Інноваційні моделі управління розвитком регіону Сучасні наукові

Інноваційні моделі управління розвитком регіону

Сучасні наукові концепції регіонального розвитку Парадигма регіонального розвитку за ак. О. Г. Гранбергом Парадигма - система теоретичних і методологічних установок, які взяті за зразок розв’язування наукових задач Регіон як універсальна наукова категорія - це певне просторове утворення з властивими ознаками, що формують його цілісність, визначають взаємозв’язок складових елементів та відрізняють його від інших утворень.

Парадигма регіонального розвитку за ак. О. Г. Гранбергом Регіон-ринок Регіон-соціум РЕГІОН Регіон квазідержава Регіон квазікорпорація

Регіон як квазідержава Cуть - відокремлена система держави та національної економіки Ресурси - концентрація фінансових ресурсів Управління – деконцентрація влади, передача повноважень та функцій від центру у регіони Механізми - регулювання економіки регіону на якісно новому рівні без втручання центру, делегування функції організації міжрегіонального та міждержавного (в межах прикордонних територій) співробітництва.

Регіон як ринок Суть - розвиток регіональної економіки з урахуванням особливостей регіональних товарних ринків Ресурси – ресурсні та продуктові ринки, конкурентні переваги території, економічна конюнктура Управління – урізноманітнення форм поєднання влади та бізнесу Механізми – ринковий механізм доповнюється принципами розвитку неринкової сфери, виробництва суспільних продуктів та благ, регулювання природних монополій, захисту підприємництва тощо

Регіон як соціум Cуть - спільнота людей, які проживають на певній території, що формують сприятливе для життєдіяльності середовище на основі моделі сталого розвитку Ресурси – соціальний ресурс території, соціальний менеджмент, соціалізація регіонального економічного розвитку, розвиток самоврядування Управління – управління за метою, цільові програми Механізми – відтворення населення та природи, створення середнього класу в суспільстві, розвиток сфери послуг

Регіон як квазікорпорація Cуть – інтегрований економічний суб’єкт, ідентифікація регіону як самодостатнього функціонально-просторового об’єкту Ресурси – наділений регіональною та муніципальною власністю, потенціал території, конкурентні переваги Управління – екстраполяція корпоративних принципів управління до управління територіальнопросторовим розвитком, органи регіонального управління здатні генерувати та реалізовувати концепцію саморозвитку, Механізми – досягнення прибутковості та рівноваги споживчих ринків на основі організації соціального контролю, організації міжрегіонального

Регіон як відкрита система Z 1 X 2 X 1 U X 3 E Y 1 X 4 Територіальний розвиток визначається розташуванням матеріальних об’єктів, формуванням просторової структури регіону. Водночас взаємозв’язки між цими елементами утворюють функціональну структуру. Регіон як відкрита система U E Організаційна структура Виконавець, виробник, продуцент Х 1 – вхід до регіональної системи (ресурси, інформація, що надходить в організацію із зовнішнього середовища), Х 2 – формування та прийняття управлінських рішень в умовах змінного середовища (перегляд, коректування рішень). Х 3 – внутрішні комунікації (делегування повноважень, команда на виконання тощо) Х 4 – канал зворотного зв’язку від виконавців до управлінців Y 1 – вихід (готова продукція, розподіл по каналах збуту та товарорух на ринку до споживача) Z 1 – вплив на виробничий процес непередбачених факторів (форсмажорних обставин)

• В сучасній теорії та практиці активних регіонів істотна увага приділяється розвитку центрів регіонального розвитку та актуалізується розробка механізмів як впливу зовнішнього середовища на еволюцію центрального ядра, так і визначення внутрішніх закономірностей розвитку самого міста. • Поняття «управління розвитком міста» можна розуміти як процес цілеспрямованого впливу на характер внутрішніх та зовнішніх зв”язків міста та вибранні параметри розвитку для досягнення їх визначених значень. • «Політика розвитку міст» , яку може здійснювати і державна, і місцева влада, має тенденцію до децентралізації в бік нижчих ступенів управління настільки, що можна говорити про політику місцевого розвитку.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО І РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ Державна регіональна політика Територіальний економічний розвиток Регіональний економічний розвиток Суть Формування території як сприятливого середовища для життєдіяльності Соціально-економічний розвиток регіону Зміст Відтворення життєвого простору Відтворення валового регіонального продукту Мета Комплексний розвиток територій міст, поселень Стійкий та стабільний розвиток регіону Основні показники Переважно якісні показники: екологія, безпека, благоустрій, інвестиційна та ділова придатність території для громадян, туристів, бізнесу, інвесторів Переважно кількісні показники економічного зростання, обсяг валової доданої вартості Економічні фактори розвитку Традиційні: інвестиційний та психологічний клімат, розміщення продуктивних сил та інфраструктури; ринкові: конкуренція та конкурентоспроможність території, розвиток інтеграційних зв’язків, організаційна та виробнича культура, традиції, менеджмент Традиційні: матеріальні, природні, людські ресурси, інформація Провідний ресурс розвитку Соціально-організаційні ресурси території: територіальне громадське самоврядування; організаційна структура та культура органів самоврядування Адміністративні та економічні методи

