Кафедра менеджменту альтернативних джерел енергії (МАДЕ) ТЕМА: Вступ

Кафедра менеджменту альтернативних джерел енергії (МАДЕ) ТЕМА: Вступ до курсу

План Інноваційне забезпечення як рушійна сила науково-технічного прогресу. Загальноекономічні й глобальні чинники інноваційного забезпечення розвитку економічних систем. Роль інновацій у розвитку сільськогосподарського (аграрного) бізнесу. Проблемні питання виробництва біопалива в Україні.

1. ІННОВАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК РУШІЙНА СИЛА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ Розвиток економік в сучасному глобалізованому світі цілком і повністю визначається рівнем інноваційного забезпечення. Інноваційне забезпечення в загальному розумінні є структурована система формування конкурентоспроможності економіки до складу якої відносять науку, управління, інтелектуальну власність, інфраструктуру тощо. Інноваційне забезпечення розвитку економічних, господарських систем - єдиний шлях до успіху й можливість конкурувати на ринках продукції. Інноваційне забезпечення. - це система організаційно- технологічних, управлінських, соціально-економічних та інституційно- правових заходів створення умов і всебічного сприяння використанню суб'єктами господарювання новітніх техніки й технологій, залученню висококваліфікованих кадрів та передового досвіду менеджменту.

Інноваційне забезпечення покладено в основу інноваційно- інвестиційного розвитку як процесу інтенсивного відтворення людських, виробничих, фінансових та земельних ресурсів через впровадження нової техніки та технологій, продукції, послуг, організаційно-економічних рішень виробничого, адміністративного і комерційного характеру. Процес інноваційного забезпечення виробництва включає зародження ідеї та її комерціалізацію, охоплюючи виробництво, обмін, споживання. Він об'єднує науку, техніку, освіту, економіку, підприємництво, управління і зумовлений характером і якістю їх взаємодії та взаємозв'язків. Інновація - результат колективних зусиль, де успіх залежить не лише від сфери науки і техніки, але й від соціального оточення. Інновація - основа економічного розвитку системи. Для того, щоб інновації були ефективними, вони мусять бути керованими, і саме вони є прерогативою інноваційної політики. Інновація стає ключовим чинником конкурентноздатності підприємства, а інноваційна політика - основою підприємницької політики. В умовах запровадження інноваційної моделі розвитку України організація ефективної взаємодії таких важливих сфер діяльності, як наука, виробництво та ринок, є однією з ключових проблем сучасного суспільства.

Мережа інноваційних структур включає: технологічні (наукові) парки, технополіси, інноваційні бізнес - інкубатори, інноваційні технологічні центри, малі й середні інноваційні підприємства, промислово-фінансові групи, промислові кластери тощо. Основною метою створення технопарків, технополісів та інших інноваційних структур є тісне зближення наукового та освітнього потенціалу того чи іншого регіону з матеріально-технічною базою промисловості, скорочення тривалості інноваційного циклу, забезпечення вирівнювання науково-технологічного та інноваційного розвитку різних регіонів, активізація малого інноваційного бізнесу.

Технопарк дає можливість запровадити безперервний цикл: "дослідження - розробка - проектування - дослідне виробництво - виробниче впровадження - збут продукції". Це цілісний комплекс, до складу якого можуть входити науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, конструкторські організації, промислові підприємства, інформаційні та консалтингові організації. Технопарк працює за принципом самоокупності та приносить прибуток, що спрямовується на його розвиток і розподіляється між його учасниками. Для великомасштабної реалізації інновацій у світі все ширше використовуються потенційні можливості нових ринкових структур з різною формою власності (консорціуми, промислово-фінансові групи, асоціації, кластери, партнерства, альянси тощо) в умовах розвитку горизонтальних зв'язків між підприємствами та науковими організаціями. Заслуговує на увагу та державну підтримку створення консорціумів (у т. ч. і транснаціональних) як однієї з ефективних форм операційної інтеграції наукових і навчальних організацій та промислових (агропромислових) підприємств.

