Допит Поняття та мета допиту Допит — це

Допит

Поняття та мета допиту Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований на одержання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит є найбільш поширеним способом одержання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в одержанні повних показань, що об’єктивно відображають дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Дії слідчого перед допитом Перед допитом слідчий: 1. У разі необхідності упевнюється в особі 2. Роз’яснює допитуваному його права та обов’язки 3. З’ясовує відомості анкетного характеру. 4. Попереджує свідка про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання завідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

Перший етап у формуванні показань - сприйняття Це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб’єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент.

Правильність сприйняття залежить від суб’єктивних та об’єктивних чинників: Суб’єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб’єктивна можливість правильно сприймати дійсність. Об’єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають. Розглядаючи об’єктивні чинники, що впливають на правильність сприйняття, не можна відокремити їх від суб’єктивних особливостей особи, які «забарвлюють» сприйняття дійсності. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність.

Умисне та неумисне сприйняття Спрямованість сприйняття залежить від того, було воно умисним чи ні. Неумисне сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває доти, доки діє відповідний подразник. Умисне сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов’язаним з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов’язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменший відсоток помилок.

Другий етап формування показань - запам’ятовування як здатність утворювати умовні зв’язки, зберігати та відновлювати їхні сліди Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення. Експерименти з перевірки пам’яті людини свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший від події проміжок часу.

Тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв’язків: а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події; б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам’яті обставин події, що спостерігалася); в) пред’ явлення під час допиту речових доказів; г) допит на місці події.

Третій етап формування показань- відтворення сприйнятого Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. При цьому значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань. У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми б) відтворення змісту із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.

Підготовка до допиту Ретельна і всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою одержання повних та достовірних показань. У процесі підготовки до допиту слідчий здійснює комплекс організаційних і тактичних заходів. Підготовку до допиту можна поділити на три основні рівні: Пізнавальний, Прогностичний, Синтезуючий.

Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на застосування того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні і охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов’язаних з ви­значенням доцільного місця, часу та режиму його проведення.

Вивчення матеріалів кримінальної справи Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити його предмет, сформулювати запитання допитуваному. Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає аналіз даних, які містяться у протоколах слідчих дій, що дає змогу виявити суперечності або прогалини з деяких обставин. Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність: 1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо; 2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах; 3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті.

Зміст тактики допиту Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних та об’єктивних показань. Під час допиту застосовують різноманітні тактичні прийоми: Постановку тих чи інших запитань, Пред’явлення речових і письмових доказів, Оголошення показань інших осіб, Допит на місці події, Роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину, Переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.

Встановлення психологічного контакту Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка сприяє взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, певний «настрій» на спілкування. Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання та 2) коли його примушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може гаснути чи раптово виникнути і так само раптово зникнути. Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, його встановлення і підтримання залежать як від слідчого, так і від допитуваного, хоча ініціатива повинна належати слідчому. Існує двосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слідчого певний інтерес.

Актуалізація забутого в пам’яті допитуваного Важливим завданням слідчого при допиті свідків або обвинувачених є надання допомоги у пригадуванні подій минулого. Поновлення (актуалізація) сприйнятого матеріалу може характеризуватися різним ступенем труднощів — від «автоматичного» впізнання предметів до їх важкого пригадування. Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутих матеріалів у пам’яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрю­ваних), може включати: 1) постановку нагадуючих запитань; 2) демонстрування доказів; 3) демонстрування іншої матеріалізованої інформації; 4) допит на місці події; 5) оголошення показань інших осіб.

Викриття неправди в показаннях Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком завідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень — важливе завдання слідчого при допиті. Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності орієнтуючого характеру: 1) компетентність допитуваного; 2) його непоінформованість; 3) рівень мовлення допитуваного; 4) унікальність показань; 5) емоційна насиченість показань; 6) критерій невідповідностей

Допит неповнолітніх Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх: 1) дитячій вік (до 1 року); 2) раннє дитинство (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років); 5) підлітковий вік (від 11 до 14-15 років); 6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років). Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для певного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх деяких вікових груп слід враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Тактика очної ставки У кримінальному судочинстві очна ставка відома як ефективний спосіб перевірки і одержання нових доказів. Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання. Очна ставка може бути проведена між двома раніше допитаними свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Вона може бути проведена також у суді. Головні характеристики очної ставки такі: 1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин); 2) єдність об’єкта (очна ставка являє собою процес безперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб); 3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється в їх присутності про­тягом слідчої дії); 4) єдність місця (особи допитуються в одному місці); 5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного; 6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).

Перехресний допит - специфічний вид судового допиту В судовому засіданні правом ставити запитання наділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі та цивільні відповідачі, а також експерти), які допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних й тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію. Перехресний допит збільшує небезпечність виникнення навіювання. е пов’язано з постановкою однотипних запитань, повторюванням однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих.

Фіксація результатів допиту Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три ме­тоди одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відображується й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого: 1) показання записують від першої особи і по можливості дослів­но; 2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно; 3) на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку; 4) протокол не може бути стилізованим, а має точно фіксувати вирази, які вживає допитуваний; 5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті.

Протокол допиту повинен містити: 1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) щодо кримінальної відповідальності за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом; 2) відмітку про роз’яснення допитуваному свідоцького імунітету; 3) відмітку про роз’яснення допитуваному в учиненні якого злочину його підозрюють та про його право на захист; 4) заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним; 5) відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього. У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, рисунки, плани, що пояснюють його показання. Вони мають бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого. Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії. Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває у хворобливому стані, тощо. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.

Дякую за увагу!!!