БЕЗКРОВНА ВІЙНА 1932 1933 Розпочався голод

БЕЗКРОВНА ВІЙНА 1932 1933

Розпочався голод пізньої осені 1931 року, про що свідчать архівні документи. У 1932 -1933 роках голодомор охопив практично всі села Української РСР, в тому числі і 10 районів Молдавської АРСР, яка знаходилася у складі України. Терор голодом продовжувався на протязі 22 місяців, а його катастрофічні наслідки продовжували даватися взнаки і в 1934 році, коли колгоспники помирали від тифу і кишкових отруєнь, хвороб, викликаних тривалим виснаженням організму.

Голод супроводжувався розладами людської психіки, що проявилися в масових випадках канібалізму, трупоїдства, вживання в їжу людського м’яса та м’яса здохлих тварин.

З даних перепису населення 1926 і 1937 років відомо, що від голоду в Україні померло не менше 5, 5 млн. чоловік. Голод лютував також і на Кубані, Північному Кавказі та в Казахстані, де мешкали багато чисельними групами етнічні українці. Смертність в Україні в три рази перевищувала народжуваність.

УРИВКИ З ІСТОРІЇ ЦІЄЇ ТРАГЕДІЇ…

Новопостала Українська держава в 1918 -21 роках не витримала збройної навали червоної Москви – припинила своє існування. На зміну українському демократичному урядові прийшов маріонетковий примосковський уряд, який вірно служив більшовикам. Разом з тим після НЕПу, що почався з 1923 року, за ініціативою і зусиллями патріотичних сил України широко розгорнулось відродження національного життя нашого народу в усіх галузях економіки, освіти та культури. Почався бурхливий розквіт української літератури та мистецтва. В школах запроваджено викладання рідною мовою. Керівники радянської України, хоч вони вважали себе насамперед інтернаціоналістами- комуністами, а тоді тільки українцями, все ж впроваджували українізацію преси, державних установ, шкільництва. Життя в Україні набирало національного вигляду.

Відродження української нації сильно занепокоїло імперську Москву. Вона вирішила якнайскоріше покінчити з українізацією та відродженням українського духу. Здійснення злочинного плану на винищення українського народу розпочалось у 1929 році.

Рішенням центрального більшовицького уряду національна інтелігенція, патріотично настроєні українці, які заборгували країні , оголошувались ворогами народу і піддавались жорстоким репресіям. І в цей же час розкуркулювання розпочалося наступом на українське село. Вони найчастіше відбувались в зимові місяці (відбирали майно, а господарів з сім’єю викидали з власних осель). 17 листопада 1929 року з Москви надійшла постанова про примусову колективізацію і загнання українського селянство в колгоспи. А уже на початку 1930 року було видано новий наказ, який зобов’язував за всяку ціну завершити колективізації селянства у 1932 році.

Для здійснення задуму, який в собі містив нищівну ліквідацію українізації, більшовики-сталінці збільшили план здачі хліба державі порівняно з попередніми роками у два з половиною рази. І тому після виконання колгоспами та одноосібниками плану заготівель, у них не залишалося зерна для посіву, для прогодування сімей та худоби. З метою збереження колгоспного хліба та виконання державних завдань ЦВК і РНК СРСР прийняли 7 серпня 1932 року постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної власності» , якою дозволили застосовувати вищу міру покарання – розстріл із конфіскацією майна або 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Що стосувалось роботи на колгоспах по трудоднях яку мали оплачувати, то вона стала могилою для тих, хто ще хоч якось виживав. Уряд ініціював заборону на видачу хліба колгоспникам. У 1932 році колгоспам дозволяв здійснити оплату праці тільки після виконання державного плану заготівель. А правління колгоспів, щоб виконати плани, навмисне скорочували кількість вироблених колгоспниками трудоднів, які підлягали б оплаті. В додаток до цього всього у липні 1933 року Одінцов, нарком землеробства УРСР, відповідно до телеграми Сталіна і Молотова, направив проект постанови, у якому категорично заборонялося витрачати хліб на громадське харчування під час польових робіт. Тому колгоспники мали брати власний хліб на роботу, якого уже на той час практично не було.

В одному з листів до Молотова Сталін пише: «Згоден також, що по валовому збору зернових на 31 рік треба взяти 698 млн. центнерів. Не менше. » На цьому моменті варто зупинитися докладніше. Прихильники сталінського режиму, виправдовуючи запрограмований голодомор на Україні, пояснюють: уряд змушений був форсувати вивіз зерна за кордон, щоб перекрити зростаючі валютні видатки на придбання зарубіжного обладнання. Нині доступні нам цифри засвідчують аморальність такого твердження: • в 1930 році зі зібраних 835 млн. центнерів хліба було вивезено 48, 4 млн. центнерів, • в 1931 році – з 695 млн. – 51, 8 млн. центнерів. Тепер стає зрозумілим, що нищівна хлібовикачка в 1932 році з України не диктувалася темпами хваленої сталінської індустріалізації.

Виходу майже не було… Пухнучи з голоду, помирали мільйони… Вижили найсильніші… Їхні спогади є найважливішими фактами, які можна надати для засудження винних у смерті стількох безневинних…

Синім кольором виділено країни, котрі визнали голодомор геноцидом України.

ВШАНУЙМО ПАМ’ЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ – ЗАПАЛИМО СВІЧКИ У НИШИХ СЕРЦЯХ!. .

ПОМ’ЯНЕМО ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ ВІЧНА ЇМ ПАМ’ЯТЬ…