Галицько-Волинське князівство за часів Данила Галицького та його

Галицько-Волинське князівство за часів Данила Галицького та його наступників

Данило Романович галицький – волинський і галицький князь, король 1253р. Син засновника галицько-волинської держави князя Романа Мстиславовича.

Початок правління Данила Романовича Галицького припав на період монголо-татарської навали на Русь

1223р. – битва на річці Калці, на якій відбувалося перше зіткнення русів з монголами

Загарбники руйнували все на Своєму шляху

Монголо-татарська навала завдала шкоди Галичині та Волині, Переяславщині, Київщині та Чернігівщині.

Міста і господарство земель швидковідновилися, проте єдність Галицько-Волинського князівства, що ледь відродилася напередодні навали, знову була порушена. Данилові Романовичу після повернення з Польщі знову довелося долати опір свавільних бояр і відстоювати своє право на князівство в боротьбі із сином чернігівського князя Михайла Всеволодовича Ростиславом.

У такому скрутному становищі Данило проявив свої кращі якості державного діяча і політика.

Спочатку він приборкав бояр, які підтримували Ростислава. Потім пішов і проти самого претендента на його престол, який спирався на воєнну силу Угорщини та Польщі.

Вирішальна битва між противниками відбулася 17 серпня 1245 р. під Ярославом, де Данило разом зі своїм братом Васильком здобули блискучу перемогу.

Тоді ж князь здійснював успішні походи проти литовців і ятвягів, у 1244 р. взяв Люблін і Люблінську землю.

Зміцнивши свою владу, Данило починає об’єднувати сили руських князівств у боротьбі з монголо-татарським пануванням.

Данило не полишив своїх намірів звільнитися від влади Орди. Він продовжував зміцнювати свою владу і міць власної держави. Із цією метою Данило заснував окрему Галицьку митрополію, яка мала стати центром церковного життя всіх руських князівств. Митрополитом був призначений один із найближчих до князя урядників Кирило.

Значну увагу Данило приділяв побудові укріплених міст, які, за літописом, були опорою «проти безбожних татар».

Данило Галицький без особливих урочистостей коронувався в Дорогочині. Коронація Данила стала важливою подією в історії України. Із цього часу Галицько-Волинське князівство було визнано окремою державою, спадкоємницею Київської Русі.

Занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм. Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги Бурундая.

По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося.

Роман Мстиславович (1195) Василько (1270) Юрій (1301) Мстислав (1292) Володимир (1270) Юрій ІІ Болеслав (1325) Андрій і Лев ІІ (1323) Лев (1301) Данило (1238) Галицьке князівство Волинське князівство

Хоч Василька Романовича, Данилового брата, й пошановували як "отця й господина", влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.

Коли ж Василько Романович помер, його землю успадкував син Володимир. Саме з його ім’ям дослідники пов’язують створення другої, волинської, частини Галицько-Волинського літопису. Літописець розповідає про Володимира Васильковича як про видатного книжника й філософа.

Лев Данилович -- галицько-волинський князь (1264–1269), король Русі (1269–1301), Великий князь Київський (1271-1301)

1247 (за ін. дан., 1251-1252) - для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією. 1252 - допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою 1272 - переніс столицю Руського королівства до Львова. Підтримував жваві дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом.

Шварно Данилович (1230 — 1269 ) — король Русі, князь Галицький, Холмський (з 1264) і Великий князь Литовський (1267 — 1269)

Близько 1253 року Шварн одружився з дочкою литовського князя Міндовга I. Після смерті батька (1264) володів Галицьким, Холмським, Дорогичинським князівствами і Чорною Руссю. Співправитель князя Льва I Даниловича.Шварн був прихильником об'єднання сил Литви і Галицько-Волинського князівства для боротьби проти ятвягів і польських феодалів Допоміг великому князеві литовському Войшелкові Міндовговичу в його боротьбі проти опозиції. Після убивства Міндовга в Литві боролися дві партії - національно-язичницька і руська християнська.

Правління Юрія І Львовича (1301–1308 рр.) визначають як час розквіту держави, її спокою та економічного добробуту

Роботу виконали студентки групи БЕ – 11 – 07 Нетеса Євгенія Харько Олена