Суб’єкт управління Територіальні органи самоврядування (локального, місцевого, регіонального), Агентства територіального розвитку Галузеві та політикоадміністративні органи державного управління Об’єкт управління Цілісна територія як відкрита система з властивим внутрішнім і зовнішнім середовищем Регіони, регіональні комплекси, державні акціонерні корпорації Межі Території згідно адміністративно-територіального устрою (республіка, область, район, місто, село) і спеціальні: території пріоритетного розвитку, гірські та курортні території тощо Території згідно адміністративно-територіального устрою, переважно на рівні областей та АР Крим Механізми регулювання Державне адміністративне і правове регулювання. Стратегічне планування. Інструменти локальної дії місцевих влад. Статути територіальних громад Державні програми Законодавчі акти Регіональні цільові комплексні програми Висновок: Якщо регіональна економіка виступає як соціально-економічна система відтворення регіонального продукту, то територіальний розвиток відображає функціонування регіону як цілісної територіально-просторової константи: місцевої господарської політики і економіки міст та поселень; міжрегіонального розподілу праці та міжрегіональної кооперації; управлінського, фінансового, природоресурсного, соціального потенціалу території; внутрішніх та зовнішніх по відношенню до регіону управлінських, маркетингових, комунікаційних зв’язків; еколого-економічних форм територіальної організації, які в сукупності відображають комплексний розвиток території як сприятливого місця проживання та діяльності громадян.

Інструменти регіонального розвитку 1. Економічні кластери Кластер - об’єднання кількох однорідних елементів у самостійну одиницю, що має визначені властивості • це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників товарів та послуг, посередницьких фірм у відповідних галузях, а також суміжних організацій, наприклад, університетів, агентств по стандартизації, торговельних об'єднань тощо, які і конкурують між собою, але при цьому проводять узгоджену роботу по задоволенню потреб цільових споживачів. Кластерний розвиток сьогодні отримав у світі найбільше поширення. У регіоні визначаються найбільш сильні економічні гравці, і навколо них вибудовується розвиток регіону.

Призначення кластерів Кластерна політика була частиною загальної демократизації соціального, економічного життя у США Децентралізація та демократизація регіонального управління (доклад комісії А. Гора, 1993) Перехід до глобального масштабу стратегування Відмова від «жорсткої промполітики» (звіт комісії Бенджамена, 1990) Зміна об”єкту управління – від галузей, технологій та компаній до територій (коопераційний план розвитку Силіконової долини, 1992)

Економічні кластери у регіоні можуть формуватися на різноманітній основі: 1) ринків робочої сили з певними професійними навичками; 2) компаній, що продукують аналогічні або схожі за своїми споживчими якостями продукти; 3) ключових технологій; 4) природних ресурсів. При цьому регіон може стартувати з потенційних протокластерів, вирощуючи їх у повноцінні кластери (енергетичний кластер – Запоріжжя - Енергодар, туристськорекреаційний кластер - у Північному Приазов”ї Запорізької області), або створення нових (мікрорадіоелектроніка, харчопереробний тощо)

2. Регіональний контракт сприяє більш активній участі регіонів у формуванні стратегії та планів розвитку територій Регіональний контракт є договором між органами місцевого самоврядування регіонального рівня та урядом держави, що має на меті реалізацію спільної стратегії держави та регіону щодо розвитку території та регулює взаємні зобов’язання та відповідальність сторін щодо вказаних у контракті заходів. В умовах українського законодавства передбачається, що контракт буде укладатися між урядом та обласною радою. Оформлення відносин між державою та регіоном у формі контракту свідчить про перехід від управління через підпорядкованість чи командування до управління через взаємодію.