Розвиток інноваційної діяльності на всіх рівнях організаційного управління передбачає створення та ефективне функціонування чіткої системи фінансування на всіх стадіях інноваційного циклу. Щоб відбулися помітні структурні зміни в економіці України, на думку фахівців-економістів, потрібно не менше 5-10% валового внутрішнього продукту щороку. Тобто, треба вкладати фінансові ресурси обсягом 10-20 млрд грн. Таких ресурсів, які могли б бути використані державними та недержавними інвесторами, зараз в країні немає. Інший бік цієї проблеми - держава не може постійно лише субсидувати. Необхідне масове залучення приватного й банківського капіталу до кредитування та інвестування новітніх досліджень та їхнього впровадження. Ситуація погіршується ще й через відсутність організаційно-економічних механізмів інвестування масштабних технологічних змін.

2. Загальноекономічні й глобальні чинники інноваційного забезпечення розвитку економічних систем Інноваційне забезпечення економічної системи особливо такої, що стала на постіндустріальний шлях розвитку є необхідною умовою забезпечення її конкурентоспроможності. Для вітчизняної економіки характерною є транзитивність, тобто фактичне перебування на індустріальній стадії з проявами постіндустріалізму. Це один з вирішальних моментів, який підтверджує значне відставання, яке слід ліквідовувати за рахунок активізації інноваційного забезпечення. Після проголошення незалежності реформування економіки України розпочалося на тлі поглиблених процесів, котрі склалися в економіці колишнього Радянського Союзу в останній період його існування. За роки незалежності в державі все ще відсутня культура прийняття рішень на рівні національної відповідальності, бракує вміння підкоряти свої особисті інтереси - загальнодержавним, а також стратегічного мислення

Інноваційні процеси забезпечують здійснення якісних змін у виробничо-господарській діяльності, підприємництві. Результатом інноваційних процесів є новації, а запровадження їх у господарську, підприємницьку діяльність визнається за нововведення. Інноваційні процеси також можна тлумачити як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, як цілісну циклічну систему «Наука - техніка - виробництво», що охоплює фундаментальні теоретичні дослідження, прикладні науково-дослідні роботи (НДР); дослідно- конструкторські розробки (ДКР); освоєння технічних нововведень в умовах експериментальних підприємств; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) в умовах практичної підприємницької діяльності протягом певного часу; техніко-економічне, економічне й соціальне старіння, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками. Всі ці етапи разом і становлять поняття інноваційного циклу.

Згідно з сучасною теорією економічної науки і вимогами практичної підприємницької діяльності, в кожний конкретний період часу конкурентоспроможна виробнича одиниця (фірма, організація, підприємство), що спеціалізується на виготовленні продукції для задоволення визначених суспільних потреб, повинна працювати одночасно над трьома видами товарів: А - минулого періоду, виробництво яких скорочується, Б - сучасного (домінуючого) і В - перспективного, виробництво яких налагоджується і буде оптимально розвинуте в наступному періоді.

3. Роль інноваційного забезпечення у розвитку сільськогосподарського (аграрного) бізнесу Значний внесок в розробку науково-методичних положень і практичну реалізацію інноваційної моделі розвитку належить Національній академії аграрних наук України, Державній установі стратегічних досліджень, Інституту економіки та прогнозування HAH, Інституту інноваційного провайдингу, Національному науковому центру «Інститут аграрної економіки» та іншим установам. У формуванні інноваційної моделі аграрного виробництва України визначальну роль відіграють інституційні чинники, які слід персоніфікувати за такими категоріями як: політичні, гуманітарні, правові, економічні.

