ІСТОРІЯ СЕЛА МАШЕВЕ СЕМЕНІВСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ МОЄ СЕЛО. ЯКЕ Ж ВОНО КРАСИВЕ! ВОНО ОДНЕ ТАКЕ НА ЦІЛИЙ СВІТ! ПШЕНИЧНИМ КОЛОСКОМ БУЯЮТЬ РІДНІ НИВИ, ЧАРУЄ ВЕСНАМИ САДІВ ВИШНЕВИЙ ЦВІТ.
Достовірних письмових відомостей про виникнення поселення немає, але зберігся старовинний переказ, оповіданий колись найстарішим мешканцем села Євстратом Даниловичем Ракутою (1876 р. н. ). Ось що він розповів: «Село Машеве виникло років 700 тому на перехресті доріг, що розходились на Новгород-Сіверський, Стародуб іКороп. Районний центр Семенівка тоді ще не був заснований. Спочатку це був хутір, що складався з 5 дворів, із заїжджим двором у центрі. Його хазяйкою була якась Маша, від чого і поселення стало називатися Машеве» .
ЛЕГЕНДА • Якось у одного з новгородсіверських князів з’явилася позашлюбна дитина. Щоб не бути осоромленим, батько-князь вигнав дочку з дому, віддавши їй у володіння невеликий хутір. Княжну звали Машею.
ПРО ПОДАЛЬШЕ ЗАСЕЛЕННЯ ХУТОРА ІСНУЄ ТАКА ЛЕГЕНДА. • Якось тут проїжджали чумаки Гришак і Ракута. • Вони зупинились на ніч на березі річки Одра, недалеко від теперішнього центру села.
• Гришак. Дивись, яке чудове місце! • Ракута. Так, річечка он аж виблискує, і верби посхиляли свої віти до води, мов дівчата- коси. • Гришак. Давай заночуємо тут, а завтра-далі…
• Ракута. Ти спиш? • Гришак. Ні, дивлюсь у зоряне небо та мрію… • Ракута. А давай сон загадаємо, ми ж на новому місці спати лягаємо.
• Вранці, прокинувшись, чумаки розповіли свої сни…
• Гришак. Знаєш, який чудовий сон я бачив, мов у казці побув. Ніби йду я берегом цієї річки, а назустріч мені, тільки на тому березі , йде дівчина, а гарна, як калина в лузі, руса коса до пояса. Дивимось ми один на одного. І раптом з'явився місток позолочений. Перебіг я через міст , взяв дівчину за руку і перйшли ми разом на цей берег, та й пішли вглиб села. • Ракута. Ну що ж , тут дивного нема нічого. Мабуть, доля живе тут твоя.
• Ракута. А мені наснилось… Навіть не знаю, як і розповісти. Сниться мені, ніби я дерево. Ось тут біля річки стою, гілками похитую. Зійшло сонце, у мене на вітах листочки з'явились, відчуваю, як корені мої все глибше в землю йдуть. Дужчаю я, розумію, що ніякий вітер мені вже не страшний. Сонце високо піднялось- від моїх коренів пагінці відростають, молоденькі деревця піднімаються. Аж ось і сонце вже почало заходити, і листочки мої почали опадати…
• Гришак. Та що ж тут дивного? Твоя доля теж тут. Адже корені глибоко пустиш, а пагінці – діти твої. Виростиш їх, а потім разом із заходом сонця відійдеш у небуття, як листя з дерева.
• Ракута. Дійсно, так поселемся ж тут, заведемо сім'ї і пустимо глибоко свої корені.
• І вирішили вони оселитися в цій місцині. За їх прикладом й інші чумаки осіли тут. Так утворилося досить велике поселення. Згодом прізвище Гришак зникло, а Ракута збереглось дотепер.
• На початку XVIII століття переселенець із Польщі Василь Скабичевський заснував гуту. Вона була розташована неподалік села, що налічувало тоді 123 двори, на березі р. Рванець, де були піщані ґрунти і густий ліс. При гуті — слобідка. Скло і скляні вироби з гути продавали по всій Україні.
• Ще у 1731 р. гута в селі працювала. Згідно з описом 1734 р. в Шептаківській волості, що належала померлому гетьману Апостолу, гути біля Машевого вже не було. Слобідку Скабичевського в цьому документі описано так: «ниже села Машева слободка, где была прежде сего гута, в которой делывали скло. В той слободке обывателей пахотных — 11 дворов, бобылей — 18 дворов. В той слободке мелница о двух клетках на реке Рванце гутника посполитого Василия Скабичевского» . . Розповідають також, що на гутнянському кладовищі на його надгробку було написано, що тут похований Василь Скабичевський — власник гути, переселенець із Польщі.
