Духовне буття (свідомості, духу, душі, ідеального) • 1. Онтологія свідомості • 2. Концепції свідомості • 3. Структура свідомості • 4. Самосвідомість • 5. Свідомість і мова
1. Онтологія свідомості • саморефлексія буття, завдяки якій воно є для себе • А) є як деяке подвоєння (ідеалізм) реальності. Ж. П. Сартр: "свідомість – це буття, що знає". • В) віддзеркалення буття, але якщо вона – лише таке віддзеркалення, то власної онтології вона не має (матеріалізм). Але Ленін: "свідомість не лише відображає дійсність, а й творить її",
“Дух” та “душа” в давній Греції • “Дух” (нус, пневма, логос) - найбільш тонкий субстрат з певними ознаками предметності • Арістотель - дух, розум (нус) є найважливішим поняттям – він є першодвигун космосу та його формоутворюючим началом; • Душа - активне цільове начало (“форма”, “ентелехія”) живого тіла, невід’ємне від нього
Біблейсько-християнська традиція • Дух - абсолют та • Між душею та духом особиста воля, тобто існує зв’язок, який Бог, який створив із проявляється в нічого світ та людину духовності або бездуховності. • Душу створено духом, а сам дух - вічний та • Якщо душа запліднена нестворений. духом, то людина духовна, якщо ж душа відірвана від духу, то, навпаки, бездуховна.
Зв’язок душі і духу в тілі • Розум розглядався як атрибут Бога, в людині залишалася лише крихітна іскра божественного розуму. • Августин - всі знання закладені в душі, котра живе та рухається всередині Бога. • Душа є носієм наших думок та відчуттів. • душевність людини забезпечується такими формами як • тілесна чуттєвість, емоційність, воля та інтелект, • духовність супроводжується розвитком совісті, інтуїції
Розвиток раціоналістичного розуміння духу • Новий час - ХVII - XVIII ст. • Розум - мислячий дух Декарта і Спінози. • Німецька класична філософія • Шеллінг - природа лише момент духу • Гегель - філософія світового духу, • який виражав себе через • систему розвитку логічних категорій.
Ірраціоналістична філософія: дух протистоїть розуму • дух – це або воля (Ніцше, Шопенгауер), або інтуїція (Бергсон, Лосський). • Душевне життя – це особлива сфера прояву свідомості. • А. Бергсон – ідея тривалості психологічного суб’єктивного часу • Головна риса цього часу – неподільність і цілісність. • Свідомість – не сукупність станів, а процес, в якому не можна виділити нічого сталого.
2. Концепції свідомості • Об'єктивно-ідеалістична концепція - об'єктивний, позалюдський дух. • Логос у Парменіда, ейдоси у Платона, форма у Арістотеля, монади у Лейбніца, • абсолютна ідея у Гегеля;
Пантеїзм і панпсихізм • пантеїзм - М. Кузанський: “Творець і творіння одні і те ж” • Дж. Бруно, Б. Спіноза, Г. Сковорода та ін. розуміли об'єктивний дух не у відриві від матерії, а в нерозривному зв'язку з нею. • Панпсихізм - К. Е. Ціолковський, О. О. Козлов весь всесвіт є одушевленим.
Суб'єктивно-ідеалістична концепція свідомості • XVII – XVIII ст. Дж. Берклі - речами ми повинні називати «стійкі комплекси відчуттів» людини, а не щось існуюче саме по собі. • власне тіло, в тому числі й мозок людини, існують лише в суб'єктивному уявленні і є, можна сказати, суб'єктивною ілюзією.
Дуалістичній підхід: душа і тіло розглядаються як суттєво відмінні • Р. Декарт • Тіло – субстанція протяжна, душа – непротяжна, тіло – субстанція складна і подільна, душа – проста і неподільна, тіло – смертне, душа – безсмертна. • Картезіанство – послідовники Декарта - Гейлінкс і Мальбранш – оказіоналізм (лат. – оссазіо, випадок, привід) • Між тілом і душею існує безпричинова кореляція, зумовлена тим, що всі дії тіла і душі узгоджує Бог.
