та конкуренція фінансово-правових приписів, співвідношення законності та доцільності у фінансовому праві. Дія фінансово-правової норми в часі починається с моменту вступу в юридичну силу нормативного акта, що містить її, і припиняється моментом втрати останнім юридичної сили. Вступ в силу фінансового нормативно-правового акта визначається одним з наступних моментів: 1. Моментом прийняття (підписання) нормативного акта. 2. Моментом оприлюднення нормативного акта (за загальним правилом вступають в дію через 10 днів з моменту їх оприлюднення). 3. Датою, що вказана в самому нормативному акті. 4. Спеціально прийнятим нормативним актом. Припинення дії нормативних актів визначається наступними моментами: 1. Закінченням строку дії нормативного акта. В цьому випадку наперед встановлюється час дії фінансово-правової норми, зі закінченням вказаного терміну вона припиняє діяти. Наприклад, зміни до законів України, що вносяться законом про державний бюджет на відповідний рік, як припиняє дію, власне, і сам вказаний закон. 2. Прямою відміною. 3. Заміною діючого нормативного акта іншим актом.

Принципи дії в часі: 1. Як правило, нормативні акти розповсюджують свою дію на правовідносини, Принципи дії в часі: 1. Як правило, нормативні акти розповсюджують свою дію на правовідносини, що виникають після їх вступу в силу, тобто мають перспективну спрямованість. 2. Діє принцип: нормативні акти, що встановлюють обов’язки або відповідальність суб’єкта фінансового права, зворотної сили не мають. Виключення складають акти, які пом’якшують або усувають заходи юридичної відповідальності, яким може надаватися зворотна сила. Часто законодавець (нормо творець) не може прийняти і ввести в дію нормативно-правовий або індивідуально-правовий акт, якщо в законодавстві для цього передбачено чіткі часові межі. Так, наприклад, 25 серпня – щодо законів про податки або інші доходи до бюджету. 3. Тимчасовий акт, що припинив свою дію, як правило, не припиняє свою чинність. Дія в просторі. За загальним правилом вступають в силу і діють одночасно на усій території. Регіональні нормативні акти розповсюджують свою дію на територію відповідної адміністративнотериторіальної одиниці. Проблеми: 1. В Україні існують різні економічні простори: спеціальні економічні зони, митна територія (спеціальні митні території, податкова територія – їх існування, та їх режим прямо впливають на дію фінансового права в просторі. 2. Фінансове право дає досить широкі права місцевим органам на регулювання податкових та бюджетних правовідносин. Часто виникають проблеми з дією норми щодо суб’єктів правовідносин, які переміщуються за межі відповідної території. 3. Останнім часом територіальні органи допускають порушення дисципліни фінансово-правового регулювання: визначають недіючими на своїй території законодавчих актів (наприклад, про державну закупівлю), перевищують надану їм компетенцію (збільшують коло видів публічних платних послуг, встановлюють щодо них тарифи з порушенням законодавства, перевищують встановлені їм межі податкового регулювання, тощо).

Аналогічно визначається і дія нормативних актів за колом осіб. В тексті самого акта має Аналогічно визначається і дія нормативних актів за колом осіб. В тексті самого акта має міститися посилання на суб’єктів фінансового права, яким адресовані норми акта. Наприклад, податкові закони чітко визначають коло платників щодо кожного податку. Проблема: на підзаконному рівні дуже часто коло суб’єктів визначених в законі звужується: коло одержувачів бюджетних коштів, коло суб’єктів, які можуть застосовувати заходи бюджетної відповідальності. Конкуренція фінансово-правових норм. Правова система побудована ієрархічно, одні нормативні акти володіють більшою юридичною силою щодо інших. При цьому юридична сила кожного акта визначається місцем органу, що його видав, на державно-управлінській “піраміді”. Як діяти при колізії нормативних актів одного рівня ? Можливе застосування наступних принципів: 1) пріоритет кодифікованого акта щодо не кодифікованого. Проблема: з кодифікованих – лише Бюджетний кодекс. В податковій сфері цю роль відіграють два закони: «Про систему оподаткування» , «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ;

2) пріоритет спеціальної норми щодо загальної (lex specialis derogat generali). Наприклад, в ст. 6 2) пріоритет спеціальної норми щодо загальної (lex specialis derogat generali). Наприклад, в ст. 6 Закону «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що «законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить цьому Закону» . В ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу, зазначається, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України; 3) пріоритет пізніше прийнятого акта щодо раніше прийнятого (lex posterior derogat priori). Проблема: законодавець часом зловживає цим правилом і обмежує дію норм Бюджетного кодексу в положеннях щорічних законів про Державний бюджет. 4) нормативно встановлений пріоритет. Іноді вищі державні органи приймають нормативно-правові акти, які безпосередньо вирішують правові колізії. Наприклад, з питань банкрутства банків законодавство про санацію та банкрутство застосовується в частині, що не суперечить Закону «Про банки та банківську діяльність» . Проблема: іноді такий пріоритет встановлюється на підзаконному рівні.

5. Суб’єкти фінансового права та фінансових правовідносин, проблема представництва у фінансовому праві. Суб’єкт фінансового 5. Суб’єкти фінансового права та фінансових правовідносин, проблема представництва у фінансовому праві. Суб’єкт фінансового права — це особа, яка володіє правосуб’єктністю, тобто наділена відповідними правами та обов’язками і потенційно можу бути учасником фінансових правовідносин. Вік набуття фінансової дієздатності залежить від норм інших галузей права. Суб’єкт фінансового правовідношення — це реальний учасник конкретних фінансових правовідносин, який реалізує власні права (обов’язки), або виступає від імені суб’єкта фінансового права (в в’язку з чим наділений власними правами і обов’язками). Юридичні права і обов’язки (матеріальні) в сфері фінансової діяльності належать суб’єктам фінансового права. Суб’єктами фінансових правовідносин можуть бути фізичні особи (громадяни), юридичні особи (і організації, не наділені правами юридичної особи), держава, АРК, територіальні громади, органи держави і місцевого самоврядування (як суб’єкти фінансового права, так і їх представники). Представництво в фінансових правовідносинах можливе: 1) за законом: - загальне, в межах встановленої компетенції (наприклад, казначейство), - процесуальне (наприклад, податкова адміністрація, прокуратура в суді) та - спеціальне (наприклад, на здійснення державного замовлення, взяття державного кредиту, укладення договору державного кредитування тощо). 2) за договором (представництво централізованою бухгалтерією, податковим агентом, митним брокером тощо).