• Приватне життя родини Скабичевських у Машевому було тісно пов'язане з Троїцькою церквою села, що була збудована зусиллями парафіян десь у кінці XVII століття (це підтверджується тим фактом, що у 70 -х рр. XIX ст. у храмі зберігалась ікона Зняття Спасителя з Хреста з написом: « 1694 року мая 4 сооружися образъ сей до церкви св. Троицы рабомъ Божимъ Василіемъ Онупріевичомъ» ). Значну частину своїх прибутків Василь Скабичевський із сином Іваном щедро віддавав на її облаштування Так, у 1730 р. їх коштом у церкві влаштовано різьблений посріблений іконостас; за описом 1741 р. ними ж були справлені в храмі: дерев'яна різьблена пофарбована гробниця та Євангеліє київського друку 1733 р. і решта богослужбових речей
• По суботах у Машевому відбувалися торги, але нечасто. Торгували там місцеві жителі, а також із сусідніх сіл — Попівки та Жадового. Продавали капусту, буряки, огірки, дерев'яний посуд, сіль, рибу. Ярмарки відбувалися двічі на рік: перший на свято Переплавної середи (середина періоду між Великоднем та Трійцею), а другий — 1 -го вересня, у день св. Семена. Купці з Семенівки та Новгорода-Сіверського приїжджали сюди з дрібним красним товаром, дерев'яний посуд привозили з Жадового, сіль і в'ялену рибу — з Новгорода-Сіверського. Тривали ярмарки не більше одного дня.
• У 1810 р. нащадки Гетьмана України Кирила Розумовського збудували у селі суконну мануфактуру, де виготовлялось грубе солдатське сукно. Вона стала другою за часом заснування після Батуринської, збудованої ще у 1756 р. , і залишалась вотчинною до кінця свого існування. Працювали на Машівській мануфактурі кріпаки. Вони не одержували платні за роботу і харчувалися за рахунок своїх сімей. У 1819 р. їх було 828 осіб, а у 1823 р. — 893. Машівська мануфактура була однією з найбільших суконних мануфактур на Лівобережній Україні. • У 1819 р. на Машівській мануфактурі «за повинність» працювало 770, у 1823 р. — 745 чоловік
• У 1823 р. на Машівській суконній мануфактурі відбулося заворушення робітних людей яке називають одним з найзначніших у п. п. XIX ст. поряд з виступами у друкарні Києво. Печерської лаври і на Писарівській суконній мануфактурі. Тоді мануфактура належала графу С. Уварову, зятю графа Кирила Розумовського. Усі 962 працюючі на мануфактурі були кріпаками. Недоїдання, 1518 -годинний робочий день, кулачна розправа — все це викликало у робітних людей мануфактури сильне невдоволення.
• Вироблене сукно постачалося головним чином до київського мундирного магазину комісаріатської комісії Київського депо. У 1825 р. з Машівської мануфактури, якою тоді володіла таємна радниця Катерина Олексіївна Уварова, було поставлено туди: сукна темно-зеленого — 3179 аршинів і 4 вершки, білизни панталонної — 325 аршин і 8 вершків, сірого сукна — 4959 аршинів. У 1833 році на мануфактурі налічувалось 130 верстатів і було виготовлено 60 386 аршинів сукна на суму 158 735 крб. і 32 коп. У Київську комісаріатську комісію поставлено у тому ж році 55 тис. аршинів на суму 167 072 крб. (2, 62 крб. за аршин). Крім того, у кінці 1833 року на мануфактурі зберігались залишки за попередні 1832 — 1833 роки — ще 7728 аршинів сукна.
• Потім селом і мануфактурою володів князь Сергій Урусов. При його машівському маєтку було 6664 десятини лісу. Це забезпечувало мануфактуру дровами, що використовувались як паливо у виробничому процесі. Пізніше, коли вже Павло Сергійович Урусов видав свою дочку заміж за князя Головіна, село Машеве з усіма його жителями як придане перейшло до молодят. • У 1851 р. на Машівській суконній фабриці працювало 135 ткацьких і 13 ватних верстатів, 52 прядильних і стрічкових апарати, а також парова машина потужністю 8 кінських сил.
• У 1866 р. в селі нараховувалось 227 дворів і мешкало 1252 душі обох статей. Через Машеве проходила торгова дорога від посаду Климової через Старий Ропськ, Карповичі, містечко Семенівку на Печенюги, м. Новгород -Сіверський, далі через с. Буда до кордонів Орловської губернії, а також військова дорога місцевого значення з Машевого, через Орлівку Новгород-Сіверського повіту, Авдіївку Сосницького повіту, Вербу і Оболоння Кролевецького повіту до заштатного міста Коропа.