Основна мета регіонального контракту запровадження контрактних відносин у стосунках між державою та регіоном полягає у необхідності чітко сформулювати та юридично закріпити пріоритет, у реалізації яких зацікавлені як держава, так і регіон, а також визначити ресурси, які сторони зобов’язуються направити на реалізацію програм та проектів згідно виписаних у контракті пріоритетів.

3. Інтеграція (міжрегіональна, міжнародна, глобальна) • побратимство міст та регіонів та спільні проекти (міжнародна та національна інтеграція), • входження до Європейських асоціацій міст-побратимів, асоціацій регіонального розвитку та координація дій, • спільні підприємства, • регіональний фандрайзинг (фандрайзинг – це діяльність по збору коштів для організації та здійснення різних проектів і програм).

Інноваційні форми управління розвитком області 1. Стратегічний менеджмент: Модель стратегічного планування області 1. Генеральний план області на новий строк - до 2025 року. 2. Концепція соціально-економічного розвитку на 15 років. 3. Стратегічний план області на 10 років. 4. Програма соціально-економічного розвитку на 5 років. 5. Перспективний фінансовий план на 3 роки. 6. Бюджет на поточний рік. У методичному аспекті управління функціонально-просторовим розвитком території має трансформуватися у регулюючі дії, де головним стає формування правил: • економічної, • соціальної, • екологічної, • інформаційної, • організаційної поведінки.

У перспективних документах повинні бути чітко визначені стратегічні функції на основі наступних критеріїв: 1. Поява певної кількості робочих місць. 2. Зростання доходів області, бюджету, мешканців. 3. Покращення середовища життєдіяльності. 4. Розподіл функцій губернатора та уряду (регіональний контракт), з одного боку, та влади і бізнесу, з другого боку, по відношенню до економіки області. Влада – слуга для підприємців та бізнес-середовища. Громада – верховний суддя та цільова функція. 5. Визначається місце бізнесу, реального сектору економіки в реалізації перспективних програм розвитку області. 6. Визначаються функції місцевого самоврядування територіальних громад. 7. Інтеграція області в рамках економічного метарегіону у системі національного районування економіки.

2. СТАНДАРТИ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНИХ ПОСЛУГ займають центральне місце в програмах підвищення якості послуг (Великобританія – Хартія громадян (Citizens Charter, 1991), Франція (La Charte des Services, 1992 ) Італія (Carta dei Servizi, 1993), а також провідних країнах світу Бельгії, Данії, Норвегії, Швеції, Іспанії. Фінляндії, Ірландії, США, Австралії, Новій Зеландії, Шрі Ланці, які визначили базові принципи публічних послуг: прозорість та відповідальність (тобто забезпечення роботи організацій на гарному рівні, надання громадянам необхідної інформації, усунення протиріч між існуючими процедурами, надання попередніх консультацій, обов”язкова оцінка результативності за валідними показниками, введення правил оскарження), простота та доступність (обмеження числа вимаганих документів, скорочення числа необхідних кроків та формальностей, забезпечення доступу послуг для сільського населення, оцінки задоволеності громадян якістю отриманої послуги ), залучення населення та пристосування до потреб громадян (забезпечення кооперації між організаціями, що надають послуги, виховання у співробітників почуття відповідальності тощо), довіра та надійність (юридична обґрунтованість, оцінка існуючих та введених регуляцій, визнання помилковості рішень та їх швидке виправлення та інші).

Вісім принципів менеджменту якості, покладені в основу серії 9001 випуску 2000 року Принцип 1 - Орієнтація на споживача (Customer Focus). Принцип 2 - Лідерство керівника (Leadership). Принцип 3 - Залучення людей (Involvement of People). Принцип 4 - Процесний підхід (Process Approach). Принцип 5 - Системний підхід до менеджменту (System Approach to Management). Принцип 6 - Постійне поліпшення (Continual Improvement). Принцип 7 - Прийняття рішень, заснованих на фактах (Factual Approach to Decision Making). Принцип 8 - Взаємовигідні відносини з постачальниками (Mutually Beneficial Supplier Relationships).