Матеріалістична концепція свідомості • Виникнення свідомісті є результат матеріальних процесів, що відбуваються як в оточуючому людину світі, так і в самій людині. • свідомість є ідеальним, суб'єктивним образом матеріальної, об'єктивної реальності • свідомість є функцією, продуктом діяльності людського мозку) • свідомість є результатом взаємодії людини і світ
Феноменологічна концепція свідомості • Едмунд Гуссерль • “чиста” свідомість, абстрактна, відірвана від людини, незалежна від неї. • заперечення “психологізму” • свідомість – потік переживань • інтерсуб'єктивність існує спочатку анонімний хід самого життя, в який я присутній і яке я спочатку предрозумію. • описати "простий досвід світу", анонімний хід життя і виникнення в нім моїй позиції рефлексії
3. Структура свідомості • Структура: • Сприйняття – це цілісний та • 1) Зміст: знання та структурований образ, переживання. складений з декількох • 2) Засоби: відчуття, відчуттів. сприйняття, • Уявлення – це образ уявлення, поняття, раніше сприйнятого мислення. або створеного уявою • Відчуття – це явища. найбільш елементарна форма чуттєвості.
Операційність • чуттєвість – сприйняття у відчуттях • мислення, яке, в свою чергу, здійснюється на рівні розсудку та розуму. • За І. Кантом, розсудок це здатність мислити в певній незалежності від чуттєвих вражень. • відволікається від розвитку, взаємозв’язку понять і розглядає їх як щось стале, незмінне • Розум - здатність об’єднання протилежностей та виявлення корінних причин явища. • На рівні розуму знання носять найбільш глибинний та узагальнений характер. • За І. Кантом, розум - це здатність до самого високого узагальнення, синтезу знання
Форми прояву • 1) пам’ять, 2) емоції, 3) воля, 4) віра 3) воля як свідома саморегуляція суб’єктом своєї • 1) Пам’ять – це здібність діяльності, яка проявляється як відтворювати раніше цілеспрямованість, вироблену інформацію. рішучість, • 2) емоції позитивні самовладання задоволення, радість, • За Кантом та Фіхте, захоплення, любов - та воля є джерелом негативні: жах, ненависть, здійснення моральних горе тощо. принципів
Віра • віра як можливість надчуттєвого досвіду. • Віра, як ціннісний феномен, має свої градації, але вищою її ступінню є ідеал як максимально цілісний образ бажаного майбутнього. • Новий Завет • Полюби Господа Бога усім серцем твоїм, і усією душею твоєю, і усе розумінням твоїм. • Май віру Божу.
4. САМОСВІДОМІСТЬ • Р. Декарт: свідомості встановить єдину духовну силу, різноманітні функції якої виявляють себе лише залежно від того, на що вона спрямована. • Свою справжню сутність (єдиної в собі духовної сили) вона виявляє тоді, коли звертається до самої себе. • 1. Соgіtо Декарта або Я. якими супроводжуються всі свідомі дії, і є такою самосвідомістю. • 2. Самосвідомість – центр, ядро людської свідомості, в якому виявляє і виражає себе єдність суб'єкта, самототожність людської особистості.
Рефлексія • Віднесеність свідомості до самої себе, властива їй рефлексивність • Головна увага може зосереджена на суб'єкті • коли власним об'єктом свідомості стає вона сама, ця віднесеність набуває характеру суб'єкт-суб'єктного відношення. • відношення, у якому людина може дистанціюватися від самої себе, • відрізняти себе від власних свідомих актів (цілей, бажань, почуттів, емоцій) і, отже, контролювати їх, критично ставитися до них, панувати над ними, тож володіти самою собою.
Призначення рефлексії • бути різною – від елементарної до глибоких роздумів над сенсом свого буття та його моральним змістом. • Пізнаючи себе, людина вже ніколи не залишається такою ж, якою була раніше. • Сократ: “Я знаю, що нічого не знаю” • Шопенгауер: Наодинці кожен бачить в собі те, що він є насправді. • Ніцше: Ти шукав важку ношу - І ти знайшов себе, - І себе ти з себе вже не скинеш.
Несвідоме • відображення дійсності, яка характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання. • є в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях • За Фройдом, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами – несвідомим.
