ЕВОЛЮЦІЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ ВАРІАНТИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ

ЕВОЛЮЦІЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

ВАРІАНТИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ: 1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу. 2. Жорсткий валютний контроль. 3. Плаваючі валютні курси. 4. Постійно фіксовані валютні курси. 5. Компроміс валютних курсів (3 і 4).

Перший варіант передбачає умови, за яких країна має можливість фінансувати дефіцит свого платіжного балансу, залишаючи валютний курс незмінним, за рахунок валютних резервів і грошових зобов'язань по відношенню до інших країн. Такими умовами є: а) дефіцит платіжного балансу має тимчасовий характер; б) країна має достатні валютні резерви; в) стійкість валютного курсу в довгостроковому плані без істотних корекцій загальноекономічної політики для його підтримки. Якщо ці умови відсутні, то підтримка валютного курсу за допомогою тимчасових фінансових заходів малоефективна і дорого коштує.

Другий варіант жорсткий валютний контроль передбачає обмеження імпорту товарів і послуг, вивозу капіталу за кордон, закордонного туризму і т. ін. Вважається, що застосування першого варіанту валютної політики обмежене, другого - практично неприйнятне, оскільки економічні і соціальні витрати жорсткого валютного контролю надто великі.

Відтак в якості реальних звичайно розглядаються три варіанти: фіксовані валютні курси, гнучкі або плаваючі валютні курси та компромісні валютні курси. Отже, можливі три варіанта валютної політики: • в країні може діяти механізм постійно фіксованих (твердих) валютних курсів; • можна допустити вільне плавання валютних курсів без втручання держави; • можна прийняти компромісне рішення: а) при політиці фіксованих курсів час від часу проводити значні девальвації або ревальвації; б) проводити політику керованого плавання.

В історії системи фіксованих валютних курсів (ФВК) виділяються три періоди: 1. Ера «золотого стандарту» (1870 1914 рр. та 1925 1931 рр. ); 2. Система «золотовалютного стандарту» між І і II світовими війнами; 3. Бреттон Вудьска валютна система (1944 1971 рр. ). Перша і друга системи - це системи реально фіксованих курсів. Третя - система договірно-фіксованих валютних курсів.

СИСТЕМА «ЗОЛОТОГО СТАНДАРТУ» За системи «золотого стандарту» всі національні валюти мали фіксований золотий зміст. Наприклад, 1 англійський фунт стерлінгів з 1821 ро ку мав золотий зміст, який дорівнював 7, 322385 грама золота. 1 німецька марка — 0, 385422 гр. золота (з 1873 р. ). Валютний курс визначався відношенням золотого змісту валют. В даному випадку 1: 20, 3. «Золотий стандарт» був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він базувався на безпосередньому зв'язку із золотом. За цією системою: • • • всі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу; всі національні валюти мали фіксований зміст золота; існували вільні купівля продаж золота.

Валютна політика в епоху «золотого стандарту» була успішною. Успіх політики застосування фіксованих валютних курсів був зумовлений станом світової економіки в той період. «Золотий стандарт» вважається класичним прикладом благополуччя валютної системи. Після першої світової війни досвід продемонстрував, що лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, породженні збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу. Окрім того, після другої світової війни стихійно ринковий вплив «золотого стандарту» на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально економічний прогрес перетворився на основну мету Західних країн.

Всі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об’єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями та ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система договірно фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 р. внаслідок Бреттон Вудської угоди.

БРЕТТОН-ВУДСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА стала грунтуватися на міждержавній угоді, яка встановлює загальні для всіх правила і засновує міжнародну організацію — Міжнародний валютний фонд (МВФ), зобов'язанням якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою.

Основні принципи організації валютних відносин згідно з Бреттон-Вудською системою: 1. Система грунтувалась на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати в якості резервів.

2. Валюти порівнювались і обмінювались на основі фіксованих паритетів, погоджених в рамках МВФ. Для забезпечення відповідності реального курсу своєї валюти оголошеному паритету, кожна країна могла: • або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за офіційним паритетом (цей варіант обрали США), • або підтримати на ринках курс своєї валюти по відношенню до решти в межах коливань максимум в 1% її паритету (вибрали решта країн). Курси валют відхилялись від своїх паритетів несуттєво, оскільки вони знаходились під державним і міждержавним впливом. МВФ контролював механізм міжнародних розрахунків, вдаючись до валютних інтервенцій, в основному в доларах США. При фундаментальних порушеннях рівноваги, за згодою з МВФ, проводились девальвації і ревальвації валют розвинутих країн.

3. Конвертованість валют, свобода і багатосторонність платежів по поточних операціях. Бреттон Вудський режим діяв протягом майже ЗО років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, «економічного дива» , відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах. Однак, в міру зростання світової економіки, посилення конкурентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обсягу фінансових операцій, не пов’язаних з конкретними зовнішньоторгівельними угодами, а також з кризою ключової валюти системи – долара США, Бреттон Вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.

ЯМАЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА В 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. Всі провідні валюти світу вільно плавали по відношенню один до одного. В 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним в рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. В 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.

ОСНОВНІ ВІДМІННОСТІ ЯМАЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ 1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунку золото та резервні валюти, то нова валютна система спирається на колективну валюту МВФ и колективну валюту ЄС. 2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант. 3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого – в середині них існують особливі відносини між країнами учасницями (приклад – європейська валютна система). 4. Розширились права МВФ по нагляду за валютними курсами. МВФ виробив основні принципи, котрих повинні дотримуватись країни члени МВФ при проведенні курсової політики для ефективного функціонування міжнародної валютної системи в цілому.

ПРИНЦИПИ ЯМАЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ 1. Валютний курс повинен бути економічно обгрунтований. Країни повинні уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг. 2. Здійснювати інтервенцію з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань. 3. При проведенні інтервенції враховувати інтереси інших країн.

Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом: • купівлі або продажу на іноземних ринках як іноземної, так і власної валюти; • обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними грошовими переказами, введення негативних відсоткових ставок на іноземні валюти.