• У 1874 р. в Машевому було відкрито початкове народне училище. З часу його заснування священик Василь Левицький навчав тут дітей Закону Божому. З 22 грудня 1896 р. вчителькою в школі працювала Єлизавета Гаврилівна Громановська, яка закінчила курси Чернігівського єпархіального жіночого училища. У 1900 р. в школі навчалося 93 хлопчики і 3 дівчинки. На утримання вчителя земство виплачувало 150 крб. , а община — 135 крб. Священику виплачувалось 25 крб.
• З березня 1917 — Машеве у складі УНР. З квітня 1918 — Гетьманат Павла Скоропадського. Весною 1919 село окупували російські війська Лєніна, проте до 1921 комуністична влада у селі була формальною — в околицях діяли українські партизани.
• У 1920 р. у селищі було створено два земельних товариства: села Машевого і Машівської слобідки. Земельне товариство села Машевого (до складу якої входили також громади хуторів: Бука, Глушнів, Довжик, Ферубки, Вугальнище) отримало у володіння землю після Нехаєвського і Дорохова.
• Перший колгосп у селі був організований у 1929 р. з 18 господарств і називався «Спільна праця» . Головою колгоспу став Андрій Йосипович Ферубко, який весною 1931 р. втопився. На той час у колгосп було об'єднано вже близько 110 господарств. У 1933 р. колгосп «Спільна праця» був перейменований на колгосп ім. Сталіна. З цією назвою він проіснував до 1959 р.
• Під час колективізації було розкуркулено не одну сім'ю. Керував цим Іван Кулаковський, який серед селян мав славу доброї людини, але був призначений на цю посаду проти власної волі владою. Був бригадиром на Бурдукаловому болоті, де різали торф. Розкуркулені сім'ї виселялися за околицю села у бік сусіднього Жадового на місце, яке називають Лан. Там був створений однойменний радгосп «Лан» , де працювали «розкуркулені» сім'ї. Туди було відселено сім'ї Зеньчаків (батько мати і дві дочки — Маня і Тоня), Кузькових (батько Андрій, мати, доньки — Прося і Наталка, син Кирило), Шкурат (батько Йосип, мати, доньки Галя, Одарка, сини Петро, Павло). Майно останньої також перевезли на «Лан» , а вся сім'я поїхала на шахти заробляти на життя.
• Про події 1932 — 1933 рр. жителька села Галина Петрівна Найдьон (1919 р. н. ) розповідала, що проблеми з харчуванням почалися ще з 1930 року, і голод посилювався поступово. Влітку 1932 р. було зібрано досить невеликий урожай, і, щоб виконати план по хлібозаготівлі, збирали залишки минулих років. Отже, хліба та інших харчів у людей майже не залишилось уже восени 1932 р. Справжній голод почався з 1933 го. Влітку йшли великі дощі, було дуже холодно, нічого не росло. Селяни рвали кропиву і щирицю, робили з них ладки і смажили — намагались хоч як-небудь прогодуватись. Люди пухли з голоду і вмирали. У 1934 р. вродила картопля, і забезпечувати себе їжею стало трохи легше.
• 21 -22 -го серпня 1941 р. село зайняли німецькі війська. Розстріляли більшовицького активіста, учасника організації Голодомору — голову колгоспу Гур'єва, а також сім'ю лікаря єврея Еверта, яку раніше також тероризували комуністи. Поліція затримала трьох жителів села Жадове, звинуватили їх у зв'язках із диверсантами НКВД СССР і розстріляли.
• 14 березня 1943 р. тут був створений оперативно-диверсійний партизанський загін ім. Чапаєва у складі 270 осіб, яким командував Г. С. Артозєєв, комісаром загону був X. М. Чернуха. Штаб та база загону розташовувались у лісі неподалік Мазевого. За короткий час загін знищив 9 ешелонів з живою силою і технікою ворога, розбив низку гарнізонів німців і поліцаїв, знищив 7 мостів, 12 німецьких ешелонів, 40 машин, водокачку, 760 німецьких і мадярських солдат і офіцерів.
• 19 вересня 1943 року село Машеве було визволено від німецько-фашистських загарбників. Загалом на фронт пішло 650 машівців.
ІСТОРІЯ СЕЛА В ФОТОГРАФІЯХ
КРІЗЬ ДОЩІ, КРІЗЬ ВІТРИ І ТУМАНИ, ЧИ ДОРОГИ СНІГОМ ЗАМЕТЕ ПРИЇЖДЖАЙТЕ ЧАСТІШЕ ДОДОМУ, ПОВЕРТАЙТЕСЬ В ДИТИНСТВО СВОЄ.
ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!
Скачать презентацию ІСТОРІЯ СЕЛА МАШЕВЕ СЕМЕНІВСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ МОЄ
Istoriya_sela_Masheve_Semenivskogo_rayonu_Chernigivskoyi_oblasti (1).pptx