Відношення до свідомості: Схід та Захід • Схід - елімінація • Захід - опосредкування (зняття) мислення, процесів усвідомлення можливості безоб’єктної мисленням, (не «залученої» ) інтенціональності свідомості, знятті свідомості самосвідомості • його спрямованості • будь то в пасивному завжди «на» , його шляху дао або активних нез’ясовності з самого практиках йоги або себе), дзена • мисленні і за • медітація допомогою рефлексії
5. Свідомість і мова • Традиційна парадигма. • Філософія імені, феномен номінації і «ім’я» . • співвідношення імені і відповідного йому предмету як фрагмента дійсності • 1) онтологічна • 2) конвенційного • 1) онтологічна • утворити імена (речей) не може всякий, кому надумається, але (лише той), хто бачить розум і єство сущого. Отже, імена – за природою» (Прокл про позицію Піфагора).
Конвенційна парадигма • найменування «по встановленню, договору» (vesei). • підходу ім’я принципово не субстанціальне, не атрибутивне іманентне предмету • «по одній грудці глини взнається все зроблене з глини, • (бо) видозміна – лише ім’я, засноване на словах; • дійсне ж – глина» (Упанішади).
Середньовіччя: суперечки про універсалії • номіналізм ( «термін, вимовлений або написаний, означає щось лише по встановленню – ex institutio» – Уїльям Оккам) • реалізм ( «пізнаємо не по єству, а по іменах» – Василь Велікий). • включає ідею фундаментального символізму, що задає розуміння імені як конвенції (від лат. conventio – угода • «і нарекла людина імена всій худобі і птахам небесним і всім звірам польовим» – Побут. , 2, 20
Новий час: емпіризм і сенсуалізм • ім’я – результат раціонального конструювання на базі даних плотського досвіду • «ім’я є слово, довільно вибране нами як мітки» . Т. Гоббс - номіналізм • оформлення у філософії мови орієнтації на аналіз останнього з позицій логікоматематичного формалізму • «мову можна назвати одним з видів алгебри, або, навпаки, алгебра є не що інше, як мова» – Д. Гартлі
Передбачення проблеми мови науки • “Загальна і раціональна граматика” Пор. Рояля, • «Алгебра універсальної раціональної семантики» Лейбниця • перспективі послужило одним із початкових імпульсів позитивістської програми очищення мови науки від метафізичних думок.
Класична парадигма філософії мови • А. Шлейхер • лінгвістичний натуралізм – мова організм, • стадії «становлення» і «історії розвитку» і стадію «розпаду мовних форм» , викликану деформацією мови з боку духу • Ф. Соссюр • внутрішню лінгвістику» , - аналіз іманентної системи мови • «зовнішню лінгвістику» - умови функціонування мови (перш за все, соціальний контекст)
Соссюр: семіотичний характер • «мова – це семіологичне • диференціації мови (langue) і розмови явище» , «система (parole) - сферу мовної різних знаків» . практики (langage). • «Саме тому, що знак • “Мовна діяльність має довільний, він не знає дві сторони: іншого закону, окрім індивідуальну та традиції, суспільну, причому • може бути довільним зрозуміти їх окремо лише тому, що одна від одної спирається на неможливо”. традицію» .
Некласична парадигма • Ф. Гумбольдт • мова є не зовнішнім засобом виразу результатів мислення ( «ergon» ), • але «мимовільним засобом» протікання мислення, – процесуальним засобом духовної творчості і отримання істини ( «energeia» ). • Мова - особливий світ, конституйований духом і виступаючий як медіатор між духом і наочним світом • внутрішня форма» мови як «формуючий орган думки»
Некласична філософія мови • проблема семантичного трикутника, • співвідношення імені з десигнатом і денотатом (від лат. denotatus – позначений), наочне значення імені (знака), тобто те, що називається цим ім’ям • лінгвістичний аналіз • логічна семантика Фреге • відносини позначення, розкриваючи • зв’язок значення мовних виразів зі • значенням в логічному значенні цього слова
Філософія мови пізнього Вітгенштейна • значення не початкове, – воно виникає у ситуації контекстних слововживань, . • «поверхнева граматика» - правила побудови мовних конструкцій, що є результатом конвенції «лінгвістичного співтовариства” • «глибинна граматика» • закони організації мовних ігор – як «форми життя» • співвіднесених з фундаментальними структурами буття • якщо задачею філософії є дослідження мовних ігор, то сверхзадачей – “мовна терапія”
Скачать презентацию Духовне буття свідомості духу душі ідеального 1
12-БУТТЯ ДУХОВНЕ.pptx