Важливим і обов'язковим наслідком моделі інноваційного розвитку галузі є всебічне стимулювання масової інноваційної діяльності і державне регулювання за рахунок підтримки учасників та створення інституціональних умов мінімізації ризиків впровадження інновацій. Найбільш характерними і прийнятними напрямами інноваційного шляху розвитку економіки слід вважати: інституціонально-правове забезпечення; реформування форм власності інститутів інноваційної сфери; удосконалення системи управління науково-дослідними і проектно-конструкторськими установами та їх організаційних форм; формування нових комплексів та інших корпоративних культур; формування фінансово-координаційних інститутів інноваційного розвитку; залучення інституціональних інвесторів до інноваційної сфери діяльності; інституціонально-інформаційне забезпечення; регіональне інституціональне забезпечення.

Нині інвестиційна та інноваційна діяльність в Україні здійснюється на основі нормативно-законодавчих актів, основними з яких є Закони України: "Про інвестиційну діяльність", "Про інноваційну діяльність" та "Про підприємництво". Цими законодавчими актами визначено основні поняття стосовно інноваційної й інвестиційної діяльності підприємств. Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій фізичних та юридичних осіб щодо реалізації інвестицій. Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути «новостворені й реконструйовані основні фонди, обігові кошти в усіх галузях народного господарства, цінні папери (облігації, акції і т.ін.), науково- технічна продукція, майнові права, права на інтелектуальну власність. Інвестиційна діяльність - вкладення інвестицій і сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій. У цілому інвестиційна діяльність - процес вкладення інвестицій, а також сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій. Процес вкладення інвестицій у цьому разі відповідає поняттю "інвестування", а як початкова стадія процесу інвестування може бути прийнятий момент акумулювання фінансових ресурсів для їхнього подальшого спрямування в інвестиційну сферу з метою збільшення.

Інноваційно-інвестиційна діяльність є сукупністю дій, пов'язаних із розробкою та впровадженням науково-технічних ідей, винаходів і розробок до результату, придатного до практичного застосування. Крім того, інноваційна діяльність включає в себе стратегічний аналіз ретроспективи та перспективи інновацій, розробку інноваційної політики, складання плану інновацій, матеріальне стимулювання творчої діяльностіперсоналу. Суб'єктами інноваційно-інвестиційної діяльності згідно із Законами України, можуть бути фізичні та (або) юридичні особи України, фізичні та (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які здійснюють в Україні інноваційно-інвестиційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

4. Проблемні питання виробництва біопалива в Україні Основні проблеми, що можуть впливати на розвиток біоенергетики: наявність відповідної законодавчої і нормативної бази для розвитку виробництва біопалив здатність забезпечити біопаливне виробництво сировиною (наявність достатньої кількості земельних ресурсів та придатність агрокліматичних умов для вирощування необхідної сировини) стан економіки і спроможність надання фінансової підтримки виробництву біопалива (надання кредитних та податкових пільг, субсидій та дотацій) ступінь сприятливості інвестиційного клімату (стабільність політичної ситуації, рівень захисту інвестицій і т.д.).

Спроби стимулювати розвиток альтернативної енергетики (у тому числі і виробництва біопалив) в Україні почалися практично одразу, як тільки країна стала незалежною 1996 році Парламент України затвердив Національну енергетичну програму на період до 2010 року, у якій було передбачене покриття 10 % потреб народного господарства в енергії за рахунок нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії У 2000 році в Україні був прийнятий Закон "Про альтернативні види рідкого і газового палива" У 2003 році в Україні був прийнятий Закон "Про альтернативні джерела енергії" 2003 року Президент України видав Указ № 1094/2003 «Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини».

На думку керівництва однієї з найбільших у світі компаній по переробці кукурудзи і сої і виробництву біопалива ADM (Archer Daniels Midland Company, США), для прийняття рішення про інвестування в будівництво заводів з виробництва біопалива в будь який країні світу необхідне виконання трьох умов, а саме: енергетична залежність країни-реципієнта; наявність у цій країні державної програми підтримки розвитку біопаливного виробництва (законодавство, стандарти і нормативи); самодостатність у відношенні сировинного забезпечення виробництва біопалива.