До 200 річчя з дня народження Тараса Григоровича

До 200 річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка Тема: Кохання в житті Тараса Шевченка

Шевченко Тарас (1814 — 1861) 1814 25 лютого (9 березня за н. ст.). У селі Моринцях Звенигородського повіту на Київщині в родині Григорія Івановича Шевченка, кріпака поміщика Енгельгардта, народився син Тарас. 1815 Грудень. Сім'я Григорія Івановича Шевченка переселилася до села Кирилівки, де й пройшли дитячі роки Шевченка. 1823 Померла мати Тараса — Катерина Якимівна Шевченко. Батько одружується вдруге з удовою, у якої було своїх троє дітей. 1824 Малий Тарас чумакує разом з батьком. Про цю подію в своєму житті він згадує у повісті «Наймичка». 1825 Помер батько Тараса. 1826 Тарас Шевченко йде в Кирилівську школу в найми до вчителя-дяка Петра Богорського.

Тараса забирають у двірню поміщика Енгельгардта. Працює кухарчуком, а потім — козачком 1828 1831 П. Енгельгардт переїжджає в Петербург. Слідом за ним в обозі разом з іншими дворовими прибув до Петербурга і Шевченко. 1832 Поміщик законтрактував Шевченка цеховому майстру-живописцю В. Ширяеву. 1835 У Літньому саду Шевченко познайомився з учнем Академії художеств Іваном Максимовичем Сошенком. Сошенко дає Тарасу поради, одержує для нього дозвіл працювати вечорами в класах Товариства заохочення художників. Разом із Ширяєвим розмальовує плафон петербурзького Великого театру.

1837 І. Сошенко представив Тараса Григоровича конференц-секретарю Академії художеств В. Григоровичу з проханням допомогти звільнити його з кріпацтва. Карл Брюллов розпочав роботу над портретом В. Жуковського, призначеним для викупу Шевченка з кріпацтва. 1838 22 квітня. Заходами видатних діячів російської та української культури Шевченка було викуплено на волю за гроші, одержані від лотереї, на якій було розіграно портрет В. Жуковського роботи К. Брюллова. Шевченко відвідує класи Академії художеств як вільний слухач. Навчається під керівництвом К. Брюллова, користується його багатою бібліотекою, деякий час живе у нього на квартирі. Написав поему «Катерина», присвячену В. Жуковському на спогад про день викупу з кріпацтва. 1839 Ухвалою Ради Академії художеств Шевченка нагороджено срібною медаллю за малюнок з натури. Написав баладу «Тополя», поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та вірші «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ'яненка».

1840 Вийшла з друку перша збірка творів Т. Шевченка під назвою «Кобзар», де були вміщені твори: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». 1846 Т. Г. Шевченко вступає в Києві до таємного Кирило-Мсфодіївського товариства. 1847 Студент Київського університету О. Петров подав донос про існування таємної організації — Кирило-Мефодіївського товариства та про його учасників. 22 березня. Київському генерал-губернатору надіслано розпорядження III відділу про арешт Шевченка та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства. 1861 Турбується про придбання землі біля Дніпра для побудови хати. Стан здоров'я поета гіршає. Хвороба прогресує. 26 лютого (10 березня н. ст.) о б год. ЗО хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер.

Тема: Кохання в житті Тараса Шевченка Она мечтала быть безумной страстью Шевченко, но смогла стать лишь названной сестрой поэта. Это княжна Варвара Николаевна Репнина-Волконская - правнучка последнего украинского гетмана Кирилла Разумовского, племянница декабриста Сергея Волконского, потомок известнейших дворянских родов Волконских, Разумовских, Шереметевых, Репниных.

Дружина Платона Закревського, красуня Анна, була закохана в Тараса Шевченка. Український поет частенько навідувався в Березову Рудку, і не тільки для того, щоб намалювати портрети Закревських. 29-річний Тарас та 21-річна Анна таємно зустрічалися і в Петербурзі, куди Закревские переїжджали на зиму.

1843 року Шевченко покохав Феодосію, доньку кирилівського попа Григорія Копіиця, того самого, в якого хлопцем наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, і вони хотіли одружитися, але не було на те батьківської волі. Старі Кошиці хотіли якимись хитрощами розлучити закоханих. У вересні, коли Шевченко гостював у Кирилівці, жінка Прокопа Демченка повила дитину. Мати Феодосії умовила Демченків кликати за хрещених Тодосю й Тараса, маючи на думці, що її дочка не знає, що кумі й кумові в ті часи не можна було за звичаєм та законом одружуватися. Одначе дівчина здогадалася, до чого йдеться, взяла дитину Демченків, пішла з нею до іншого попа й охрестила її з іншим кумом. Після того Кошиці вже просто не дали благословення молодим і відмовили Шевченку. Поет змушений був відступитися. Цікаво, що сама Феодосія так і не відцуралася свого кохання. Вона відмовилася виходити заміж, збожеволіла і вмерла 1884 року.

Зрозуміти і всім серцем підтримати Тараса Григоровича у далекому засланні змогла дружина коменданта Новопетровського укріплення Ускова Агата Омелянівна. В листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав: ''Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей''. На жаль, місцеві плітки порушили безпосередність цих взаємин, а але й у наступні роки вони підтримували дружні стосунки.

Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Він дуже швидко знайомиться з оточенням, зокрема, з молодою і дуже вродливою 16-річною артисткою Катрусею Піуновою.

Він запропонував їй одружитися і виїхати в Україну. Вірив, що саме поруч з нею вдасться пережити всі негоди і знайти щастя у ''хатині тихій і веселій''. Адже неодмінною умовою ''благодаті'' він вважав сімейну ідилію у власній хатині. Але не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева. А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності. У поетичних рядках відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...'' .

Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса. Незавжди почуття поета лишали слід у поезії. Але ж і сказати, що жінки і світлі почуття до них не відіграли значної ролі в житті і творчості Шевченка - це, значить, погрішити проти істини.